Світова література. Підручник. 10 клас. Д.С. Наливайко

Фредерік Стендаль. (1783-1842)

Фредерік Стендаль - видатний французький прозаїк ХІХ ст., одна з ключових постатей французького реалізму. Його творчість, позначена поєднанням романтичних і реалістичних тенденцій, увиразнила духовні пошуки особистості післянаполеонівської доби й започаткувала психологічну тенденцію французького реалізму ХІХ ст.

Фредерік Стендаль

«...Він жив, писав, кохав»

За віком Стендаль був значно старшим за письменників, з творчістю яких пов’язується формування й перший етап французької реалістичної літератури. Початок свідомого життя і творчої діяльності Бальзака й Меріме припадає на 20-ті роки ХІХ ст., тобто на період Реставрації, для них революція 1789-1799 рр. і наполеонівська епоха були вже історією, тимчасом як Стендаль був сучасником і учасником цих подій. Його життя можна поділити на дві половини. Переламним у ньому є 1814 р., що став поворотним і в історії Франції: буремна епоха соціальних потрясінь і війн добігла кінця, поступившись «прозаїчній» буржуазній добі. Стендаль так і не зміг «прижитися» в новій реальності, і це глибоко позначилося як на його біографії, так і на творчості.

Віхи життя, віхи творчості

«Наздогін великій епосі...»

Справжнє ім’я і прізвище письменника - Анрі Бейль, а Фредерік Стендаль - один з псевдонімів, яким він найчастіше підписував свої твори. Анрі Бейль з’явився на світ 23 січня 1783 р. в Греноблі, що на півдні Франції, у родині адвоката. У семирічному віці майбутній письменник втратив матір, яку, за його словами, «любив божевільно». Батько, людина освічена, але суха й педантична, на все життя залишився для нього чужим. Освіту Анрі здобув у гренобльській Центральній школі - навчальному закладі, створеному революцією 1789-1799 рр., в якому основна увага приділялася природничим і точним наукам та громадянському вихованню. Хлопчина мав неабиякі здібності до математики, тому після закінчення навчання був направлений до столичної Політехнічної вищої школи.

Анрі Бейль приїхав до Парижа восени 1799 р., на другий день після державного перевороту, очоленого генералом Наполеоном Бонапартом, який проголосив себе першим консулом. До Політехнічної школи юнак так і не вступив, натомість записався в армію і взяв участь в італійському поході генерала Бонапарта 1800 р. То була перша зустріч з Італією, країною, що назавжди причарувала Анрі й посіла визначне місце в його подальшому житті й творчості.

Ще перед італійським походом Бейль почав писати. Наприкінці 1801 р. він звільняється зі служби і повертається до Парижа з твердим наміром присвятити себе літературі й «зрівнятися з Мольєром». У біографії початкуючого письменника настає трирічний «період самовиховання», наповнений інтенсивною самоосвітою й літературними вправами. Він вивчає філософію, естетику, літературу, театр, починає працювати над кількома комедіями, але жодну з них не завершує. У своїй творчості Бейль дотримується класицистичних орієнтацій, від яких згодом відійде, приєднавшись до романтичного руху; незмінною залишиться хіба що настанова з «математичною точністю» вивчати «мову пристрастей», «людське серце» і адекватно їх відтворювати.

Однак «період самовиховання» тривав недовго: Бейль був діяльною й енергійною натурою, до того ж треба було подбати про заробіток і влаштування майбутнього. Відтак 1806 р. він вступає на службу до військовогоінтендантства, яким відає його далекий родич маршал Дарю. Виконуючи обов’язки імперського військового службовця, Бейль об’їздив усю Середню Європу, побував у Відні й Берліні (до речі, літературний псевдонім Стендаль походить від назви одного з міст на півночі Німеччини). У 1812 р. він брав участь у славнозвісному російському поході Наполеона, під час якого став свідком спалення Москви й панічного відступу «великої армії».

У 1814 р., після вступу союзних армій до Парижа і падіння імперії, Бейль, не сподіваючись на продовження кар’єри в поновленій монархії Бурбонів, подає у відставку і виїздить до Італії, де залишається до 1821 р. Так розпочинається новий етап біографії, у якому література стає основною справою життя письменника Стендаля. Він багато подорожує Італією, вивчає пам’ятки культури й мистецтва, але живе переважно в Мілані, де постійно відвідує оперу «Ла Скала», спілкується з молодими літераторами, що групувалися навколо часопису «Кончільяторе» і відігравали значну роль у становленні італійського романтизму. Власне, в Італії Бейль стає професійним письменником, але починає не з художньої, а з біографічної, критичної, історико-культурної літератури (до речі, саме вона за кількістю значно переважає в його творчій спадщині). 1817 р. виходять друком «Життєписи Гайдна, Моцарта і Метастазіо», у яких автор ознайомлює французів з музичним життям Австрії й Італії, та «Історія живопису в Італії». Того ж року видана й книжка «Рим, Неаполь і Флоренція», у якій змальовано тогочасну Італію, її суспільно-політичний устрій, побут і звичаї різних верств, культуру тощо. Цей твір примітний тим, що містить чимало сценок і замальовок з життя, які за своїм стилем належать до художньої прози, а крім того, саме він був уперше підписаний псевдонімом, під яким А. Бейль стане відомим у світі: «Барон де Стендаль, кавалерійський офіцер» - значилося на титулі видання.

В Італії Стендаль спілкується з карбонаріями - членами таємної організації, що боролася за визволення Італії з-під іноземного панування й створення республіки на зразок давньоримської. На зламі 20-х років австрійський уряд вдався до жорстоких репресій щодо карбонаріїв, і надалі залишатися в Італії Стендалю було небезпечно. Відтак 1821 р. він повертається на батьківщину. Згодом героїку руху карбонаріїв письменник відтворить у повісті «Ваніна Ваніні» (1829) й романі «Пармський монастир».

Подробиці. У Парижі Стендаль поринає в бурхливе літературне життя. Саме тоді у французькій столиці розпочинається знаменита «романтична битва» - завершальний акт боротьби романтиків з класицизмом і зміна літературних епох, яка тривала у Франції протягом кількох десятиліть. Цей період життя письменника, що завершився 1830 р., позначений надзвичайною творчою активністю. Стендаль розробляє чимало тем, працює в різних жанрах, активно виступає як критик, регулярно друкує статті у французьких і англійських часописах. 1822 р. він видає трактат «Про кохання», у якому, спираючись зокрема й на власний досвід, розвиває оригінальну теорію цього почуття, його «кристалізацію» і трансформації в різних соціальних середовищах та історичних епохах. За рік виходить друком книжка «Життя Россіні», що розповідає про видатного італійського композитора, який тоді почав «завойовувати» Париж, і перший випуск трактату «Расін і Шекспір» (1825 р. він буде продовжений другим випуском). Цей трактат є одним з найбільш значущих документів «романтичної битви» з класицизмом, що розгорнулася у Франції в 20-х роках XIX ст. У 1827 р. Стендаль видає свій перший роман «Арманс», який не був сприйнятий ні критикою, ні читачами, а 1830 р., напередодні Липневої революції, завершує знаменитий роман «Червоне і чорне», що став вінцем творчості плідних 20-х років.

Липневу революцію, яка покінчила з режимом Реставрації, Стендаль зустрів із захопленням і надіями, яким, однак не судилося справдитися: він досить швидко розчарувався в новому уряді, очолюваному королем-буржуа Луї-Філіппом. Критично-скептичне ставлення письменника до влади переконливо засвідчує роман «Люсьєн Левен». Тим часом Луї-Філіпп запрошує його на державну службу. Отримавши посаду французького консула, Стендаль оселяється в невеликому приморському місті Чівіта-Векк’я неподалік від Рима. Рятуючись від нестерпної нудьги провінційного існування, він часто подорожує Італією, проводить тривалі відпустки в Парижі. Утім, незважаючи на необтяжливість служби й достатню кількість вільного часу, письменник майже втрачає здатність творити. Протягом 1834-1835 рр. він працює над великим романом «Люсьєн Левен», але так і не завершує його. У 1836 р. Стендаль отримує тримісячну відпустку, яка завдяки протекції міністра іноземних справ фактично перетворюється на трирічну. Динамічна, заряджена духовною енергією атмосфера столиці повертає Стендалю творчу активність: він пише низку повістей і новел, зокрема майже весь цикл «Італійські хроніки», розпочинає багато творів, а 1839 р. створює роман «Пармський монастир».

Повернувшись до Чівіта-Векк’ї у серпні 1839 р., Стендаль працює над романом «Лам’єль», що так і залишився незавершеним. 15 березня 1841 р. у письменника стався перший інсульт, але йому вдалося перемогти у цьому «двобої з небуттям». Наступний удар, що трапився за рік, під час чергової паризької відпустки, виявився смертельним. 23 березня 1842 р. не стало одного з найкращих письменників Франції, який так і не був належно визнаний за життя.

Участь у романтичному русі

Як уже зазначалося, Стендаль був активним учасником романтичного руху й борцем за створення «нового мистецтва» у Франції. Відомий критик Ш. де Сент-Бев назвав його «гусаром романтизму», маючи на увазі те, що в тогочасній воєнній тактиці гусарські полки були передовими загонами війська, які зав’язували бої. Сам митець, як і його молодший друг та однодумець П. Меріме, вважав себе «справжнім романтиком». На це дійсно були підстави, адже обидва письменники дотримувалися у своїй творчості деяких принципів романтизму.

Подробиці. Так, переконаність Стендаля в тому, що предметом мистецтва сучасності має бути духовне й емоційне життя людини, вписується в загальну стратегію романтизму, який сконцентрував мистецьку увагу на внутрішньому світі особистості, відкрив «суб’єктивну людину» в її глибині, складності й неоднозначності. Ці тенденції, притаманні також творчості Стендаля, найбільш повно й інтенсивно втілилися в його вершинних романах «Червоне і чорне» та «Пармський монастир». Іншим принципово важливим аспектом естетико-художньої програми письменника, що вводить її в загальне річище романтизму, є надання переваги вираженню над зображенням, що в широкому розумінні означало відхід від «наслідувальних» художніх систем попередніх епох.

Гравюра ХІХ ст. Стендаль, А. де Віньї, В. Гумбольдт, Ф. Жерар, П. Меріме, Дж. Россіні (зліва направо)

Знайомство Стендаля з романтизмом відбулося в перший італійський період його життя і творчості (1814-1821), коли він самовизначився як митець. В Італії письменник спілкується з молодими італійськими романтиками і повідомляє друзям, що «в Мілані відбувається запекла боротьба між романтиками й класиками... Я - шалений романтик, тобто я за Шекспіра й проти Расіна, за Байрона й проти Буало». Варто зазначити, що італійський романтизм виявився особливо близьким Стендалю і справив на його творчість значний вплив.

Повернувшись до Франції 1821 р., Стендаль активно включається в літературну боротьбу. У 1823 і 1825 рр. він видає двома брошурами літературний маніфест «Расін і Шекспір», у якому піддає беззастережній критиці класицизм і виступає палким поборником романтизму. Щоправда, у поняття «романтизм» Стендаль вкладав зміст, який в істотних моментах не збігався з загальноприйнятим у французьких романтиків. Письменник називав його, як це прийнято в італійців і англійців, «романтицизмом», щоб відмежувати від консервативних містичних течій, поширених у французькому романтизмі. Романтизм для Стендаля - це передусім мистецтво сучасності, що виражає її зміст і дух, тимчасом як класицизм - це мистецтво минулого, «маркізів XVII ст. у розшитих камзолах». «Романтизм, - пише він, - це мистецтво давати народам такі літературні твори, які при сучасному стані їхніх звичаїв та вірувань можуть принести їм найбільшу насолоду. Класицизм, навпаки, пропонує їм літературу, яка приносила найбільшу насолоду їхнім прадідам» .

Щоб бути романтиком, твердив Стендаль, треба бути сміливим, власне, треба бути новатором, відкривати нові шляхи в мистецтві, вміти ризикувати, знаходити нові засоби й форми висловлення - на відміну від обережного класициста, котрий ні на крок не відступає від непорушних правил і авторитетних настанов. Письменник рішуче заперечував існування незмінних для всіх часів і народів ідеалів та взірців мистецтва, тобто його позачасових канонів, заявляючи, що «існує стільки ідеалів прекрасного, скільки різних форм носа і різних характерів».

Рух до реалізму

Відхиляючи класицистичні канони, Стендаль разом з тим визнавав існування «залізних законів» реальності й необхідність їх пізнання митцем. Він проголошував: «Необхідно, щоб уява засвоїла залізні закони реального світу і, відповідно, коригувалася ними». Це виводило його за межі романтизму, для якого уява була і засобом пізнання світу, і художньою реалізацією цього пізнання. Стендаль вважав, що уява має спиратися на осягнення законів реальності, на спостереження й аналіз, виявляв інтерес і до «наукових методів», зокрема фізіології та психології, а це вже ті риси й тенденції, якими характеризувався реалізм, що розвивався в першій половині XIX ст. На відміну від романтиків, письменники- реалісти (аж ніяк не заперечуючи ролі й значення уяви у творчому процесі) обрали шлях спостереження й вивчення життєвої конкретики.

Nota bene. Звісно, існували об’єктивні передумови й імпульси, які спрямовували Стендаля на шлях до реалізму. Проте вектор його творчого розвитку (як і інших письменників) не слід мотивувати виключно суспільно-історичними обставинами й закономірностями літературного процесу. Не менш важлива роль тут належить індивідуальному чиннику, особистості письменника. Навіть найреалістичніші твори є не лише відображенням дійсності, а й самовираженням особистості митця - його свідомості, світовідчуття, ментальності, темпераменту, підсвідомості тощо. Зрозуміло, що й спрямування творчого розвитку письменника великою мірою залежить від його особистості.

Незважаючи на те, що життя Стендаля, принаймні перша його половина, було досить бурхливим і часом навіть драматичним, з точки зору зовнішніх виявів цього письменника навряд чи можна назвати яскравою особистістю, адже він не був надто діяльним і самовідданим у громадсько- політичних справах, не мав схильності жертвувати всім заради ідеалів. Утім, за словами одного з найкращих стендалезнавців Б. Реїзова, «протягом усього життя безперервно і за будь-яких умов...» митець «роздумував над великими проблемами буття, про щастя, про мистецтво, про людину й суспільство, про долю націй та про розум і розглядав ці питання всебічно, з різних, іноді несподіваних точок зору. У цьому, якщо хочете, й полягає героїзм цього звичайного життя, котрий не помічався самим Стендалем».

Варто додати, що Стендаль нічого не хотів приймати на віру, прагнучи до всього дійти власним розумом. Надзвичайно спостережливий, він одразу піддавав спостережене неупередженому аналізу й висловлював судження, які досить часто були незрозумілими сучасникам. Отже, і розумовий склад, і індивідуальні нахили письменника відповідали новому, реалістичному, напряму, що формувався в тогочасній літературі. Стендаль був наділений сильною уявою, але прагнув тримати її в рамках, які сам же й встановлював (тут давалася взнаки класицистична традиція). Разом з тим у процесі творчості він забував про обмеження, даючи волю уяві. Так у постійному поєднанні протилежних прагнень народжувалися його твори, зокрема такі шедеври, як романи «Червоне і чорне» та «Пармський монастир».

То ким же зрештою був Стендаль - романтиком чи реалістом? Вочевидь, єдиною слушною відповіддю може бути така: і романтиком, і реалістом. Ці два напрями поєднувалися в його творчості, трансформуючись у неповторний індивідуальний стиль, якому неможливо відмовити в цілісності й органічності. Разом з тим треба визнати, що реалістична основа у творчій еволюції письменника набувала провідного змісту й значення.

Перший художній твір Стендаля, роман «Арманс», вийшов друком 1827 р., за часів загального захоплення історичним романом, яке у Франції припало на 20-ті роки XIX ст. Це був роман про сучасність, більше того, - про сьогодення, що наголошувалося і в підзаголовку: «Сцени із життя одного паризького салону 1827 р.». Однак слід зауважити, що наведений підзаголовок відбиває лише одну з двох основних тем твору, яку можна визначити як соціально-побутову. Другою психологічною темою роману є історія любові двох молодих людей, але любові неможливої. І неможливої не тому, що перед закоханими постають непоборні соціальні чи сімейні перепони, а з причин фізіологічних. «Арманс» - це любовно-психологічний роман нового типу, побудований на фізіологічній колізії любовної драми, що, як і глибокі соціологічні аналізи, не було сприйнято тогочасними читачами й критиками.

Роман «Люсьєн Левен» Стендаль писав уже після Липневої революції, в 1834-1835 рр., коли французьке дворянство було відсунуте в тінь і до влади прийшли активні й цинічні ділки, для яких темні афери й брудні політичні інтриги були рідною стихією. Беззастережне панування меркантильних інтересів, корумпованість чиновників, голодні робітники й поодинокі ентузіасти-інтелігенти, що теж потерпають від злиднів, - таким постало перед письменником суспільство після «славних липневих днів». І Стендаль поставив собі за мету змалювати його якомога достовірніше, у стилі, що найбільшою мірою вписується в контекст реалістичної літератури XIX ст.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

I рівень

1. Назвіть справжнє ім’я Стендаля і поясніть походження його псевдоніма.

2. З якими історичними подіями було пов’язане життя письменника?

3. Назвіть найвідоміші романи Стендаля.

II рівень

1. Визначте найважливіші для розуміння творчості Стендаля факти його біографії. Розкрийте їхній вплив на світосприйняття письменника.

2. Схарактеризуйте коло мистецьких зацікавлень Стендаля. Назвіть твори, у яких відбилися ці зацікавлення.

3. Які теми розробляв Стендаль у своїх художніх творах?

III рівень

1. Що надало підстави Ш. де Сент-Беву назвати Стендаля «гусаром романтизму»?

2. Які особливості художнього мислення письменника наблизили його до реалістичного напряму?

3. Що Стендаль вважав головною метою художнього зображення - зовнішню дійсність чи внутрішній світ людини?

IV рівень

1. Схарактеризуйте особистість Стендаля. Як вона виявилася в творчості письменника?

2. Ким був Стендаль - романтиком чи реалістом?

3. Як ви вважаєте, чому за життя митця його твори не здобули широкого визнання?

ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

1. Як пов’язаний трактат Стендаля «Расін і Шекспір» з його участю в «романтичній битві» 20-х років?

2. Стендаль мріяв, щоб його поховали в Італії, а на могильному камені написали: «Тут спочиває Арриго Бейль, міланець: він жив, писав, кохав». Які грані особистості, життя й творчості письменника відобразило це його бажання?

3. Підготуйте повідомлення на тему «Стендаль та Італія».