Роман «Червоне і чорне» справедливо вважається одним з шедеврів Стендаля. Це роман про сучасність, про французьке суспільство періоду Реставрації, взяте в широкому діапазоні. Перед читачем розгортається життя провінції і столиці, різних класів і прошарків - провінційної і столичної аристократії, буржуазії, духовенства, навіть певною мірою соціальних низів, адже головний герой твору, Жульєн Сорель, син селянина-тесляра. Роман має підзаголовок «Хроніка XIX століття», який, проте, не означає дистанціювання від зображуваного в оповіді. Під XIX ст. тут розуміється період Реставрації (попередній період Імперії автор пов’язує з революцією 1789-1799 рр., тобто з XVIII ст.), а «хроніка» означає намір історично достовірно розповісти про цей період. Роман був написаний в останні місяці існування режиму Реставрації, у передчутті його близького краху, і став своєрідним підсумком цього періоду й водночас вироком йому.
«Червоне і чорне» як соціально-політичний роман
Поновлена окупаційними військами монархія Бурбонів була дворянською монархією, тобто політична влада належала в ній дворянству. Однак буржуазія вже панувала в економіці й готувалася взяти в свої руки політичну владу, що й відбулося, щойно Стендаль дописав роман. Ця повторна перемога - після революції кінця XVIII ст. - була неминучою вже й тому, що дворянство неухильно проймалося буржуазним духом, гроші й майнові інтереси для нього теж ставали головними цінностями життя. Змальовуючи в першій частині роману провінційний Вер’єр, Стендаль пише: тут «панує зачумлена атмосфера дрібних грошових інтересів, тут “приносити прибуток” - велике слово, від якого залежить усе». Мер міста аристократ де Реналь, який пишається своїм походженням, також займається підприємництвом, він є хазяїном фабрики цвяхів, що приносить непоганий прибуток.
Твір сповнений соціальної динаміки, що укладається в основний вектор руху історії. Змальовуючи аристократів і буржуа, Стендаль відображає їхнє протистояння на суспільній арені, витіснення аристократії, що спирається на родовитість і підтримку уряду, буржуазією, для якої головним знаряддям є гроші. Особливо наочно це виявляється в провінції. У маленькому Вер’єрі теж вирують політичні пристрасті - між дворянином де Реналем і буржуа-вискочкою Вально точиться запекла боротьба за посаду мера. Наприкінці роману автор повідомляє про обрання Вально і оцінює це як перемогу активного шахрая над пасивним честолюбцем. Аж ніяк не симпатизуючи аристократії (письменник належав до партії лібералів), Стендаль усуціль чорною фарбою змальовує буржуа Вально. Цей персонаж виявляє відсутність виховання й культури, будь-яких моральних засад, здатність до ницості й підлості заради вигоди, вульгарність почуттів і смаків.
У другій частині твору дія переноситься до Парижа, у середовище столичної аристократії, яка постає в не менш критичному освітленні.
Молоді аристократи - чудово вишколені, мають бездоганні манери, але безликі й безініціативні, нездатні самостійно мислити й діяти. Чи не найбільше в своєму житті вони переймаються тим, щоб у жодному разі не порушити пристойність і правила вищого товариства. Порівнюючи їх із простолюдином Жульєном Сорелем, розумна й прониклива Матильда де ла Моль без вагань віддає перевагу секретареві свого батька Сорелю, якому властиві енергійність, сильний характер, воля й рішучість.
Старше покоління аристократії пережило революцію й еміграцію, але так нічого й не зрозуміло, нічого не навчилося. Замість думати про збереження здобутого завдяки Реставрації, ці люди влаштовують провокаційну змову, спрямовану на те, щоб за допомогою європейських монархів покінчити з лібералами й повністю поновити «старий порядок». Як старше, так і молоде покоління аристократів панічно бояться нової революції, їх переслідує привид якобінської диктатури, тій же Матильді Жульєн уявляється як новий Дантон, котрий на випадок революції може врятувати її родину від гільйотини.
Паризьке видання роману «Червоне і чорне». 1928р.
Подробиці. Окидаючи поглядом сучасне суспільство, Стендаль бачить, що в ньому панують боротьба між станами й прошарками. «У суспільстві, розщепленому, як бамбукове стебло, - узагальнює він, - головне завдання людини полягає в тому, щоб піднятися із свого класу у вищий, котрий зі свого боку докладає всіх зусиль до того, щоб не допустити цю людину до себе». Отже, натиск знизу викликає протидію згори, вищі прошарки намагаються зупинити наступ нижчих, відтак, на думку письменника, французьке суспільство постійно перебуває в передреволюційному стані, що будь-коли може вибухнути.
І справді, чи не з перших років свого існування режим Реставрації викликав у французької громадськості відчуття нетривкості, тимчасовості, яке поєднувалося з думкою про неминучість нової революції. Поділяючи такі умонастрої, Стендаль, котрий до того ж полюбляв займатися соціально-політичним аналізом і прогнозами, узявся дослідити, у якому соціальному прошарку накопичується революційна енергія і виростають нові Дантони й Робесп’єри. У результаті він дійшов висновку, що таким прошарком є молодь, із соціальних низів, освічена й енергійна, честолюбна й ображена у своїй самосвідомості, молодь, якій Реставрація перекрила всі життєві шляхи.
Це той аспект твору, у якому він постає як соціально-політичний роман, що містить глибокий і точний аналіз правлячого режиму. Однак у структурі «Червоного і чорного» цей аспект, зрештою, виглядає як розгорнуте й активне тло, на якому відбувається основне дійство - драматична доля головного героя Жульєна Сореля, що вступив у двобій із суспільством Реставрації. З цієї точки зору «Червоне і чорне» розгортається як соціально-психологічний роман, якому притаманні глибина й тонкість психологічного аналізу.
«Червоне і чорне» як соціально-психологічний роман
Головною підставою для такого визначення жанрової специфіки твору є те, що в ньому означені соціальні процеси й колізії переломлюються крізь призму свідомості й реакцій центрального героя, його внутрішньої боротьби і, зрештою, його драматичної долі. Цей герой, простолюдин «із вражаюче своєрідним обличчям», належить до енергійної і честолюбної молоді із соціальних низів, яку режим Реставрації відкинув на задвірки суспільства. Селянський син, що випадково здобув освіту, Сорель одержимо прагне соціальної реалізації, відповідної своїм достоїнствам, але єдиним можливим шляхом досягнення честолюбної мети для нього виявляється пристосування до чужого й ненависного суспільства. Розуміючи, що повсюдно панують замасковані егоїзм і корисливість, герой вирішує опанувати «науку лицемірства», щоб скористатися нею в боротьбі за свою мрію. У романі докладно розповідається, як Жульєн, «одягнувши мундир, відповідний часові» й натягнувши машкару святенника, вправляється в цій «науці».
Вважаючи такі дії порядного від природи Жульєна вимушеними, Стендаль покладає відповідальність за них на режим Реставрації. Однак деякі його сучасники зрозуміли роман як апологію1 лицемірства і навіть схильні були ототожнювати автора з персонажем, що спонукало письменника до пояснень. «Жульєн зовсім не такий лукавець, яким він вам здається, - писав Стендаль в одному з листів. - Деякі припиняють зі мною знайомство на тій підставі, що Жульєн - негідник і що він - мій портрет. У часи імператора [Наполеона] Жульєн був би цілком порядною людиною; я жив у часи імператора. Отже?..»
1 Апологія - захист, вихваляння, звеличення; тут: захист з відтінком вихваляння.
Ж. Енгр. Портрет Наполеона на імператорському троні
Отже, негідні вчинки Жульєна зумовлюються життєвою необхідністю, створеною правлячим режимом. Звідси в героя не лише обожнювання Наполеона, а й відчуття того, що він запізнився з народженням і потрапив у чужу й ворожу йому епоху.
Він і справді виходець з іншої епохи, тієї епохи, що підняла до активного історичного життя весь третій стан, пробудила в ньому енергію і прагнення до самовивищення особистості, зробила доступними для молодих простолюдинів освіту й культуру. Уявлення Жульєна про свої можливості й належне йому місце в суспільстві походять з цієї епохи, нею ж було сформоване і непомірне честолюбство - рушій його прагнень і дій, а також «романтизм», про який ітиметься згодом. Словом, за конфліктом Жульєна Сореля зі своїм часом і суспільством стоїть масштабний конфлікт історичних епох, який постійно цікавив Стендаля. І не випадково одне з найпоширеніших «розшифрувань» назви роману засновується на порівнянні й конфлікті епох: червоне - символічний колір доби революції та наполеонівських війн, чорне - уніформа священика, в яку обрядився Жульєн Сорель, - символ епохи Реставрації та Священного союзу.
Внутрішня боротьба головного героя і його прозріння
Молодий і честолюбний Жульєн Сорель прагне зробити кар’єру в жорстокому, ворожому суспільстві. Для досягнення цієї мети в нього немає жодних засобів і можливостей, крім лицемірства, «мистецтво» якого він змушений опановувати, аби пристосуватися до ненависного середовища. Постійно відчуваючи себе в оточенні ворогів, Жульєн пильно контролює кожний свій крок, весь час діє і говорить усупереч своїм переконанням і моральній природі. Виснажливу боротьбу із самим собою, що точиться в його свідомості, Стендаль прирівнює до «подвигів Геркулеса».
Дотримуватися обраної «тактики» героєві не лише важко, а й огидно, і це вносить у його долю внутрішній драматизм, який дедалі поглиблюється, наприкінці твору набираючи трагічного звучання. Те, що відбулося з Сорелем, набуває характеру «трагічної провини», за яку він розплачується життям. Після фатального пострілу в мадам де Реналь герой починає по- іншому дивитися на світ. Відбувається кардинальна переоцінка цінностей, і Жульєн ніби прозріває: мета, до якої він так несамовито прагнув, тепер видається йому непотрібною ілюзією, породженою палкою уявою, загостреним відчуттям приниженості простолюдина й нерозумінням дійсної природи суспільства, у якому він хотів посісти гідне місце.
Визначальною рисою Жульєна Сореля, яка вирізняє його з-поміж оточення, є те, що в боротьбу із суспільством він вступає не заради кар’єри і збагачення. За аналогією з персонажами бальзаківських романів цього героя нерідко визначають як кар’єриста, однак стимули його поведінки виразно інші, ніж у бальзаківських героїв. Стендаль не випадково назвав мотиви й вчинки Жульєна «безумством» і пишався тим, що, за всієї їхньої незвичайності, вони такими не здаються. Тут варто зауважити, що, називаючи Сореля «безумцем», письменник начебто «відтворював» точку зору розважливих обивателів, тимчасом як у його власних очах це була позитивна риса героя, споріднена з романтичним піднесенням.
Багатьма гранями свого характеру й своєї долі Жульєн Сорель вписується в ряд романтичних образів Стендаля, таких як Фабріціо дель Донго, Ферранте Палла, Лам’єль та інші. Ця спорідненість особливо виразно виявляється у фіналі короткого життя Жульєна. Те, що відбувається з героєм у в’язниці, коли він очікує вироку за скоєний в стані афекту злочин, можна кваліфікувати як повернення до самого себе, своєї людської сутності. Як уже зазначалося, Жульєн не лише звільняється від ілюзій, а й радикально переоцінює свої життєві цінності, усвідомлює непотрібність усього, до чого він так одержимо поривався. До колишніх намірів герой уже не може повернутися, але й іншого варіанта життя для нього не існує. Своєю промовою перед судом присяжних Сорель фактично виносить собі смертний вирок.
Жіночі образи роману
Цікавими й своєрідними є образи мадам де Реналь і Матильди де ла Моль. У морально-психологічному плані роману вони виступають тими полюсами, між якими промайнуло коротке життя Жульєна Сореля. Саме кохання до цих двох жінок віддзеркалює різні грані характеру героя. Об’єднує ці несхожі між собою «романи» лише те, що обидва вони починалися як тактичний хід з боку Жульєна, а з часом оберталися на справжню палку пристрасть, від якої «у нього вилітала з голови вся... честолюбна маячня, і він ставав просто самим собою». У творенні жіночих образів автор застосував викладену раніше в спеціальному трактаті теорію кохання, його видів і «кристалізацій» в різні епохи й у різних соціальних середовищах.
Мадам де Реналь - молода жінка з провінційної аристократії, щира й безпосередня, з вродженим відчуттям відрази до всього ницого й вульгарного, здатна на глибоке й самовіддане почуття. Розчарувавшись у чоловікові, вона відмовилася від особистого щастя й присвятила своє життя дітям і Богові. Однак зустріч з Жульєном пробудила в ній «любов-пристрасть, найвищу й благородну форму любові, доступну лише тим, кому чужі корисливість і честолюбність, лицемірство й егоїзм». Це почуття приносить героїні не лише щастя, а й тяжкі душевні муки, та навіть після того, як коханий ледве не позбавив її життя, жінка намагається стати йому опорою і відрадою в страшні дні очікування вироку. Коли Жульєна не стало, «вона не робила спроб покінчити з собою, але через три дні після страти померла, обнявши своїх дітей» - цими словами закінчується роман.
Матильда де ла Моль належить до верхівки столичної аристократії і, що не менш важливо, до епохи романтизму, пік якої у Франції припадає на 20-30-ті роки ХІХ ст. Можна сказати, що вона уособлює романтичний індивідуалізм і романтичні фантастичні уявлення в специфічному жіночо- аристократичному контексті. Увагу Матильди, що зневажає безхарактерних молодих аристократів, привертає простолюдин Сорель. Її почуття до Жульєна, що починається як «почуття від голови» й живиться переважно честолюбством і марнославством, згодом істотно не змінюється - вона горда тим, що, зважившись на зв’язок і шлюб з сином селянина, вчинила те, на що не здатна жодна жінка з її середовища.
Кадр з кінострічки «Червоне і чорне» (режисер К. Отан-Лора, 1954 р.)
Коли Сорель потрапляє до в’язниці, Матильда розпочинає шалену боротьбу за його порятунок, але «серед всіх тяжких хвилювань і страхів за життя коханого, якого вона не збиралася пережити, Жульєн вгадував у неї постійну потребу вразити світ своєю незвичайною любов’ю, величчю своїх дій». Він відчував, що «гоноровита душа Матильди постійно потребувала аудиторії, глядачів». І після страти коханого Матильда діє у своєму стилі: наслідуючи королеву Маргариту Наваррську, яка власноруч поховала відрубану голову свого коханця Боніфація де ла Моля (предка Матильди, що жив у XVI ст.), вона збирається поховати голову Жульєна на вершині гори в його рідному краї.
У міру того як честолюбство в душі Жульєна згасало, він віддалявся від Матильди й повертався до мадам де Реналь, любов до неї відроджувалася й знову заповнювала його. Герой зізнається собі, що ніколи не почувався таким щасливим, як під час побачень з цією жінкою у в’язниці в останні тижні свого життя.
Особливості поетики й стилю роману
У розкритті всіх тих процесів і перипетій, які відбуваються в душі Жульєна Сореля, з особливою виразністю виявився психологізм Стендаля, що сягнув незвичайної тонкості й проникливості. І саме психологізм є фундаментальною рисою поетики роману «Червоне і чорне».
Літературознавча довідка
Психологізм - художнє відтворення внутрішнього світу людини, її емоцій, думок, внутрішньої боротьби тощо.
У літературі відомі два основних види психологізму - об’єктивний і суб’єктивний, залежно від точок, з яких ведеться у творі оповідь, - зовнішньої, об’єктивної, чи внутрішньої, суб’єктивної. Відповідно в першому випадку оповідь ведеться від третьої особи, а в другому - від першої, тут суб’єкт дії і розповідач зливаються. Домінуючим засобом об’єктивного психологізму є психологічний аналіз, тобто аналітичне авторське відтворення процесів, що відбуваються у внутрішньому світі персонажів, у їхньому духовному й душевному житті, у свідомості й підсвідомості. Саме до цього типу психологізму вдавався Стендаль.
Роман Стендаля «Червоне і чорне» є одним з найяскравіших і найхарактерніших творів об’єктивного психологізму. У його художній структурі виокремлюються два рівні: розгортання дії, розповідь про наміри й вчинки героя, стосунки з іншими персонажами, його колізії й конфлікти і паралельно з цим - голос автора, який аналізує і пояснює все те, що відбувається з героєм, розкриває причини й мотивацію його дій. Так, лист Матильди до батька, у якому вона повідомляє про вінчання з Жульєном, змушує маркіза де ла Моля нарешті прийняти рішення. І тут відразу вступає у свої права автор: «У цих виняткових обставинах владно подали голос усі найзначніші риси його характеру, викувані великими потрясіннями, що він пережив у молодості, злигодні еміграції зробили його фантазером... Однак та ж уява, що вберегла його душу від згубної трутизни золота, зробила його жертвою безумної пристрасті - домогтися для дочки будь-якою ціною титулу герцогині».
Кадр з кінострічки «Червоне і чорне» (режисер С. Герасимов, 1976 р.)
Далі подано розгорнутий внутрішній монолог маркіза де ла Моля, що містить тонкий всебічний аналіз характеру Жульєна: «Ні, немає у нього гнучкості й хитрості якого-небудь пронири, який не проґавить ні зручної хвилини, ні сприятливого випадку. А з іншого боку - я бачу, що він керується зовсім не високими правилами. Для мене це щось незрозуміле... Якась семінарська дрібна душа відчуває себе незадоволеною тільки від того, що не має грошей і життєвих благ. У нього зовсім інше: він нізащо не дозволить, щоб його зневажали».
У своєму романі Стендаль часто вдається до внутрішнього монологу у формі, запозиченій з класичної драматургії (де він, за сценічною природою драми, озвучується). Відтак притаманний твору драматизм адекватно виражається у внутрішніх монологах і діалогах героя, нерідко з уявними опонентами.
Роман «Червоне і чорне» не можна назвати безсюжетним або з послабленою сюжетністю, навпаки, тут маємо напружений і динамічний сюжет з драматичними колізіями й подіями, крутими поворотами дії, нарешті, з фінальною катастрофою. Однак гострий і захоплюючий сюжет не є для Стендаля самоціллю. Він підпорядковується завданню розкрити внутрішній світ і долю головного героя, пов’язані із зовнішніми чинниками, з конкретикою суспільно-історичного моменту, який теж піддається аналізу.
Ще однією визначальною рисою роману є динамічність оповіді. Вона випливає з характеру діяльного й честолюбного головного героя, що вступив у двобій з епохою і суспільством. Жульєн багато думає й аналізує, але це не гальмує розвиток дії. Його роздуми й аналізи введені автором у потік зовнішньої і внутрішньої дії, вираженням якої вони виступають, а тому не випадають із загального ритму оповіді. У «Червоному і чорному» Стендаль послідовно дотримувався девізу «Роман твориться дією» й уникав розгорнутих описів і докладних статичних характеристик, несумісних із цією настановою. Така особливість стилю виявляється й на мовному рівні твору, у тому, що частотність дієслів, тобто слів, що передають саме дію, майже дорівнює частотності іменників. А це нечасто спостерігається в романістиці (наприклад, у романі Бальзака «Батько Горіо» іменників удвічі більше, ніж дієслів). Характерною особливістю синтаксису «Червоного і чорного» є те, що автор тут віддає перевагу коротким «енергійним» реченням, насиченим напруженням і рухом.
На останок варто зазначити, що роман «Червоне і чорне» не був сприйнятий сучасниками Стендаля і спричинився до непорозумінь з автором. Лише невелике коло читачів у Франції та за її межами, серед яких були Бальзак і Гете, змогли зрозуміти й високо оцінити цей твір. Однак наприкінці XIX ст. інтерес до роману почав зростати, а в XX ст. «Червоне і чорне» справедливо визнали одним з найкращих романів у французькій і світовій літературах.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І рівень
1. Укажіть правильний варіант продовження твердження.
У романі «Червоне і чорне» зображується життя французького суспільства...
A. .. .після Липневої революції.
Б. ...у період Реставрації.
B. ...упродовж усього ХІХ ст.
2. Укажіть правильний варіант продоження твердження. Головний конфлікт роману відбувається...
A. .. .між дворянином де Реналем і буржуа Вально.
Б. ...між мадам де Реналь і Матильдою де ла Моль.
B. ...між Жульєном Сорелем і маркізом де ла Молем.
Г. ...між Жульєном Сорелем і його епохою.
3. Укажіть неправильний варіант продовження твердження. Роман «Червоне і чорне» характеризується...
A. ...напруженим динамічним сюжетом.
Б. ...широким зображенням життя французького суспільства XVII ст.
B. ...змалюванням успішної кар’єри героя, яка досягається ціною його внутрішнього пристосування до суспільних законів і правил.
Г. ...психологічно майстерним відтворенням внутрішньої боротьби головного героя.
II рівень
1. Що висувається на перший план у романі «Червоне і чорне» - життя французького суспільства чи внутрішній світ головного героя?
2. Розкрийте зміст коментаря Стендаля до образу Сореля: «Жульєн зовсім не такий лукавець, яким він вам здається...»
3. Яку роль у розкритті образу головного героя відіграє кохання до мадам де Реналь і Матильди де ла Моль?
III рівень
1. За що й чому бореться Жульєн Сорель? Чи можна вважати фінал життя героя його поразкою? Обґрунтуйте свою точку зору.
2. Розкрийте сутність протиставлення жіночих образів у творі.
3. Як витлумачується символіка кольорів у назві роману?
IV рівень
1. Поясніть зміст жанрових визначень твору Стендаля як соціально-політичного й соціально-психологічного роману.
2. У чому виявляється стендалівський психологізм? Наведіть конкретні приклади.
3. Визначте основні риси характеру Жульєна Сореля.
ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
1. Чому, на вашу думку, Стендаль визначав Жульєна Сореля як романтика?
2. Визначте романтичні риси в образі Матильди де ла Моль.
3. Як стендалівський принцип «роман твориться дією» реалізувався в характері Жульєна Сореля та в розвитку сюжету твору? А як цей принцип позначився на художній мові роману?
Тема реферату: «Особливості психологізму в романі “Червоне і чорне”».
Теми творів: «Помилки й прозріння Жульєна Сореля»; «Два лики кохання в романі “Червоне і чорне”».