«Пармський монастир» був написаний надзвичайно швидко - за п’ятдесят два дні наприкінці 1839 р. На батьківщині автора цей роман має репутацію найпоетичнішого його твору. Чи не найвідоміший учений-стендалезнавець А. Мартіно у статті «Поезія Стендаля» показав, що поезія проймає всю творчість письменника й найяскравіше втілюється в «Пармському монастирі». Дослідники констатують, що цей роман має два основних аспекти - поетичний і політично-побутовий, але визначальним вважають перший з них. Крім того, художня стратегія твору полягає у зниженні політично-побутового аспекту й піднесенні аспекту поетичного.
Стендаль зазначав, що роман створювався ним у стані самозаглиблення, коли його ніщо не відволікало і він, не забуваючи й про аналіз політичного життя та боротьби в Пермському князівстві, марив про світ і людей, сильних і цілісних, котрі, підносячись над жалюгідною колотнечею придворних і міщан, живуть палкими пристрастями й прекрасними почуттями. Це був романтичний ідеал Стендаля на «ренесансний» взірець.
Подробиці. Історія створення роману «Пармський монастир» допомагає глибше осягнути сам твір. У 30-х роках, навідуючись до Рима, Стендаль збирав італійські рукописні хроніки XVI-XVIII ст. і переробляв їх на повісті й новели. Серед інших до рук йому потрапила й невелика, на кілька сторінок, хроніка «Походження злету родини Фарнезе», яка привернула увагу письменника розповіддю про пригоди бурхливої молодості Алесандро Фарнезе, майбутнього папи Павла III (1534-1549). Спочатку Стендаль мав намір переробити цю хроніку на повість, але згодом вирішив написати на її сюжет роман. Коли роботу довелося припинити на два місяці, задум твору знову змінився: його дію було перенесено в ХІХ ст., Алесандро Фарнезе перетворився на Фабріціо дель Донго, з’явилися також Пармське князівство і фортеця, перенесена письменником у Парму із сусідньої Модени. Одне слово, з’явився роман «Пармський монастир», який, однак, зберіг деякі сюжетні мотиви повісті з часів Ренесансу: кохання героя, його ув’язнення і сенсаційна втеча з фортеці. Однак усе це в романі Стендаля набагато глибше й складніше. Зміна часу дії аж ніяк не була механічною акцією, багато в ньому залишилося від епохи Ренесансу: у сюжеті, у колориті багатьох сцен, у характерах героїв, у їхньому духовному складі й, нарешті, у їхніх портретних характеристиках. За свідченням автора та прямими посиланнями й натяками в тексті, портрети головних героїв якщо не «списувалися», то навіювалися творами видатних живописців італійського Відродження: Джина Сансеверіна нагадує полотна Леонардо да Вінчі, Клелія-Гвідо Рені, а Фабріціо - Корреджо, одного з улюблених митців Стендаля.
У «Пермському монастирі» маємо накладання одного часу на інший, унаслідок чого їхні контури розпливаються. У результаті виникає нечіткий, двоїстий образ Італії, у якому поєднуються сучасне й минуле. Ми в Італії часів Священного союзу, але тут кохають і ревнують, плетуть інтриги й убивають, нарешті, правлять так само, як і за часів Ренесансу. Тут здійснюється «жіноча вендета» - помста Джини князю Ранунціо, дуже схожа на ті, про які читаємо в давніх хроніках і новелах. Словом, у «Пермському монастирі» втілюється стендалівський «міф Італії», у якому поєднуються та Італія, яку він знав, і та, що була створена його інтуїцією, яку він вигадував і вимарював протягом життя, починаючи з дитячих літ, коли слухав про цю країну захоплюючі розповіді матері, в жилах котрої, за словами письменника, «текла італійська кров».
Роман розпочинається розгорнутою картиною піднесення й ентузіазму, викликаних вступом французьких республіканських військ в Італію 1796 р. Ця фреска, безпосередньо не пов’язана з головним героєм і його сюжетною лінією, допомагає багато дечого в них прояснити. Безперечно, Фабріціо був далекий від політики, більше того, він стає цілковито аполітичною людиною, але ж буремні історичні епохи формують не лише громадсько-політичних діячів і революціонерів - вони породжують також романтиків-ентузіастів, яким є герой роману. Атмосфера епохи, а також вплив тітоньки Джини, дружини республіканського генерала П’єтранери, визначають виховання Фабріціо, який стає палким прихильником Наполеона, ототожнивши його з республікою. Коли ж навесні 1815 р. шістнадцятилітній герой дізнається, що його кумир утік з острова Ельба і розпочав похід на Париж, він дістається до Франції й бере участь у битві під Ватерлоо.
Nota bene. У романі з’являються знамениті розділи, у яких дається принципово нове змалювання війни. Прочитавши ці розділи в одній з паризьких газет, Бальзак написав авторові лист, у якому повідомив, що абсолютно захоплений «цим чудовим і правдивим описом» і «впав у гріх заздрості». Згодом Л. Толстой скаже, що ці розділи мали для нього особливе значення під час створення «Війни і миру»: «Я більше, ніж будь-кому, зобов’язаний Стендалю. Він навчив мене розуміти війну. Перечитайте в “Chartreuse de Parme” розповідь про битву під Ватерлоо. Хто до нього описав війну такою, якою вона є насправді? Пам’ятаєте Фабріціо, який переїжджає поле битви і “нічого” не розуміє...»
Справді, Стендаль здійснив радикальний переворот у літературній баталістиці: війна в його романі зображена не з високої і узагальнюючої «генеральської» точки зору, а такою, як її сприймає рядовий учасник, - хаотичне нагромадження епізодів, у яких він не знаходить ніякого сенсу. Для такого змалювання війни письменникові став у пригоді досвід участі в багатьох наполеонівських кампаніях.
Щодо Фабріціо, то ні прикрощі у Франції, де його заарештували й кинули до в’язниці як австрійського шпигуна, ні битва під Ватерлоо суттєво не вплинули на його характер і не розвіяли його романтичний ентузіазм. Найсерйозніші випробування чекали на героя вдома. І річ не лише в тім, що на батьківщині йому тривалий час довелося переховуватися від поліції та її добровільних помічників, включаючи й батька, маркіза дель Донго. Найтяжчою для Фабріціо виявилася та мертвотна атмосфера Реставрації, в її італійському варіанті, яка облягла його на батьківщині. Герой не стає в політичну опозицію до режиму, не прилучається до карбонаріїв, але в умовах режиму Реставрації, що в роздробленій Італії перетворювався на дрібну деспотію, немає місця і таким людям, як він, - людям з вільною душею і багатою уявою, з палкими почуттями і прагненням щастя. Фабріціо було втягнуто в придворні політичні інтриги й жорстоку боротьбу за владу, яка забезпечувалася впливом на князя. І сам князь, щоб зламати горду й незалежну герцогиню Сансеверіну, наказує кинути Фабріціо до в’язниці, де над ним невідступно нависає загроза вбивства.
У заключній частині роман знову входить в основне своє річище. Фабріціо замкнено в тюремній камері, вигадливо облаштованій комендантом, генералом Конті, й «поетично» названій ним «Сліпою покорою». Джина Сансеверіна й граф Моска вступають у відчайдушну боротьбу за героя, і в її перипетіях продовжується друга тематична лінія роману. Сам же Фабріціо, зустрівши Клелію, дочку коменданта, входить у фортецю, ніби в казковий замок. Силою почуття, що спалахнуло відразу (подібне відбулося з Ромео, коли він зустрів Джульетту; загалом у цій частині твір набуває виразно ренесансного колориту), ув’язнення перетворюється для нього «в чудове життя, в єдину можливість щастя» - бути поряд із Клелією, щодня її бачити, хоч і крізь ґрати, і від цього щастя він не бажає відмовитися навіть заради збереження життя. Парадоксально, але у в’язниці герой знаходить те, що вважає найціннішим, - любов і щастя, а відтак нехтує тим, що його оточує і загрожує йому смертю.
Після сенсаційної втечі з фортеці й смерті Ранунціо Ернесто IV Фабріціо був «реабілітований» наступником князя і отримав високий сан пермського архієпископа. Однак Клелія для нього була втрачена: її змусили вийти заміж за маркіза Крепіенці. Тепер єдиний сенс свого життя герой вбачає в поверненні втраченого щастя, але на заваді йому стає обітниця, яку Клелія в критичну хвилину дала Мадонні, - ніколи більше не бачити коханого. Щоправда, вихід із цієї ситуації було знайдено, і, як зауважує Стендаль, цілком італійський — побачення закоханих відбувалися лише в темряві. Однак настає кінець і цьому щастю. Клелія помирає, а глибока любов і віра утримують Фабріціо від самогубства: «він сподівався зустрітися з Клелією в кращому світі, але усвідомлював, що заради цього немало треба спокутувати». Герой постригається в ченці в пермській чартозі - домініканському монастирі з особливо суворим статутом (ченці там повинні були дати обітницю мовчання), де за рік помирає. Назва цього монастиря була винесена автором у заголовок роману (в оригіналі він так і називається - «La chartreuse de Parme») і набула узагальнюючого символічного змісту.
Роман «Пармський монастир» не мав успіху в сучасників. Щоправда, цей твір оцінив Бальзак у відомому «Листі до Бейля», але на той час Стендаль уже втратив надію на широке визнання й вирішив, за його словами, «працювати для XX століття». Митець напророкував собі, що читати його твори почнуть наприкінці ХІХ ст., а відомим письменником він стане в 1935 р. Цікаво, що це пророцтво збулося напрочуд точно: справді, Стендаля «відкрили» в останній третині ХІХ ст., а всесвітньо відомим письменником, класиком французької і світової літератур він став уже в XX ст. В Україні у ХІХ ст. творчість Стендаля залишалася невідомою і знайомство з нею припало на час загального визнання письменника. Українською мовою перекладено романи «Червоне і чорне», «Пармський монастир», а також збірку «Італійські повісті».
Кадр з кінострічки «Пармський монастир» (режисер Крістіан-Жак, 1948 р.)
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
І рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
Роман «Пермський монастир» був написаний упродовж...
A. ...двох років.
Б. ...п’яти місяців.
B. ...п’ятдесяти двох днів.
2. Укажіть правильне продовження твердження.
На батьківщині Стендаля «Пермський монастир» мас репутацію...
A. ...найпоетичнішого його твору.
Б. ...найскладнішого його твору.
B. ...найслабшого його твору.
3. Укажіть правильне продовження твердження.
Головним героєм «Пармського монастиря» є...
A. ...Алесандро Фарнезе.
Б. ...Фабріціо дельДонго.
B. ...граф Моска.
II рівень
1. Якою була творча історія роману «Пермський монастир»?
2. Як цей твір був сприйнятий сучасниками Стендаля?
3. У чому полягає двоїстість образу Італії, змальованого в «Пермському монастирі»?
III рівень
1. Як у романі «Пармський монастир» віддзеркалилися буремна доба наполеонівських походів і доба Реставрації?
2. На прикладі цього твору поясніть сутність новацій Стендаля в царині літературної баталістики.
3. Який стендалівський ідеал особистості втілений в образі Фабріціо дель Донго?
IV рівень
1. Визначте риси романтичного героя в образі Фабріціо дель Донго.
2. Порівняйте портрети центральних персонажів «Пармського монастиря» з найвідомішими живописними портретами італійського Ренесансу.
3. Порівняйте образи Жульєна Сореля з роману «Червоне і чорне» й Фабріціо дель Донго з роману «Пармський монастир». Визначте найважливіші спільні та відмінні риси цих героїв.
Теми для самостійної дослідницької роботи: «“Міф Італії” в романі “Пармський монастир"»; «Образ Пармського монастиря в романі Стендаля»; «Романтична концепція кохання в романі “Пармський монастир"».