Із французької літератури
(1821—1867)
Скажи, що сталося, моя ти музо вбога?
Ніч одійшла, але в твоїх страшних очах
Похмуро палахтить ненависть і тривога;
Там видива нічні відбив безумства жах.
Шарль Бодлер
ЗЛА КВІТКА
Недаремно XIX століття називали Золотим Віком літератури. 1819 — Волт Вітмен, 1820 — Афанасій Фет, 1821 — Шарль Бодлер: щороку народжувався великий поет. Якщо ж пригадати, що того ж 1821 року народився також і Достоєвський, то автор унікальної книги «Квіти зла» опиниться в цікавій компанії своїх ровесників — дослідників природи зла.
Дитинство Шарля було не легшим за дитинство його не менш знаменитих ровесників. Коли він народився, його батькові було за шістдесят, а матері не було і тридцяти. Семирічним хлопцем втратив батька — людину інтелігентну й мудру. Незабаром після його смерті мати вдруге вийшла заміж — за офіцера. Вітчима Шарль зненавидів раз і назавжди. А той, замість виявити у непростій сімейній ситуації батьківську мудрість і такт, вдався до звичних йому казармених методів виховання.
Через постійний конфлікт з батьками Шарль часто сварився і з вчителями, погано вчився, і врешті його було виключено з колежу. Після цього юнак заявив, що стане поетом. Вітчим сприйняв цю звістку з жахом і вирішив позбутися пасинка, спровадивши в одну з віддалених французьких колоній на острові Маврикій в Індійському океані. На Шарля там очікувала посада вчителя. Однак молодика «з характером» не витримали навіть на Маврикії та швидко розрахували. Проте коли Шарль повернувся, він був уже, за французькими законами, повнолітнім (21 рік) і мав успадкувати певну суму грошей від рідного батька.
Шарль повністю пориває зв’язки з матір’ю та вітчимом і, за модою тодішніх митців, наймає романтичну, проте зручну квартиру (мансарду). Всі його друзі так або інакше були причетні до мистецтва. Всі вони, за його словами, належали до «покоління молодого, серйозного, насмішкуватого й загрозливого». Всі вони, як і Шарль, ненавиділи буржуазію, до якої, незалежно від походження, зараховували своїх благополучних батьків. Духовний вираз антибуржуазного бунту — мистецтво. Матеріальний — революція, про яку вони все частіше говорять.
Молодому Достоєвському в Росії, молодому Вітмену в Америці західноєвропейська революція видавалася майже абстрактною битвою Добра і Зла. Насправді ж у цій, яків будь- якій революції, Добро і Зло переплелися, наче змії в кублі. Молодий Флобер тільки глянув — жахнувся і втік подалі, відклавши розплутування «клубка» років на двадцять, коли вгамуються пристрасті (до паризьких подій 1848 року він повернувся в останньому романі «Сентиментальне виховання»).
Щодо молодого Бодлера, то він сам опинився в кублі. Був на барикадах. На початку 50-х записав у щоденнику: «Моє сп’яніння 1848 року. Яка була природа цього сп'яніння? Схильність до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп’яніння, спогади про прочитане».
Гюстав Курбе. Портрет Бодлера. 1848 р.
Прочитане — це, безсумнівно, романтична література, присвячена подіям попередніх революцій. Бодлер та його друзі — покоління запізнілих, останніх романтиків, з романтизму яких скористались абсолютно реальні, але наскрізь брудні політики. Зрозумівши, що ними скористались, щоб владу «буржуа» встановити раз і назавжди, останні романтики впадають у безпросвітний відчай. Зла квітка, що зросла на злому ґрунті, своїми отруйними пахощами хотіла б затьмарити всесвіт. Здебільшого це вдається у межах окремо взятої кав’ярні або мансарди. Однак можливі винятки.
БОДЛЕРІВСЬКИЙ ПАРИЖ
Варто замислитися з приводу того, чому поезія середини XIX століття розквітала на ниві рослинних, проте химерних, асоціацій. Квіти зла можуть привидітись хіба що в хворобливих мареннях, як і листя трави.
До того ж, як і Вітмен, Бодлер став автором однієї збірки, що перевидавалася й поповнювалася. Щоправда, до кількості Вітменових прижиттєвих перевидань Бодлерові було далеко: незадовго до своєї смерті він підготував лише третє, якого сам вже не побачив.
До першого видання «Квітів Зла» (1857) ввійшло 100 поезій, проте здебільшого ранніх, написаних ще до 1848 року. Друге видання (1861) включало 126 творів, 32 з яких були новими, написаними протягом 1857 — 1861 років. Ще 25 нових поезій увійшли до третього, посмертного видання (1868).
Літературознавці розглядали «Квіти Зла» і як пов’язані між собою ліричні тексти, і навіть як сюжетну поему. Якщо це поема, то сюжетно мала б нагадувати Вітменову «Пісню про себе»: і не лише тому, що сюжет так само розмитий і так само складається у калейдоскопічні картинки-символи. Історія ліричного героя Бодлера — такого ж невгамовного експериментатора з життям і мораллю, як і ліричний герой Вітмена, — схожа на історію останнього, як у фотографії негатив схожий на позитив.
Коли життя розглядається «з погляду негативу», зло не є, власне, темою — воно є поглядом. Чи можна взагалі у книжці Бодлера виділити певні теми, відповісти на «просте» запитання: про що у ній розповідається?
Припустимо, що, крім усього іншого, це книжка про кохання.
У «Квітах Зла» багато жіночих образів, це швидше типи, ніж індивідуальності. Вони зарозумілі, розбещені, холодні й злостиві, похмурі, нудні і позбавлені здатності любити. Жінки — злі паризькі кішки — бавляться серцем поета, як мишкою. Але жодному з цих створінь він не віддав свою душу. Над зачумленим містом, сповненим злиднів, розбещеності й потворності, далеко у небесній блакиті височить ідеал поета — його Беатріче. Цей образ завжди жаданий і недосяжний, мрія, втілена у форму одухотворену, зіткану зі світла, полум’я і пахощів жінки.
Від розділу до розділу поет простежує митарства у щоденному пеклі. Книжка складається з 6 розділів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти Зла», «Бунт», «Смерть». Бодлер показує бездонність людського серця, зневіреність і відчай закоханого, відразу до всього. Бодлерівські зізнання супроводжують найрізноманітніші відтінки почуттів: нудьга, смуток, страх, любовний шал, солодкі марення. Від мук наодинці зі своїм болем поет готовий тікати світ за очі, де все упорядковане і прекрасне. Однак і там чекають гіркі розчарування: нікуди не можна втекти від самого себе.
Шлях звільнення від скорботи поет вбачає в зануренні у вир життя, що відображено в міських замальовках «Паризькі картини».
Бодлерівський Париж — це круговерть життя, перехрестя, де зійшлися характери і віки, мерзенність і чистота, самовдоволеність і гнів. Ніби вихоплені на льоту з вуличної метушні, влучні спостереження Бодлера складаються в єдиний образ людського мурашника, міста таємниць. Звичайнісінькі речі позначені загадковістю. Поета ваблять стики явищ — сутінки, осінь, коли згасання і народження, спокій і суєта, сон і недремність перетікають одне в одне, коли усі обриси розмиті, розсіяні, барви неяскраві, приглушені.
У ЛІСІ СИМВОЛІВ
«Маніфестом символізму» вважається сонет Бодлера « Відповідності», який відкриває збірку «Квіти зла». «Природа — храм живий, де символів ліси», — так звучить його перший рядок у перекладі Дмитра Павличка.
Поети-романтики першої половини XIX століття полюбляли вдаватися до символіки. Проте символ був для них не самоціллю, а одним із засобів творення поетичного образу світу. Щодо бодлерівського символу, то йому властива певна «математичність», прагнення вивести зі світу мрій справжню формулу пізнання реального світу.
Символи у Бодлера не підлягають моральній оцінці, ніби це не образи реального життя, а справді алгебраїчна символіка. Більше того, поет та його послідовники, які називатимуть себе символістами, наполягатимуть на тому, що тільки символи мають справжню пізнавальну цінність. Отже, символізм не обмежується переходом від «простого» мрійництва до системи поетичних образів, а йде від виникнення певного художнього стилю аж до створення філософської системи. Оскільки саме Бодлер започаткував як художній стиль, так і філософську систему символізму, то, щоб проаналізувати існування цього напряму, логічно було б звернутися до початків творчості поета, до химерного світу його поезій, як це зробив французький філософ Гастон Башляр у своїй книзі «Поезія мрійництва» (1960), присвяченій авторові «Квітів зла». Філософ звертає увагу на слово vaste, яке найчастіше зустрічається у Бодлера. Це слово означає широкий, різноманітний, багатомірний і т. д. Гастон Башляр не радить сприймати сонет «Відповідності» як твір пейзажної лірики — хоч саме так його здебільшого сприймають і перекладають різними мовами. Не є винятком і прекрасний переклад Дмитра Павличка, який також передає саме пейзажний аспект бодлерівської образності:
Всі барви й кольори,всі аромати й тони
Зливаються в могуть єдиного єства.
І зрівноважують їх вимір і права
Взаємного зв’язку невидимі закони.
В оригіналі ж барви, кольори і аромати стоять не на початку, а наприкінці цієї сторони, і це є суттєвим. Тони ж — це не прості, а символічні тони та відтінки світла й тіні у всьому можливому та широкому (vaste!) розмаїтті: їх зображення становить третій, ударний рядок строфи:
Comme de longs échos qui de loin se confondent
Dans une ténébreuse et profonde unité,
Vaste comme la nuit et comme la clarté,
Les parfums, les couleurs et les sons se répondent.
Ось як коментує ці рядки Гастон Башляр: «У двох єдностях — темної ночі і ясного дня — виявляється одвічна подвійність добра і зла. Усе, що є широкого, неоднозначного (vaste) у темряві ночі і ясному дні, не дає змоги зупинитися або тільки на темряві, або тільки на світлі».
Саме до такого абстрактного сприйняття власної поезії закликав Бодлер у своїх теоретичних трактатах. Зокрема він писав, що «ввесь видимий світ є лише арсеналом образів і знаків, яким уява відводить місце і визначає відносну ціну».
Навіть у тих віршах, де поет справді милується гармонією реального пейзажу, він не може позбутися «темного смислу речей», що, можливо, приховує в собі незворотню темноту небуття — le néant vaste et noir («широкого і чорного небуття»)...
Це сполучення слів, поєднане з уже знаменитим vaste, зустрінемо і в поезії «Вечорова гармонія».
Меланхолійне споглядання цієї поезії підкреслюється за допомогою спеціального прийому: другий рядок кожної з чотирьох строф стає першим рядком наступної, а останній рядок передостанньої строфи — передостаннім останньої:
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те сердце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров свою світило життєносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світання високосне,
Упало в кров свою світило життсносне,
Та сяє, мов потир1, твоє лице мені.
(Переклад Д. Павличка)
1 Потир — чаша на високій підставці з круглою основою.
Як стверджує сучасний дослідник творчості Бодлера, хоч в його поезії символ є найактивнішим виражальним засобом, але «далеко не завжди він є у нього символістським». У ранніх поезіях символи Бодлера свіжі, зворушливі, але за природою своєю ще цілком романтичні, інколи навіть близькі до алегорій.
Ось моряки впіймали альбатроса і глузують з бідного птаха, який щойно був такий величний і красивий у небі над морем («Альбатрос»):
Ce voyageur ailé, comme il est gauche et veule!
Lui, naguère si beau, qu’il est comique et laid!
Тут уже наявний потенціал повнозначного символу: один і той самий образ може бути і прекрасний (beau), і потворний (laid), причому в цій потворності прекрасного є свій чорний гумор: альбатрос на палубі не лише потворний, а й комічний (comique). У перекладі Дмитра Павличка ці рядки звучать так:
Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний — в небесах, а тут — як інвалід!
Однак далі у Бодлера цей потенціал символіки повністю не розкривається. Він, як це часто було саме у французьких романтиків (наприклад, у ліриці В. Гюго), виконав свою функцію романтизації дійсності шляхом раціонального переосмислення наявних суперечностей життя. Бодлер просто називає такі суперечності по імені естетичних категорій: прекрасне. потворне, комічне. А символ «прекрасно-потворної істоти» (Альбатроса) розгортається у романтичну алегорію Поета:
Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар летить, як блискавка в імлі.
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі.
(Переклад М. Терещенка)
Прийнявши рішення все життя писати одну-єдину книгу поезій (тобто книгу свого життя), Бодлер повністю відкривається читачам. Ми бачимо його і в прекрасну мить, як альбатроса в польоті. Але бачимо і в тяжку хвилину, як пораненого альбатроса на палубі... Водночас ця повнота і цілісність поетової життєтворчості сама переростає у повнозначний символ. Ми маємо унікальну можливість спостерігати за процесом осягнення реального світу поетичною особистістю. Тому знайомі нам явища постають в незвичних ракурсах, «в інших аспектах і вимірах, формах і образах». У творах Бодлера є чимало поетичних знахідок, та новаторство митця полягає передусім в переосмисленні завдання поета, мети мистецтва. Наслідування природи (давньогрецькою — «мімесіс») — мета античних поетів, відроджена європейськими письменниками доби Ренесансу, взята на озброєння романтиками і реалістами, — не видається Бодлерові головною. Йому хочеться не копіювати реальний світ, а за допомогою поетичної уяви створити свій власний. Художній світ має синтезувати риси світу навколишнього, потойбічного (яким його уявляють люди) і фантастичного, вигаданого самим митцем.
Таким розумінням завдання поета Бодлер свідомо повертав поезію у середньовіччя. У цьому він не був самотнім у тогочасному європейському мистецтві. В Англії виникла мистецька течія прерафаелітів — тобто прихильників того мистецтва, що існувало до Рафаеля, до зрілого Ренесансу, до відродження міметичного мистецтва. А з усіх «дорафаелівських» митців англійські прерафаеліти, як і Бодлер, найбільше цінували Данте.
Дантова традиція у початковому варіанті «Квітів Зла» простежується чіткіше, ніж в остаточному. Та й називатися книга, на думку Бодлера, мала б словом, запозиченим у Данте, — «Лімби». Лімби у Дантовій «Божественній комедії» — це «п’ятий світ» : не земний світ, не рай, не пекло і не чистилище, тому душі тут не живуть земним життям (як на землі), не блаженствують (як у раю), не проходять очищення (як у чистилищі) і не мучаться (як у пеклі), а тільки вічно нудьгують («перебувають у томлінні»). Там нема й не може бути ні справжнього болю, ні радощів, ні пристрастей. Це і є той художній світ, в якому живе поет: реальність, схожа на «нереальний світ», зображений Данте. Як автор «Божественної комедії» живим проходить усі кола потойбічного світу, так і ліричний герой Бодлера живим перебуває серед лімбів — мешканців паризьких будинків, яким не дано зазнати ні щастя, ні горя... Байдужість, товстошкірість обивателів накладає відбиток на образ поета, який за часів Бодлера змінює свій романтичний імідж. Навряд чи скутий птах полине у небо, навіть якщо йому розв’язати крила. Альбатрос спійманий навік. Однак і світ, що зловив його, став маренням поета, «видивом нічним», хоч, може, мешканці про це й не здогадуються.
Недаремно людина, бажаючи перевірити, чи реальні події, що з нею відбуваються, завдає собі болю. Бодлер першим у світовій літературі зобразив віртуальний світ, де зло переживають без болю, добро без радощів, ніби всі почуття люди передовірили якомусь «світовому комп’ютеру».
«Що таке доброчесність без уяви?» — питає Бодлер. І відповідає: «Це все одно, що доброчесність без милосердя». Така «доброчесність» і обертається злом:
Затяті в злочині та підлі в каятті,
Ми повертаємось на зрадницькі путі,
Слізьми відмитися плануючи зарання.
(Переклад Д. Павличка)
Психологізм лірики Бодлера вартий досліджень таких знавців психології зла, як Толстой і Достоєвський. Сам Бодлер завдання книги «Квіти Зла» вбачав у тому, щоб «репрезентувати кружляння розуму у злі». До того ж поезія Бодлера, де кожен рядок містить підтекст, дуже складна для перекладу. Тому в XIX — на початку XX століть вірші Бодлера читали в оригіналі всі освічені європейці й американці. Нині, коли французька вже не є міжнародною мовою спілкування, більшість із нас послуговується перекладами. «Квіти Зла» видано в Україні завдяки зусиллям Дмитра Павличка, який зібрав і упорядкував кращі переклади віршів Бодлера — і власні, і своїх колег.
Творчістю Шарля Бодлера завершується розвиток світової поезії від романтизму до символізму. Бодлер у поезії тільки переступив той чарівний поріг, за яким світ реальних почуттів і предметів починає перетворюватися на світ глибинних, одвічних людських переживань і духовних цінностей. Поети наступного покоління, зазирнувши у цей художній світ, залишились у ньому назавжди і спробували його розширити... Однак це вже тема наступного розділу.
***
1. Чому Бодлера називають «пізнім», а іноді й «останнім» романтиком? Які поети-романтики, що творили в середині й у другій половині XIX століття, вам відомі? Чим їхня поезія відрізняється від романтичної поезії першої половини XIX століття?
2. Чому події 1848 року стали переломними в біографіях та духовному житті Бодлера та інших представників його покоління? Наведіть приклади щодо цього з біографій відомих вам письменників. Як безпосередня участь Бодлера в революції вплинула на його світоглядні переконання?
3. Назвіть українського поета, чия єдина поетична збірка так само, як і «Квіти зла», створювалася упродовж усього його життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. Які ще подібні приклади у світовій поезії ви знаєте? Які труднощі і переваги має такий спосіб донесення поетичного «послання» до читача?
Напишіть коротке повідомлення (в жанрі енциклопедичної довідки) на тему: «Розвиток світової поезії від романтизму до символізму».
***
1. Вивчіть вірш «Альбатрос» напам’ять. Визначіть його тему та ідею. Чи можна сказати, що тема твору розгортається у перших трьох строфах, а ідея відкривається у четвертій? Відповідь аргументуйте.
2. Як ви схарактеризуєте центральний символ вірша «Альбатрос»? Чи можливим було б прочитання головного образу вірша як символу, якби не було четвертої строфи?
3. Визначте жанровий різновид поезії «Відповідності». Які традиції цього жанру розвиває Бодлер? Яка основна тема визначає заспів вірша?
4. Який рядок, за правилами сонетної композиції, має бути кульмінаційним? Як у кульмінації вірша «Відповідності» віддзеркалюється основний сенс творчості Бодлера?
5. Пригадайте, що називається сонетним виспівом. Як у виспіві сонета Бодлера завершено розвиток ліричного сюжету від кульмінації до розв’язки?
6. За допомогою якого прийому автор поезії «Вечорова гармонія» уводить читача у стан меланхолійного споглядання, відповідний настрою його поезії?
7. Перечитайте епіграф до цього розділу, взятий з вірша Бодлера «Хвора муза». Зауважте, що в оригіналі ця назва («La muse malade») і назва книги «Квіти зла» («Les fleurs du mal») мають спільний корінь (французький прикметник mal має два значення: «злий» і «хворий», що в принципі є свідченням доброти і життєрадісності французів: якщо француз злий і невдоволений життям — значить він просто хворий). Як рядки, винесені в епіграф, допомагають зрозуміти погляд ліричного героя Бодлера на світ і людей? Поясніть символічність назви поетичної збірки Шарля Бодлера.