Із французької літератури
(1844—1896)
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов...
Поль Верлен
«НАЙПЕРШЕ — МУЗИКА У СЛОВІ!»
Поль Марі Верлен народився ЗО березня 1844 року в місті Мец в сім’ї військового інженера. У 1851 році родина Верленів переїхала до Парижа, де й проминули шкільні роки майбутнього поета. У 1862 році Поль закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету, але провчився там недовго, оскільки матеріальне становище сім’ї похитнулося, і юнак був змушений піти на чиновницьку службу — в страхове товариство, а потім у мерію одного з районів Парижа.
Літературні здібності виявилися у Верлена рано. Вже 1858 року він надіслав один із ранніх віршів - «Смерть» — Віктору Гюго й одержав схвальну оцінку, а 1863 року з’явилась перша публікація поета-початківця. Верлен відвідував літературні салони, здружився з молодими поетами, особливе враження на нього справив Леконт де Ліль. Невдовзі група поетів «Сучасний Парнас», до якої входив і Верлен, здобула популярність у французьких літературних колах. Окрім Верлена, серед парнасців були X. Ередія, С. Малларме, А. Франс.
Уже перші збірки лірики Верлена — «Сатиричні поезії* (1866), «Вишукані свята» (1869) і «Добра пісня» (1870) привернули увагу читачів і письменників.
Шлюб Верлена був нещасливим. Одружившись у 1870 році, вже через два роки після одруження поет залишив юну дружину і маленького сина, вирушивши мандрувати зі своїм новим приятелем, надзвичайно обдарованим поетом Артюром Рембо. Вони блукали разом Бельгією та Англією, виливали свої враження в поетичних рядках, захоплено читали нові вірші один одному. Проте їхні стосунки були нестабільними, через надмірну емоційність і нестриманість друзі конфліктували, а одна із сварок між ними ледь не призвела до трагічного кінця. Верлен вистрілом з пістолета поранив Рембо, за що був засуджений до двох років ув’язнення. Незважаючи на драматичну розв’язку, спільне життя для обох поетів стало періодом творчого злету. Верлен свої поезії цих років зібрав у книгу «Романси без слів» (1874).
Перебуваючи в тюрмі, Верлен переосмислював своє життя і відчув потребу звернутися до католицизму, духовно очиститися. Релігійні настрої поета відбилися в збірці «Мудрість» (1881). Вийшовши з тюрми, Верлен спробував налагодити своє безладне життя: якийсь час вчителював, намагався помиритися з дружиною, але марно. Його пристрасність, неврівноваженість призводили до нових скандалів, оргій, дебошів, хвороб і розчарувань. Поетова душа розривалася між Лондоном і Парижем — містами, де Верлен зазнав колись щастя.
Під кінець життя Верлен зажив літературної слави, став кумиром молодих поетів. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я митця було зруйноване, поетичний потенціал вичерпався. Французький письменник Жуль Ренар у щоденнику писав: «Від Верлена не залишилось нічого, крім нашого культу Верлена».
Помер митець 8 січня 1896 року. Смерть поклала кінець поступовій деградації поета і вкрай трагічному і злиденному його існуванню.
Але в цей час у французькій поезії було вже чимало Верленових послідовників: Малларме, Лафарг, Гіль, Мореас, Верхарн. Та й усі європейські поети XX століття, попри розмаїття творчих особистостей та ідей, тією чи іншою мірою продовжували відстоювати проголошені Верленом принципи і розробляти його теми.
Літературна спадщина Верлена досить обширна: ЗО книг віршів і прози, упорядкованих у шість об’ємних томів. Вартість цих книг далеко не однакова. Проза Верлена має історико-літературне і біографічне значення. «Записки удівця» — це замальовки на різні літературні теми, що передають дух епохи. Книга літературно-критичних статей «Прокляті поети* містить характеристики Артюра Рембо, Стефана Малларме, Марселіни Дебор-Вальмор, Вільє де Ліль-Адама і самого Верлена під маскою «Бідного Леліяна».
Серед поетичних збірок особливе місце посідає «Мудрість», вирізняючись милозвучністю, єдністю тональності й новим світовідчуттям. Поет поглянув на світ очима Каспара Гаузера (вірш «Каспар Гаузер співає»), Каспар Гаузер — це реальний персонаж, шістнадцятирічний підліток, якого багато років тримали ув’язненим у підземеллі. Хлопець зріс розумово й фізично відсталим: погано розмовляв, майже не орієнтувався у просторі, нічого не знав про світ і людей. У 1828 році у Нюрнберзі його покинули на вулиці, а через п’ять років, коли спробували розслідувати його справу, нещасного юнака підступно вбили кинджалом. Верлен ототожнив себе з цією загадковою і сумною постаттю, яка не знала, що у світі важливіше і цікавіше — сонячне проміння, жебоніння струмка, собака, що біжить, чи відчуття голоду, біль у ногах. Каспар Гаузер відчував усе разом — найзіркішими очима, найгострішнм слухом, найчутливішою шкірою. Це властиво і поезії Верлена. Поет стверджував єдність, поліфонічність сприйняття світу, обравши об’єктом поезії миттєве переживання.
Ми вже говорили про те, що саме Верлен увів до обігу термін «декаданс», своєю творчістю заклавши підмурівок цього літературного явища. Сучасники сприймали його як типового поета доби кризи, «сутінків» культури. Похмурі картини буття, мотиви туги, суму, безнадії, скореності долі — провідні мотиви верленівських поезій:
Захід дотлівав, багряніли хмари.
Вітер колихав білі ненюфари1,
Квіти колихав між очеретів,
Над сумним ставком тихо шарудів.
Я бродив один із жалем кривавим.
Між похилих верб понад сонним ставом,
Де густий туман уставав з низів,
Де, мов великан, привид чийсь сизів.
1 Ненюфари — водяні лілеї.
Це — перша половина поезії Верлена «Сентиментальна прогулянка » (у перекладі Миколи Лукаша). Поет часто обирав теми і назви з класичного репертуару (з його «Поетичним мистецтвом» на тему і на честь Ніколя Буало ви вже ознайомилися в попередньому розділі). Чимало «Сентиментальних прогулянок» здійснили англійські й французькі романтики під впливом «Сентиментальної подорожі» Лоренса Стерна. Початок «Сентиментальної прогулянки» Верлена викликає алюзії з поезіями Томаса Грея, Рене Шатобріана, баладами Фрідріха Шиллера, Роберта Сауті й Віктора Гюго.
Ці традиційні образи, органічно вписані у верленівські строфи, немов мазки художника-імпресіоніста, на перший погляд, безладні, хаотичні, насправді ж точно вивірені, покладені на полотно саме в потрібному місці: якщо відійти від картини на певну відстань — ви зачаровано застигнете перед дивом вхопленої миттєвості «настроєвого» пейзажу... Звісно, існує чітка система «відповідностей» (скористаємося тут ще бодлерівським словом) між світом природи і внутрішнім світом митця. Тож світовідчуття художника під час споглядання картини передається глядачеві, світовідчуття поета — крізь призму ліричного героя — передається читачеві або слухачеві вірша. Складається враження, що кожен рядок першої строфи віддзеркалюється у відповідному рядку другої строфи: багряні хмари неба освітлюють кривавим жалем душу героя; очерети віддзеркалюються в озері, звідки підіймається густий туман; з туману вітер постає привидом великаном... Так виникає нова тема в репертуарі мистецтва — «Віддзеркалення», яку ввели саме імпресіоністи: спочатку в живописі, потім у поезії та музиці (композиція «Віддзеркалення» представлена також у творчості французького композитора- імпресіоніста Клода Дебюссі).
Проголосивши в «Поетичному мистецтві»: «Найперше — му зика у слові!» — Верлен послідовно втілював цю настанову у власній ліриці, аж до звукопису — добору не просто слів, а й звуків, що сприяють створенню потрібного враження. Тому його поезії дуже складно перекладати, хоч іноді і вдається адекватно передати систему звуконаслідувальних алітерацій, як, наприклад, у рядку: «Над сумним ставком тихо шарудів», що передає шарудіння вітру в прибережному очереті. Щоправда, подібні звуконаслідування культивувала й романтична балада:
Тільки вітер з осокою Шепче:
«Хто се, хто се
Сидить сумно над водою,
Чеше довгі коси?»
(Т. Шевченко «Утоплена»)
У Верлена є й твори, де «баладний» сюжет відходить на другий план або майже зникає, залишаючи в центрі уваги самотнього ліричного героя і звукове тло його настрою. Найвідоміший з таких верленівських творів — «Осіння пісня» — перекладено багатьма мовами світу, зокрема й українською. Подаємо уривок з перекладу Григорія Кочура:
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
У рік публікації віршованого маніфесту «Поетичне мистецтво» вийшла збірка з промовистою назвою «Романси без слів» (1874), яка складається з трьох розділів: «Забуті арієти1», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
1Арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодії.
Серед дев’яти «забутих арієт» найбільш відомою українському читачеві є поезія «Так тихо серце плаче» у блискучому перекладі Максима Рильського. Поезія розпочинається епіграфом — рядком з вірша Рембо, дослівний переклад якого: «Ніжно дощить над містом» («Il pleut doucement sur la ville»). Ця запозичена y Рембо ніжність обігрується в арієті «Так тихо серце плаче», а конструкція його фрази повторюється не тільки у другому рядку, ай — завдяки схожості словосполук il pleut («дощить») та il pleure («плачеться») — у першому рядку: // pleure dans mon coeur («Плачеться y моєму серці»):
Так тихо серце плаче.
Як дощ шумить над містом.
(Переклад М. Рильського)
У другій строфі ніжність проривається і називається: «О brue doux de la pluie»:
О, ніжно як шумить
Дощ по дахах, по листю!
У цю тужливу мить
Як солодко шумить!
(Переклад М. Рильського)
Французькому поетові притаманне інтимне відчуття природи, тож Верленова лірика синтезує «інтимну» і «пейзажну». При цьому Верлен, як і Бодлер, — дитя міста. Хоча місто для нього — не бодлерівські «лімби», а органічна частина пейзажу.
Верлен першим створив урбаністичні вірші, індустріальний пейзаж. Поет виписує його з реалістичною точністю в деталях життя великого міста й передмість, фабрик і пароплавів, вокзалів і залізниць. Тут він знаходить і відповідні слова, сміливо поповнюючи поетичний словник. Про це у статті «Верлен» прекрасно сказав визначний російський поет Борис Пастернак: «Паризька фраза у всій її незайманості й чарівній влучності влітала з вулиці й лягала в строфу цілком, без найменшої силуваності, як мелодійний матеріал для всієї наступної побудови. Верленова жадоба життя, вміння закохуватися в будь-які його прояви, уміння використовувати найтонші нюанси, відтінки слів — дали могутній поштовх розвитку усієї поезії. Скотний двір і молочний погріб у Верхарна, фабрична частівка в «Дванадцяти» Блока — ця тематика і мовна розкутість поезії кінця XIX — початку XX століть іде від Верлена».
Каміль Піссарро. Вокзал Лейн-Лордшип уДальвичі. 1871 р. (Фрагмент)
***
1. Прочитайте вірш Верлена «Поетичне мистецтво». За що митець любить поетичну творчість? За що він любить музику? Як він ставиться до живопису? Що поет не любить і чому?
2.* Верлен писав, що його вірш «Поетичне мистецтво» — просто пісня: я не створив теорії». Які риси притаманні ліричному героєві твору?
3. Які поради й рекомендації поетам дає Верлен у вірші «Поетичне мистецтво»? З якої нагоди було написано цей твір? Як схарактеризував Верлен епоху Буало?
4. Яку метафору та яке порівняння використовує поет у вірші «Так тихо серце плаче»? Поясніть їх роль у тексті.
5. Чи можна, на вашу думку, вважати «Поетичне мистецтво» Верлена маніфестом певного художнього напряму? Чому сучасники митця сприймали цей твір як програмовий? Що з цього приводу казав сам Верлен?
***
1.* Порівняйте поетичну систему та структуру образів у віршах Верлена і Бодлера. Засновником якого художнього напряму вважається Бодлер? Чи можна до цього ж художнього напряму зарахувати Верлена? Чи він був основоположником якогось іншого художнього напряму? Відповідь аргументуйте прикладами з поетичних текстів.
2. Перечитайте розділи про імпресіонізм і символізм і схарактеризуйте художній метод Верлена, доповнивши матеріал з підручника власними враженнями від поезії французького майстра слова. До якого літературного напряму і на підставі чого ви самі віднесли б його творчість? Відповідь обґрунтуйте прикладами з текстів.
***
1. Розгляньте картину К. Піссарро «Вокзал Лейн-Лордшип у Дапьвичі» (с. 160) — характерний приклад індустріального пейзажу. Як ви вважаєте, художник сприймає нові для XIX століття явища як гармонію між природним та суспільним життям чи як дисгармонію? Обґрунтуйте свою думку.
2. Розгляньте ілюстрації в рубриці «Символи епохи» (с. 162—163). Які риси імпресіонізму притаманні цим творам? 6
