Верлібр, або вільний вірш (від фр. vers — вірш і libre вільний), — це вірш, у рядках якого відсутнє рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів.
Декаданс (від фр. decadence — занепад) — узагальнена назва кризових явищ у літературі та мистецтві другої половини XIX століття.
Естетизм — збірка літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми та естетичні особливості мистецтва («парнасці», «неокласики», символісти тощо).
Імпресіонізм (від фр. impression —враження) — течія в мистецтві (живопису, літературі, скульптурі, музиці) другої половини XIX століття і початку XX століття. Виникла найперше у Франції як реакція проти закостенілого салонного мистецтва й проти крайнощів натуралізму. У творах імпресіоністів витончено, через художні деталі передавалися суб’єктивні моментальні й мінливі враження митця та їх найменші відтінки від спостережень навколишньої дійсності.
Комедія (грецьк. kômôdia, від kômos — весела процесія і ôidë — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.
Неоромантизм — стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX століття, пойменована Лесею Українкою «новоромантизмом». Визначною рисою неоромантизму виявилася конструктивна спроба подолати протистояння цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним.
Натуралізм (від фр. naturalisme, від лат. naturalis — природний) — напрям у літературі й мистецтві другої половини XIX ст., засновником якого був французький письменник Еміль Золя. Натуралісти намагалися у сферу мистецтва механічно переносити методи природничих наук. Для їх творчості властивими були фактографізм, описовість, спрощений біологічний підхід до людини тощо.
Парадокс — (від гр. paradoxus — несподіваний, дивний) — незвичне твердження, що розходиться з усталеними поглядами, часом ніби суперечить здоровому глузду, а в дійсності може мати глибокий смисл, наштовхувати на роздуми.
Психологізм у художній літературі — зосередження уваги на зображенні психічних, душевних переживань, на глибокому аналізі психології людей.
Реалізм (лат. realis — істотний, дійсний, від res — річ) — художній метод, який дозволяє митцю зробити центром своєї уваги закономірності, що діють у житті, і це дає змогу з найбільшою повнотою відображати об’єктивно властиві їй риси.
Роман — великий та складний за будовою епічний твір, в якому широко охоплені події й докладно розкриті життєві долі кількох, а іноді багатьох людей у зв’язку з їх суспільними відносинами й побутовими обставинами. Цьому жанрові властиві розгалуженість сюжету, переплетіння ряду сюжетних ліній, детальні описи. У XIX ст. відбувається розквіт таких жанрових форм, як психологічний роман, в якому чільне місце займає відтворення психології, внутрішнього життя героїв; філософський роман — у центрі уваги якась філософська ідея чи проблема, що розглядається в художній формі.
Романтизм (франц. romantisme) — художній напрям наприкінці XVIII та у першій половині XIX ст., представники якого, розробивши специфічно-романтичний метод художнього пізнання дійсності, намагалися за допомогою різноманітних художніх засобів перш за все відтворити у художніх образах: людину — в усій її складності; пошук — як норму життя (хоч яким би суперечливим, незавершеним він не був); ідеал — як найвищу, хоча й абстрактну цінність, втілення якої в реальне життя є найбільш бажаним і найменш можливим (від усього, що тільки є бажаним і можливим).
Символ — (від гр. symbolon — умовний знак, натяк) —предмет чи слово, що умовно виражає сутність якогось явища.
Символізм — літературно-мистецький напрям кінця XIX— початку XX ст., що головним художнім засобом творчості обрав символи як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митця.
Соціально-психологічна проза — нова якість епічного роду (здебільшого романного жанру, але також і малих (оповідання, новела) та середніх (повість) епічних форм), яку він отримує біля 30-х років XIX ст. і з якою пов’язаний початок доби реалізму, насамперед у Франції, де засновниками соціально- психологічного, реалістичного напряму були Стендаль і Бальзак. Головна відмінність соціально-психологічного роману реалістів від психологічного (морально-психологічного) роману у романтиків полягає в органічному, непередбачуваному зв’язку характерів з«рухомою дійсністю», зображеною в основних параметрах її змін та розвитку в дану конкретну історичну добу.
Сугестія (від лат. suggestio — натяк) — навіювання певного настрою, стану, у тому числі засобами мистецтва; художній вплив радше на підсвідомість, аніж на свідомість читача, глядача, слухача. У сугестивній ліриці значну роль відіграють мелодія вірша, ритм, інтонаційний малюнок. Саме через них поетові вдається зачарувати читача рухом почуттів. Така поезія найближча до музики, бо її засоби виразності виходять на перший план, а семантика слів стає другорядною.
Типізація — процес художнього узагальнення життєвих явищ, при якому виявляються найбільш суттєві, суспільно значущі риси реальної дійсності, закономірності розвитку особистості та суспільства.
Трагедія (грецьк. tragôidia) — козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті героя із оточенням, суспільством, відзначається високою напругою психологічних переживань героя і, як правило, закінчується його загибеллю.