Вивчаючи курс зарубіжної літератури XIX століття, ви мали нагоду переконатися, що письменники тієї доби внесли багато нового у розвиток літератури як виду мистецтва та форми ідейного осмислення одвічних проблем буття людини та історії людства. Спробуємо систематизувати ваші знання про красне письменство XIX століття.
Література як форма творчості і форма продуктивної праці в XIX столітті. Художня творчість письменника вписується в історію літератури, як і в політичну, економічну, соціальну історію країни і цивілізації. Дуже важливо знати біографію автора, але потрібно пам’ятати, що живе він у певну історичну епоху, в певній культурній атмосфері очікування і орієнтується на інтелектуальні й духовні запити читача. Постають питання, хто і що читає, який статус у суспільстві має письменник і його книга як продукт інтелектуальної творчості.
Короткий огляд соціального і політичного розвитку Європи наводить на думку, що в XIX столітті з’являється ринок культури. Введення обов’язкової початкової освіти, її світський характер перетворюють книги з елітарної ознаки культури і можливостей власника на предмет масового вжитку. Якщо у XVIII столітті світські салони були осередками культури, де книги зачитували вголос, і таким чином вони отримували право на життя, то у XIX столітті з’являється полюс протидії: перші літературні журнали, газети з обов’язковою рубрикою «культура» розповсюджуються тисячними тиражами. Читач може підписатися на пресу або ж звернутися до читального залу і за символічну плату ознайомитися з текстом чи взяти книгу додому. Книжковий бум у середині XIX століття пояснюється формуванням нових читацьких мас: жінки, студенти, дрібна буржуазія, кваліфіковані робітники, заможні селяни. Зростання читацького загалу потребує появи нових авторів, перекладів іноземних творів. Окремі видавці відгукуються на широкий попит і засновують серії масового дешевого чтива: «вокзальна бібліотека», «кишенькова книга». В сільській місцевості попитом користується дешева «лубочна книга», у містах перевагу віддають науковій фантастиці, історичним та пригодницьким романам, детективам, сентиментальним історіям. Зароджується друкована масова культура і масова література, які протистоять елітній культурі.
Роль письменника в суспільстві. Поряд із цим явищем спрощення і помітним процесом інтелектуального і духовного вихолощення в масовій літературі, зберігаються поняття «художній твір» і «художня література*. Економічне становище елітних авторів, які для прийдешніх поколінь стануть класиками, не найкраще. Вони змушені підробляти журналістськими репортажами, літературно-критичними статтями у пресі або шукати інші сфери прибуткової діяльності та вкладення капіталів (Бальзак займався друкарською справою, Стендаль виконував функцію державного чиновника). Закон погано захищає авторські права письменників, що призводить до маргіналізаціїмитця в суспільстві. Видавці розглядають книгу як товар, що повинен бути прибутковим. Поетичні збірки вважаються збитковими: за наклад у 1100 примірників «Квітів Зла», які стануть окрасою французької і вершиною світової поезії, Бодлер отримує 275 франків. І хоч мізерна плата поета не лякає, оскільки він пише не для натовпу і не намагається адаптуватися до вимог ринку, сам факт є красномовним, оскільки висвітлює складність існування митця в прагматичному буржуазному суспільстві. Це пояснює специфіку центрального романного конфлікту XIX століття: непорозуміння і самотність індивіда. Творець зберігає незалежність, а отже, послуговується свободою слова того суспільства, яке його породило, виплекало і викинуло на узбіччя, використовуючи інколи як своєрідне гасло «національної свідомості». Така ситуація спричиняє появу літературної богеми, розвиток теорії «мистецтва для мистецтва», явища «проклятого мистецтва» і «проклятого митця».
Проте, незважаючи на індивідуалізацію творчості, між письменниками XIX століття було й багато спільного, що віддзеркалюється в категорії літературного напряму.
ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ
Реалізм виростає з бажання письменників пізнати закони світу. Соціальний і психологічний детермінізм означає вивчення суспільних протиріч та їхнього впливу на людську особистість у процесі розвитку. Історична зумовленість романного конфлікту не викликає жодного сумніву. Поняття «природа», «поведінка», «середовище», «гроші» витісняють описи мрійливих станів персонажів. Митці-реалісти захоплюються великими теоріями свого часу: боротьба видів у природі й виживання сильнішого спонукають їх наблизитися до об’єкта, відобразити його в характерних формах. Роман перетворюється на домінуючий жанр XIX століття. Вдосконалюючи свої наративні засоби, накладаючи різноманітні точки зору, переносячи дію в часі і просторі, тогочасний романіст захоплено розповідає про історичні й соціальні зміни.
Розвиток реалістичних засад наприкінці XIX століття спричиняє становлення натуралізму. Історизм як художній принцип творення характерів і соціальних обставин витісняється детермінізмом фізіологічним і природним. Така надмірність захоплення раціоналізмом не могла не викликати спротив митців. Виникає один із найпотужніших художніх напрямів кінця XIX століття — символізм.
Символізм — це не лише літературний напрям чи естетична система, а й насамперед відновлення зв’язків поетичної творчості з філософськими системами, великими релігіями і містичними вченнями Сходу та Заходу. Поет сприймається як складовий елемент великого животворящого космосу. В процесі творчості у ньому починає відлунювати гармонія великого цілого, душа відгукується, відповідає на поклик вічності.
Поетичний здобуток цих митців не осягнути лише розумом і логікою. Намагаючись створити чисту поезію, досягти повної гармонії, відокремленої від будь-якої іншої непоетичної суті, поети використовували двоплановість метафори, наявність в ній предметного плану і глибинного сенсу, нетотожного з образом. Обов’язкова риса символу — його неоднозначність, невичерпність, перенесення смислового акценту на щось асоційоване, на щось таке, що виходить за межі доступного логіці.
Водночас з’являється група письменників, для яких головне — не література. Вони прагнуть почути музику самого життя, як наголошує Поль Верлен у поезії «Поетичне мистецтво».
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий.
Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов.
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець.
Де пахне м’ята і чебрець...
А решта все — література!
(Переклад Г. Конура)
Так стверджують представники імпресіонізму, який в літературі виникає як різновид символізму. Імпресіоністи намагаються очистити художнє слово від усіх попередніх, суто літературних смислів і асоціацій, у тому числі від символів. Тобто від усього, що не несе в собі безпосереднього враження від життя (impression).
Подібних безпосередніх вражень не несе в собі і реалістичний художній образ. Адже реалістичний образ-тип — це таке ж масштабне узагальнення, як і символістичний образ-символ. Відтепер реалізм поступово втрачає здатність створювати ілюзію прямого «наслідування дійсності» («мімесісу»), якою він так зачаровував читачів упродовж XIX століття. А символізм, відкинувши міметичні принципи зображення і висунувши гасло творити саме життя, став прообразом новітнього мистецтва XX століття — модернізму.
***
1. Що спільного і що відмінного у романтизмі та реалізмі?
2 Наведіть приклади взаємодії та діалогу художніх стилів у літературі XIX століття.
3. Як змінюється роль літератури в XIX столітті?
4. Чи схожий тип роману XIX століття на сучасний роман?
5. Назвіть естетичні, історичні та психологічні передумови появи символізму.
6. Чим імпресіонізм відрізняється від символізму?
7. Поясніть на прикладах, як у літературі XIX століття поєднуються історичні та філософські мотиви.
