Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. Н. М. Кадоб’янська

Стендаль. «Червоне і чорне»

Один з найвидатніших французьких письменників XIX століття Стендаль (справжнє ім’я — Марі Анрі Бейль) за життя не користувався ні визнанням у критики, ні успіхом у читачів. Долею Стендаля була посмертна слава. Після того, як у 1850-ті роки побачило світ повне видання його творів, Стендаль увійшов до французької літератури як один із найвизначніших її представників.

3.1.1 Стендаль (1783-1842)

Марі Анрі Бейль народився 1783 року в Греноблі, у родині адвоката. Його батько та дід, лікар і громадський діяч, захоплювалися ідеями Просвітництва й були шанувальниками Вольтера, Дідро, Руссо.

Читання праць філософів-просвітників, які були в дідовій бібліотеці, а також сильні враження дитячих років, пов’язані з Великою французькою революцією, вплинули на формування світогляду майбутнього письменника.

Стендаль

Стендаль — назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Йоганн Вінкельман, духовний син доби Просвітництва.

Колаж (від фр. collerсклеювати) — технічний прийом в образотворчому мистецтві, коли ціле створюється з фрагментів: шматків газет, афіш, шпалер тощо.

У 1797 році Анрі Бейль вступив у Греноблі до Центральної школи. Тут юнак захопився математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа в Політехнічну школу, де готували військових інженерів та артилерійських офіцерів. Однак до школи він так і не вступив.

Анрі прибув до Парижа через кілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу й оголосив себе першим консулом.

У Парижі Бейлем опікувався син батькового двоюрідного брата П’єр Дарю, який відігравав не останню роль у роки Консульства, а потім і наполеонівської імперії.

П’єр Дарю влаштував родича до супроводу імператора, який їхав до Італії. Італія зачарувала Бейля, особливо Мілан, куди вступила французька армія.

Цей епізод біографії мав велике значення для подальшої творчості письменника, бо саме тоді були започатковані дві наскрізні її теми.

До постаті Наполеона Стендаль неодноразово звертався в різних художніх творах, а народ, природа та мистецтво Італії стали для нього своєрідним ідеалом.

Військова кар’єра не захопила Анрі. В армії Наполеона він прослужив понад два роки, а потім подав у відставку й повернувся до Парижа з таємним наміром стати письменником. Майже три роки майбутній письменник прожив у Парижі, наполегливо вивчаючи філософію, літературу, англійську мову. Власне, тільки тут він отримав справжню освіту.

У червні 1807 року декретом, підписаним Наполеоном, Анрі Бейля призначили помічником військового комісара. Наступні сім років він слідував за арміями Наполеона різними країнами Європи.

У 1814 році Бейль був у Парижі, коли місто захопили російські війська. Після розгрому наполеонівської армії він, ще молода людина (йому виповнилося 32 роки), опинився у відставці. Бейль виїхав до Італії, що перебувала тоді під австрійським гнітом. Його пенсія давала йому змогу проіснувати в Мілані, але була замала для життя в Парижі.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Прихильність до революційних ідеалів Стендаль зберіг на все життя. Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю.

Анрі Бейль у парадній військовій формі

Майбутній письменник брав участь у поході Наполеона на Росію в 1812 році, бачив пожежу Москви, був у Смоленську, Могилеві, зазнав жахів зимового відступу, коли тікав разом із залишками війська до Франції.

Гайдн і Моцарт — композитори другої половини XVIII — першої чверті XIX ст., Метастазіо — поет і драматург, на твори якого вони писали музику.

Обкладинка книжки Стендаля «Рим, Неаполь і Флоренція»

У 1818 році митець пристрасно закохався в Матильду Ві- сконтіні Дембовскі, міланську красуню, яка розійшлася з чоловіком-поляком і спрямувала всю свою активність на італійську політику, та вона не відповіла йому взаємністю. Матильда померла у віці тридцяти п'яти років. Письменник із тугою згадував про неї все життя.

Жан Віктор Шнец. На барикаді. 1833 р.

В Італії він надрукував свій перший твір — три біографії: «Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо» (1814).

Стендаль захопився італійським романтизмом, тісно пов’язаним з італійським національно-визвольним рухом. Це відобразилося в його наступних книгах — «Історія живопису в Італії» та «Рим, Неаполь і Флоренція» (1817).

Саме в 1817 році, коли йому було 34, Анрі Бейль став підписувати свої твори псевдонімом Стендаль.

З 1820 року почалося переслідування італійських карбонаріїв. Деяких знайомих Стендаля було заарештовано й кинуто до в’язниці. У Мілані панував терор. Стендаль вирішив повернутися до Парижа. У червні 1821 року письменник прибув на батьківщину й відразу опинився у вирі бурхливої політичної та літературної боротьби.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У цей час у Франції знову посилилася реакція. Віддані королю міністри проводили заходи, що глибоко обурювали лібералів. У 1827 році, після виборів, на яких більшість отримали ліберали, консервативний уряд пішов у відставку. Та король Карл X вирішив шляхом державного перевороту повністю відновити абсолютизм. Унаслідок цього в Парижі спалахнула революція, що скинула стару монархію за три дні.

Життя в Парижі було дорогим, і Стендаль мусив заради заробітку писати статті для французьких та англійських журналів. Він ледве знаходив час для того, щоб займатися творчістю.

Перша книга, яку письменник опублікував після повернення на батьківщину, — психологічний трактат «Про любов» (1822).

Свій перший роман «Арманс» Стендаль закінчив у 1827 році. А в 1829-му письменник почав писати роман «Червоне і чорне», який уславив його ім’я. Роман вийшов друком у листопаді 1830 року з датою «1831».

28 червня 1830 року, у день Липневої революції, Стендаль із захватом побачив на вулицях Парижа триколірний прапор. В історії Франції настала нова доба: до влади пришла крупна фінансова буржуазія. Стендаль отримав посаду консула Франції в Італії, спершу в Трієсті, а потім у Чівіта-Векк’ї, морському порту поблизу Рима. Більшу частину року він проводив у Римі й часто навідувався до Парижа.

Постер фільму «Пармський монастир». Італія-Франція. 2012 р.

У 1840-ві роки Стендаль почав писати мемуари — «Спогади егоїста», автобіографію — «Життя Анрі Брюлара», написав кілька глав роману «Люсьєн Левен», який залишився незавершеним. Упродовж тривалої відпустки в Парижі Стендаль надрукував «Записки туриста» — книгу про свої подорожі Францією, а за рік вийшов друком другий знаменитий роман письменника — «Пармський монастир», у якому знайшло втілення його знання Італії (1839). Це був останній надрукований ним твір.

Недописаний роман, над яким Стендаль працював останні роки життя, «Лам’єль», був виданий за багато років після його смерті.

У 1841 році зі Стендалем стався перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і він поїхав до Парижа. У березні 1842 року письменникові просто на вулиці стало зле, і за кілька годин він помер.

У заповіті Стендаль попросив написати на його могильній плиті італійською мовою: Арріго Бейль, міланець. Жив. Писав. Любив.

3.1.2 Внесок Стендаля у скарбницю прози XIX ст.

Стендаль відкрив новий період не лише у французькій, а й в усій західноєвропейській літературі — період класичного реалізму.

Після смерті письменника критики створили навколо його імені «змову мовчання». Перший заговорив про Стендаля та змусив звернути увагу на його творчість Оноре де Бальзак. Саме він назвав Стендаля чудовим художником, зрозуміти якого можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.

«Червоне і чорне», видання 1831 р.

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького реалізму. Письменник уніс у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Через усі його твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві.

Прозу Стендаля вирізняє глибокий психологізм. Мало кому з письменників удалося так розкрити перед читачем думки й найменші порухи душі своїх героїв. Тонкий психологізм Стендаля гармонійно поєднується в його творах із ґрунтовним аналізом соціальних і політичних проблем тогочасного суспільства. Усе це є неоціненним внеском Стендаля у скарбницю прози ХІХ століття.

ВНЕСОК СТЕНДАЛЯ У РОЗВИТОК ПРОЗИ ХІХ СТ.

Теорія літератури

Психологізм — характеристика художнього твору, сукупність стилістичних прийомів і засобів, за допомогою яких письменник передає внутрішній світ своїх персонажів.

Усього Стендаль написав п’ять романів, два з яких — «Червоне і чорне» і «Пармський монастир» — визнані шедеври французької прози.

Українською мовою романи Стендаля «Червоне і чорне» і «Пармський монастир» переклали Єлизавета Старинкевич і Дмитро Паламарчук.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте справжнє ім’я Стендаля. Що ви знаєте про псевдонім письменника? Коли він почав так підписувати свої твори?

2. Розкажіть, що найбільше вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника.

3. Розкрийте ставлення Стендаля до Наполеона. Які історичні події він пережив разом із наполеонівською армією?

4. Поясніть, що приваблювало Стендаля в Італії. Як доля письменника пов’язана з цією країною?

5. Назвіть головні романи Стендаля. Який твір приніс йому світову славу й чому?

6. Схарактеризуйте внесок Стендаля у скарбницю європейської прози ХІХ ст.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1. Об’єднайтеся в пари й підготуйте повідомлення з презентацією на тему «Екранне життя творів Стендаля» (про різні твори). Використайте уривки з різних екранізацій.

2. Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення з презентацією на тему «Твори Стендаля в різних видах мистецтва».

3.1.3 Роман «Червоне і чорне»

Один з найкращих творів письменника, роман «Червоне і чорне» — правдива розповідь про французьке суспільство доби Реставрації.

Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова революціонера Дантона: «Правда, сувора правда!»

Безпосереднім джерелом роману був процес над Антуаном Берте, про який письменник прочитав у кримінальній хроніці Гренобля. Молодий учитель, син звичайного коваля, стріляв із ревнощів у матір своїх вихованців і намагався покінчити життя самогубством. Берте засудили до страти.

Та в романі Стендаля кримінальна історія переросла у справжню хроніку його часу, доби Реставрації між двома революціями — Великою французькою та Липневою 1830 р. Такий підзаголовок і дав письменник «Червоному і чорному» — «хроніка ХІХ століття».

Конфлікт молодої людини та суспільства в романі «Червоне і чорне»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Головний герой роману, юний Жульєн Сорель — походить із простої родини. Його кумиром є Наполеон Бонапарт, який за допомогою шпаги й таланту здобув собі велич і славу. Але Жульєн Сорель живе в часи, коли талановиту енергійну молодь низького походження суспільство сприймає вороже. Він приречений на самотність у середовищі, яке ніколи не визнає права на кар’єру, родину, гідне життя для того, хто для нього чужий.

Обкладинка українського видання роману 2017 р.

До кожного розділу роману є епіграф. Проте більшість із них підписані фальшивими іменами (окрім Шекспіра, Байрона та деяких стародавніх поетів). Усе інше придумав сам Стендаль. Епіграфи визначають характер розділу, його проблематику.

Кадри з фільму «Червоне і чорне». Франція. 1954 р.

Головний герой роману Стендаля «Червоне і чорне» не просто прагне «вийти в люди». Жульєн Сорель прагне визнання свого інтелекту та здібностей, мріє посісти в суспільстві одне з найвищих місць. Але він — «плебей», і тому, незважаючи на його природні таланти, всі перспективи для нього закриті. Саме цим зумовлений потенційний протест у душі та вчинках Жульєна, його бажання кинути виклик долі.

Кадр із фільму «Червоне і чорне». Франція. 1954 р.

Жульєн Сорель у фільмі «Червоне і чорне». Франція. 1997 р.

Показуючи коротке, проте сповнене драматичних подій і бурхливих пристрастей життя свого героя, Стендаль одночасно змальовує в «Червоному і чорному» різні соціальні прошарки французького суспільства доби Реставрації: буржуазію, духовенство, дворянство. Події роману відбуваються у провінції — у Вер’єрі та Безансоні, а також у столиці Франції — Парижі.

Усі події, учасником яких стає Жульєн, юнак сприймає як війну, середовище, у якому існує, — як вороже, а будь-який свій успіх — як виграну битву. Та перемоги Жульєн має здобувати не на полі бою, а в хитро сплетених інтригах. Тут він може досягти успіху, висловлюючи лише думки, які йому самому здаються фальшивими. Жульєн Сорель убачає свій «обов’язок» у свідомому лицемірстві, тобто в тому, щоб поводитися за законами суспільства, де панують безликість, крутійство та запроданство, стримуючи своє презирство до нього. У цьому мистецтві брехні він називає своїм учителем мольєрівського Тартюфа.

Зіткнення із суспільством завершується загибеллю героя, проте його моральною перемогою. На судовому процесі Жульєн Сорель, зриваючи маски лицемірної благопристойності зі своїх суддів, кидає їм в обличчя правду: його провина не в тому, що він стріляв у пані де Реналь, а в тому, що він насмілився обуритися соціальною несправедливістю і повстати проти своєї жалюгідної долі.

3.1.4 Образ Жульєна Сореля

Стендаль створив у романі «Червоне і чорне» психологічний портрет талановитого юнака, активної людини, яку знесилює задуха доби Реставрації, замкнене кастове суспільство, «де в людях однаково ненавидять як правду, так і енергію».

Основним способом творення характеру головного героя Стендаль обрав розкриття його внутрішнього світу. Письменник використав різноманітні засоби психологізму: мову героя, його самооцінку, внутрішні монологи (яких особливо багато у творі), сни, портретні характеристики.

Вдалою знахідкою Стендаля є також те, що в образі Жульєна ніби поєднані дві людини: одна діє, а друга спостерігає за нею, при цьому не завжди схвалює слова і вчинки свого двійника. Саме після «Червоного і чорного» наявність психологічного аналізу й самоаналізу стала характерною ознакою європейського реалістичного роману.

У душі Жульєна йде постійна напружена боротьба, вступають у суперечність прагнення до кар’єри та революційні ідеї, холодний розрахунок і світлі романтичні почуття. Ідеалом для Жульєна є Наполеон, чий приклад, за словами Стендаля, «породив у Франції божевільне і, звичайно, злощасне честолюбство». Справді, шалене честолюбство — найважливіша риса Сореля.

Він пристрасно бажає слави і хоча мріє про свободу для всіх, та бажання піднестись у височінь будь-якою ціною пересилює. Основа складного характеру героя — суперечливе поєднання революційного, незалежного і благородного начала з честолюбними прагненнями, що штовхають його на шлях лицемірства і фальші. Будуючи зухвалі плани досягнення слави, юнак покладається на власну волю, енергію й талант, не замислюючись про ціну, яку за це доведеться заплатити. Адже пробитися нагору в часи Реставрації такій людині, як Жульєн, було неможливо, не зрадивши себе.

Значну роль у житті й долі Жульєна Сореля відіграли дві жінки. Ніжна й любляча пані де Реналь, яка єдина ставилась до нього як до рівного й з якою він дозволяв собі бути самим собою. І горда прекрасна Матильда де Ла-Моль — честолюбна не менше за Жульєна, владна, розумна, енергійна, здатна на неординарні вчинки й бурхливі почуття.

Опинившись у в’язниці після невдалого замаху на пані де Реналь, Жульєн ніби прозрів і побачив усю ілюзорність своїх честолюбних прагнень до кар’єри, з якими він нещодавно пов’язував уявлення про щастя. Він збагнув, що його любов до пані де Реналь і її кохання до нього — це і є справжній подарунок долі.

Трагедія героя роману «Червоне і чорне» — у фатальній невідповідності зусиль, що їх він доклав для втілення своїх честолюбних планів, тому ганебному фальшивому світові, який він так прагнув перемогти.

3.1.5 Символіка назви роману «Червоне і чорне»

Сам Стендаль не залишив пояснень щодо символіки назви свого роману — «Червоне і чорне». її намагаються збагнути вже кілька поколінь літературознавців. У європейській традиції символічного тлумачення кольорів, що йде від Середньовіччя до Просвітництва, а потім — романтизму, червоне означає пристрасть, любов, жагу, а чорне — символ зла, смерті, жалоби. З цим збігається і загальноприйняте народне тлумачення, як співається в пісні: «червоне — то любов, а чорне — то журба».

З іншого боку, червоний — колір крові, символ агресії, гільйотини, на якій загинув Жульєн Сорель. Чорний для героя роману Стендаля — це колір його повсякденного одягу — спочатку як семінариста, потім як секретаря маркіза де Ла-Моля.

Стендаль започаткував у світовій літературі велику й вічну тему, яка в російській літературі втілилася в образі Печоріна («Герой нашого часу» Лермонтова), а в українській — в образі Чіпки («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Це тема даремно й трагічно загубленої сили. Хтось називає її темою «зайвої людини», хтось «пропащої сили», проте суть залишається незмінною.

Символіку кольорів обіграно й у тексті роману. Перед тим, як уперше вирушити в дім де Реналів, Жульєн заходить до церкви: «Вона була темна і порожня. З нагоди свята всі вікна були запнуті червоною тканиною, і сонячне проміння, проходячи крізь неї, створювало разючий світловий ефект, величний і суворий». На лаві Жульєн знайшов клаптик паперу, на якому прочитав: «Подробиці страти і останні хвилини життя Луї Женреля, страченого в Безансоні...», а на звороті — «Перший крок». Жульєна вразило те, що закінчення прізвища страченого збігається з його власним. Коли він виходив із церкви, «йому здалося, що біля кропильниці кров: це була розлита свячена вода, але від червоних завіс на вікнах вона мала вигляд крові». Такі попередження про розвиток подій, таємні пророцтва про майбутню загибель героя були характерні для естетики романтизму, як і символіка кольорів.

Назву «Червоне і чорне» трактують і по-іншому. Червоне — це перетворення й революція, а чорне — це суспільна й політична реакція, або червоне і чорне — це кольори рулетки, тобто невідомо, виграєш ти чи програєш своє життя.

У житті, як і в душі кожного, змішане і червоне, і чорне, та у людини завжди є право вибору, є надія на такий шлях у досягненні мети, який не суперечить її переконанням.

Особливості жанру роману «Червоне і чорне»

За жанром роман Стендаля «Червоне і чорне» — соціально-психологічний реалістичний роман, перший такого типу твір у європейській літературі.

Водночас у романі наявні риси романтизму: проблема трагічного конфлікту самотньої гордої особистості, символіка кольорів, пророцтва щодо загибелі героя, романтичне кохання, авантюризм, шокуючий фінал, опис гірських пейзажів.

Проте характер головного героя, нового суспільного типу людини, всебічне зображення його внутрішнього життя в розвитку, широка панорама суспільно-історичного життя Франції доби Реформації, пошуки причин суспільних рухів, — усе це виходить за межі романтизму.

Отже, роман Стендаля засвідчує, що романтизм та реалізм розвиваються паралельно і не суперечать одне одному.

Ознаки реалізму в романі «Червоне і чорне»:

• всебічне змалювання розвитку внутрішнього світу головного героя;

• герої не ідеалізовані, вони мають позитивні й негативні риси;

• пошуки причин суспільних рухів;

• панорама суспільно-історичного життя Франції доби Реформації.

ПСИХОЛОГІЗМ РОМАНУ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Україна і світ

Перший соціально-психологічний реалістичний роман в українській літературі — роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». У цьому творі яскраво змальовано, як соціальне та національне гноблення, що спричиняє нестерпні умови життя простих людей — селян, калічить їхні душі, нівечить мораль, призводить до трагедії. Роман Панаса Мирного написано через півстоліття після появи роману Стендаля, та якщо Жульєн Сорель належить до людей, які визначили майбутнє Франції, то знівечений життям герой Панаса Мирного — це наше страшне колоніальне минуле.

Стендаль напророкував собі, що читати його твори почнуть наприкінці XIX ст., а відомим письменником він стане в 1935 р. Цікаво, що це пророцтво збулося напрочуд точно: справді, Стендаля «відкрили» в останній третині XIX ст., а всесвітньо відомим письменником, класиком французької і світової літератур він став уже в XX ст. В Україні у XIX ст. творчість Стендаля залишалася невідомою і знайомство з нею припало на час загального визнання письменника. Українською мовою перекладено романи «Червоне і чорне», «Пармський монастир», а також збірку «Італійські повісті».

Екранізації роману «Червоне і чорне»:

• французька 1954 р.

• радянська 1976 р.

• англійська (у формі міні-серіалу) 1993 р.

• американська (арт-хаус) 1999 р.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Визначте й узагальніть провідні деталі опису зовнішності героя. Як змінюється зовнішність героя протягом твору? Спираючись на текст,

змалюйте словесні портрети Жульєна-семінариста, Жульєна-поручника гусарського полку, Жульєна-в’язня.

2. Схарактеризуйте, яким постає перед читачем Жульєн Сорель на початку твору. Що вирізняє юнака серед інших? Свою відповідь проілюструйте цитатами з тексту.

3. Пригадайте, що відомо про походження та родину головного героя. У якій атмосфері зростав Жульєн? Які були взаємини Жульєна з родиною? Яке місце в соціальній ієрархії належало Сорелю за його походженням? Чи влаштовувало це героя? Чому?

4. Поміркуйте, чи могла освічена людина низького походження пробити собі дорогу в житті завдяки знанням в умовах тогочасного суспільства. Як здобував освіту Жульєн? Що можна сказати про характер цих знань?

5. Поясніть, яку життєву мету поставив перед собою герой твору. Кого і чому обирає він прикладом для наслідування?

6. Складіть «ланцюжок» основних подій у житті Жульєна.

7. Проаналізуйте, як співвідносяться між собою думки і вчинки героя. Про що це свідчить?

8. Простежте, завдяки якому авторському прийому ми дізнаємося про істинні думки, почуття Жульєна Сореля. Свою відповідь проілюструйте цитатами з тексту.

9. Поясніть, чим закінчується кар’єра Жульєна Сореля і які тому причини. Свою відповідь проілюструйте цитатами з тексту.

10. Розкрийте ваше ставлення до Жульєна Сореля.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в пари й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Жіночі образи в романі «Червоне і чорне».

• Провінційне середовище Франції часів Реставрації в романі «Червоне і чорне».

• Паризька аристократія в романі «Червоне і чорне».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• Перегляньте на вибір екранізацію роману «Червоне і чорне» й підготуйте повідомлення з презентацією на тему «Екранізація роману «Червоне і чорне», яка найбільше сподобалась».

Вплив творчості Стендаля на подальший розвиток літератури широкий і різноплановий. Причина його світової слави полягає в тому, що Стендаль із надзвичайною проникливістю розкрив провідні риси своєї доби, протиріччя, що роздирали її, сили, які в ній боролися, психологію складного й неспокійного XIX століття, усі ті особливості взаємовідносин людини і суспільства, які були характерні не лише для Франції.

Із глибокою правдивістю, яка робить його одним з видатних реалістів, Стендаль показав рух своєї епохи, що звільнялася від пут феодалізму та пробивалася до демократичних ідеалів.

Густав Флобер. «Пані Боварі»

Реалізм Флобера можна назвати якісно новим явищем. У творчості Флобера започатковано нові тенденції, які набудуть розвитку в літературі наступних епох, і це робить його однією з центральних постатей європейського літературного процесу другої половини XIX століття.