Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. Н. М. Кадоб’янська

Густав Флобер. «Пані Боварі»

3.2.1 Густав Флобер (1821 — 1880)

Народився Густав Флобер 12 грудня 1821 року в Руані, у родині лікаря-хірурга. Його батьки були людьми далекими від літератури й мистецтва, проте у хлопчика рано пробудилися літературні нахили.

Уже в дев’яти-десятилітньому віці він писав сценки-жарти, задумував романи та історичні твори, про що повідомляв друзям і записував у щоденнику. Найбільшими літературними авторитетами для Флобера були Вільям Шекспір і Оноре де Бальзак.

Навчався Флобер у Руанському ліцеї, який закінчив у 1939 році. Після ліцею Флобер вступив на правовий факультет Паризького університету, але навчання його не зацікавило. У 1844 році він залишив університет і поселився в Круассе поблизу Руана, де його батько придбав садибу на березі Сени. Тут Флобер прожив до самої смерті, зрідка вибираючись у подорожі або до Парижа.

«Я, як то кажуть, ведмідь, живу монахом», — писав Флобер про свій спосіб життя. Окрім своєрідного характеру письменника, для такого усамітненого способу життя була серйозна причина — Густав хворів на епілепсію. Тому він жив із матір’ю і дав собі слово не одружуватися.

У 1846 році Флобер познайомився з хазяйкою літературного салону поетесою Луїзою Коле. Серед прихильників «богині романтиків» Луїзи були поети де Мюссе, де Віньї, письменник Дюма-батько. Проте вибрала вона серед усіх знаменитостей саме Флобера. Флобер вирішив, що Луїза не повинна з’являтися в Круассе, доки там живе його матір. Нечисленні зустрічі зумовили цікаве листування.

Густав Флобер

Луїза Коле

Листи Флобера до Луїзи Коле (близько 300) — дорогоцінна частина епістолярного спадку письменника.

Саме Флоберу належить знаменитий вислів «башта зі слонової кістки», що став своєрідним символом самотнього життя художника, цілком присвяченого творчості без надії на розуміння з боку публіки й критики.

За життя Флобер здійснив дві подорожі: у 1849-1851 роках він подорожував Близьким Сходом, відвідав Сирію, Палестину та Єгипет, а в 1859 році побував у Північній Африці, на руїнах Карфагена (у зв’язку з роботою над історичним романом «Саламбо»).

Невелика рента, яку залишив йому батько, давала Флоберу змогу віддаватись літературній творчості, не турбуючись про необхідність заробітку.

У ранній період творчості Флобер був у полоні «несамовитого романтизму». Молодий письменник цікавився історичною тематикою, образами виняткових героїв. Він писав твори, назви яких свідчать самі за себе: «Танок смерті», «Мрії в пеклі», «Нотатки безумця».

У другій половині 40-х років Флобер поступово переходить на принципово інші естетико-художні позиції — позиції реалізму. У вересні 1851 року письменник розпочав роботу над романом «Пані Боварі», твором про провінційне життя сучасної йому Франції, який ознаменував новий етап не тільки його творчої біографії, а й розвитку французької літератури.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Флобер, який захоплювався Бальзаком і болісно переживав його смерть, сприйняв бальзаківський заклик «збагнути епоху» як заповіт, залишений новому поколінню письменників-реалістів. Він знайшов відповідь, як досягти правди в художньому творі: письменник-реаліст має створювати художній світ, спираючись на дійсність, яка його оточує. Цю провінційну дійсність, у якій він давно й остаточно розчарувався, Флобер влучно назвав світом «кольору плісняви». Сама епоха, за якої письменник жив і творив, перетворювала романтика на реаліста і навіть натураліста. ц®

До змалювання буржуазної провінції вже зверталися письменники- реалісти: Бальзак у серії «етюдів провінційного життя» в «Людській комедії», Стендаль у романі «Червоне і чорне». Але Флобер робить це по-іншому, у його романі «Пані Боварі» знаходять завершене втілення характерні принципи реалізму другої половини XIX століття.

Теорія літератури

Реалізм першої половини XIX століття розвивався водночас із романтизмом і в постійному взаємозв’язку та взаємодії з ним. У французькій літературі це стосувалося Стендаля й Бальзака, у творчості яких поєднуються реалістичні та романтичні елементи. У другій половині XIX століття розгортається відмежування реалізму від романтизму, письменники-реалісти свідомо відмовляються від романтичних фантазій і перебільшень. Саме в цей час стає панівним реалістичний принцип «зображення життя у формах самого життя», зі збереженням реальних масштабів зображуваної дійсності.

«Несамовита романтика» — течія пізнього французького романтизму, що поширилася в 20-30-ті роки ХІХ ст., в основі якої — неприйняття буржуазного суспільства з його вульгарним добробутом, протест проти «оптимістичного світогляду», підтримуваного офіційними колами.

Творчість Флобера стала новим етапом французького реалізму, естетика якого потребувала точного відображення дійсності, правди в усьому до найменших деталей.

Флобер перший із реалістів другої половини ХІХ ст. відмовився від поділу героїв на «носіїв добра» і «носіїв зла». Як і реальні люди, його персонажі поєднують позитивні й негативні риси в складному переплетінні, він досконало володіє мистецтвом світлотіні у змалюванні людських характерів і психології.

У 1858 році Флобер здійснив подорож до Карфагена, щоб зібрати достатньо матеріалів для наступного роману «Саламбо». Роман було закінчено у 1862 році після чотирьох років роботи. Наступна робота «Виховання почуттів» — спроба автора змалювати власну юність — тривала сім років. Зокрема, у романі описано європейські революційні події 1848 року. «Виховання почуттів» — останній роман письменника, виданий 1869 року.

Європейські події 18481849 рр. (відомі під назвою «Весна націй») — найбільш масштабна в історії Європи хвиля революцій, проте в зв'язку з політичними реакціями у всіх випадках влада була відновлена протягом року.

Флобер був відомий як перфекціоніст (людина, яка прагне досконалості) щодо свого письма та завжди стверджував, що його мета — це знайти lemotjusteабо відповідне чи слушне слово.

8 травня 1880 року письменник сидів у кабінеті й писав черговий роман. Та його роботу перервав апоплектичний напад. «Він поліг, як солдат на полі бою», — написали в некролозі про великого художника мистецтва слова.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте, у який період життя Флобер звернувся до написання літературних творів.

2. Схарактеризуйте ранню творчість письменника.

3. Поясніть, чому Флобер називав себе «людина- перо».

4. Розкрийте, у чому полягає значення творчості Флобера для розвитку реалізму.

Пам'ятник Флоберу в Трувілі

5. Поміркуйте, яку головну мету поставив перед собою Густав Флобер, звернувшись до письменницької діяльності.

6. Розгляньте ілюстрації до параграфа підручника. Висвітліть, чим вони вам допомогли сприйняти навчальний матеріал.

3.2.2 Роман «Пані Боварі»

У 1856 роц в одному з паризьких журналів вийшов роман Флобера «Пані Боварі», який спричинив шквал емоцій як у літературних, так і в суспільних колах. Головною темою книги став вічний конфлікт між ілюзією та реальністю, життям придуманим і справжнім. Але для розкриття цієї теми Флобер використав не шляхетні поривання романтичного героя, а трагічні мрії звичайної міщанки. Письменника й редакторів журналу, які дали дозвіл на публікацію скандального роману, притягнули до суду за зневагу до «релігійної моралі та добрих звичаїв». Після сенсаційного судового розгляду Флобера було виправдано. Скандал навколо «аморального» роману поставив його в перші ряди літературного руху «натуралістів», у той час, як сам літератор називав себе «останнім романтиком». Пізніше Флобер згадував: «Процес цей створив мені величезну рекламу».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Флобер приголомшив читачів і критиків, заявивши: «Емма Боварі — та це ж я!» В одній паризькій газеті навіть з’явилася карикатура, де Флобер, чоловік майже двометрового зросту, схожий на древнього вікінга, був зображений у легковажному вбранні своєї героїні. Та слова письменника були не жартом, а зізнанням у тому, що, створюючи образ Емми Боварі, він спирався й на власний психологічний досвід. Флобер теж переживав розлад з навколишнім світом, невдоволення життям, бажання чогось, що реально не існує, але все це, зрозуміла річ, переживав на іншому, незрівнянно вищому духовному й душевному рівні, ніж його провінційна героїня.

3.2.3 Конфлікт романтичних ілюзій та дійсності в романі «Пані Боварі»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Сюжет роману письменникові підказало саме життя. В його основу покладено драму, що сталася в родині мешканця однієї з околиць Руана лікаря Деламара. Після смерті першої дружини лікар запропонував руку й серце молодій чарівній дочці сусіда-селянина. Красуня виявилася дівчиною з неабиякими запитами, завела коханців, витрачала гроші на «розкішне життя», вбрання й прикраси. Вона наробила величезних боргів і, не знайшовши іншого виходу, отруїлася. Пізніше вкоротив собі віку і її чоловік.

Центром роману є образ Емми Боварі. Свою героїню Флобер не наділив ні розумом, ні освітою, ні гарним смаком, духовно вона нічим не вирізняється серед мешканців провінційного містечка, у якому живе. Усе, про що вона мріє, чим захоплюється, тривіальне й може викликати хіба іронічну посмішку. Виховувалася Емма в пансіоні при монастирі, де зачитувалася романами, у яких «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанках, дрімучі ліси, сердечні жалі, клятви, ридання, сльози й цілунки, човни при місячному світлі, соловейки в гаях, кавалери, хоробрі, як леви, сумирні, як ягнята, доброчесні, як ніхто, завжди гарно вбрані...» (тут і далі переклад Миколи Лукаша). Саме під впливом такої «літератури» й сформувався ідеал Емми, головні складники якого — кохання, кавалери, красиве «романтичне» життя.

Історія життя, пошуків кохання й розчарування Емми Боварі — взірець «нецікавого сюжету». У житті героїні Флобера в різних варіантах повторюється та сама ситуація: Емма створює в уяві якийсь ідеальний світ, а коли його не знаходить, від гострого розчарування втрачає інтерес до життя. Хоч серце її розбите, Емма не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, тікаючи від сірої буденності, вона знову й знову поринає у світ власних фантазій, приречених на загибель від зіткненні з реальністю. Тому остаточна трагічна втеча героїні від дійсності — самогубство — є закономірною й неминучою.

Флобер радше співчуває своїй героїні, ніж засуджує її. Вона наробила в житті помилок, проте розплата за них була занадто жорстока. Нехай ідеали, поривання та мрії Емми банальні й безглузді, та вона справді страждає, по-своєму протестуючи проти «життя кольору плісняви» — аж до своєї недоладної смерті. її біда, а не провина, що ні виховання, ні освіта, ні середовище не підказали їй, що людина має вчитися бачити й цінувати красу життя, повинна сама наповнювати його реальним смислом, прагнучи до чогось світлого, піднесеного. І шукати свій ідеал і мрію варто не в задоволенні власних егоїстичних бажань і матеріальних потреб, а в справжніх безкорисливих почуттях і шляхетних вчинках.

Сюжет і композиція роману

Сюжет роману Флобера «Пані Боварі» досить простий: це історія життя дружини провінційного лікаря, Емми Боварі, яка намагалась жити згідно зі своїми уявленнями про «красиве» життя, щоб заповнити порожнечу нікчемного провінційного існування. Пошуки красивих почуттів у реальності обернулися банальними подружніми зрадами й гірким розчаруванням, прагнення вишуканих речей — невиплатними боргами й загибеллю.

Обкладинка роману «Пані Боварі»

У романі не відбувається яскравих подій, усе тут звичайне й буденне. «Я малюю сірим по сірому»,— так висловився про свій твір сам письменник.

Альфред де Річмонт. Ілюстрація до роману «Пані Боварі». 1905 р.

Письменник порушив канонічні правила побудови сюжету: експозиція роману майже вдвічі більша за основну дію. Героїня ніби ходить по колу, повторюючи ті самі помилки, й від кола до кола пришвидшується дія, від кола до кола зростає почуття відрази як у неї, так і в читача.

Письменник блискуче впорався зі складним завданням — зробити художньо цікавими й рельєфними образи пересічних і тривіальних обивателів, наділити кожного з них індивідуальним яскравим характером.

Альберт Август Фур'є. Ілюстрація до роману «Пані Боварі». 1885 р.

Флобер іронічно обіграє в романі «Пані Боварі» неминуче зниження й вульгаризацію романтизму в середовищі леонів і родольфів.

Композиційно роман «Пані Боварі» розподілено на три частини, кожна з яких описує історію загибелі однієї з ілюзій Емми.

Частина І — виховання героїні в монастирі, шлюб із Шарлем і розчарування в подружньому житті.

Частина ІІ — ідеальна закоханість у Леона, роман із Родольфом і його зрада.

Частина ІІІ — роман із Леоном, борги, самогубство.

Зображення суспільства в романі «Пані Боварі»

Персонажі й середовище в романі Флобера навіть прозаїчніші, ніж у Стендаля й Бальзака. Цілком виправданою є його друга назва — «Побут провінції». Перед читачем проходить низка достовірних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр. ХІХ ст.

Тут постає повний набір типів, характерних для провінційного життя того часу: лікар, аптекар, нотаріус, священик, власниця сільського готелю, крамар, фермер та інші. Життя цих людей позбавлене будь-яких проблисків духовності, сповнене дріб’язкових інтересів, щоденних справ і турбот.

Наче втіленням обмеженості й міщанського самовдоволення є чоловік головної героїні — провінційний лікар Шарль Боварі.

Та виявляється, що цей смішний і недолугий Шарль здатен на справжнє почуття, він продовжує любити Емму після її смерті.

З особливою вбивчою іронією змальований Флобером кюре Бурнізьєн. Ця «духовна» особа насправді — чи не найбільш приземлений тип серед обивателів.

Типові риси «побуту провінції» символізують і «кохання» головної героїні — Леон і Родольф. У 40-і роки XIX століття, коли відбувається дія роману, романтизм став «модним» у міщанському середовищі. Коханці головної героїні користуються романтичними кліше, щоб здобути її прихильність.

Найколоритніша постать йонвільського середовища — аптекар Оме, на думку дослідників, образ грандіозний за своїм соціальним значенням.

За щирістю його відданості «принципам» ховається поверховість і міщанська тривіальність, а головне — дріб’язковий розрахунок. Як тільки з’явилася можливість отримати орден, він тут же «примирився» з урядом. Саме в образі Оме втілено характер епохи, тож не випадково роман завершується рядками про повний «тріумф» аптекаря.

Зловісну роль зіграв у долі головної героїні роману лихвар Лере. Образ лихваря зовсім не схожий на бальзаківських представників фінансового світу, наприклад, на Гобсека, скнару-філософа. Флоберівський лихвар — пересічна людина, «сіра» і дрібна. Проте це хижак, що, наче павук, потихеньку тче павутиння, у якому безнадійно заплуталась недосвідчена й легковажна Емма. Саме лихвар Лере, спочатку послужливий та облесливий, а потім жорстокий і невблаганний, став безпосередньою причиною самогубства героїні.

3.2.4 Еволюція Емми Боварі

Емма — головна героїня роману Флобера — дочка фермера. Емма прагне краси та піднесених любовних почуттів, які в її свідомості нерозривно пов’язані з багатством і вищим суспільством.

Коли до неї посватався лікар Шарль Боварі, батьківська ферма вже набридла Еммі. На якусь мить їй видалося, що нарешті в її життя прийшли ті чудові почуття, про які вона так мріяла.

Але чоловік виявився сірим і буденним, за уявленням Емми, у ньому не було нічого лицарського. Шарль щиро полюбив її, та він цілими днями їздив до хворих, повертався втомлений. Найбільше Емму дратувала його впевненість у тому, що вона з ним абсолютно щаслива.

Жити героїні довелося в сонному провінційному Йонвілі, у середовищі ситих міщан, де ніколи не відбувалося нічого цікавого, усі про всіх усе знали й пліткували одне про одного.

Вирізнявся серед обивателів тільки молодий помічник нотаріуса Леон, у якому Емма відразу відчула споріднену душу, та юнак змушений був виїхати на навчання до Парижа.

Після від’їзду Леона пані Боварі остаточно занудьгувала, навіть маленька дочка дратувала її. І в цей час у її житті з’явився ще один чоловік — багатий поміщик-сусіда з репутацією «серцеїда» Родольф Буланже. Емма вирішила, що життя її нарешті набуло змісту, і зміст цей — у коханні Родольфа. Вона мріяла втекти з коханим, розпочати нове життя. Та Родольф був далекий від її задумів, його турбувала необережність Емми, дратували її примхливість і сентиментальність.

Бюст Емми Боварі в Руані

Коли Емма дізналася, що Родольф її покинув, вона захворіла на нервову гарячку. А після одужання вдарилася у благодійність, намагалася бути хорошою дружиною й матір’ю.

Та вистачило її ненадовго. Якось Шарль повіз її до Руана в оперу, й у театрі вони зустріли Леона. Це вже був не той боязкий закоханий хлопчик, якого вона знала колись, він поводився впевнено і звабив Емму. Та якщо Родольфа Емма дивувала своєю чистотою й щирими, хоч і непотрібними йому почуттями, то в стосунках із Леоном вона поводилась, як розпусна жінка. У неї виникла потреба постійно брехати чоловікові. Вона легковажно витрачала кошти, щоб обставити якомога розкішніше свої побачення.

А коли катастрофа сталася: її чоловік збанкрутував і їхнє майно виставили на продаж, то виявилося, що їй ні до кого звернутися. Леон порвав із нею, щоб не зашкодити своїй кар’єрі, Родольф, до якого Емма кинулася по допомогу, холодно їй відмовив.

У відчаї, стомившись від обманів, переживши тяжкі розчарування, Емма знайшла спосіб покінчити з усіма своїми життєвими проблемами. Але й у цей трагічний момент із нею зіграв злий жарт її потяг до картинної пози й «романтичних красивостей». Вона вирішила отруїтися, як героїня опери, під час вистави якої вони зустрілися з Леоном: випити отрути й красиво упасти в крісло, востаннє зітхнувши. І бідна Емма випила миш’як, який примітила в аптеці Оме й потай відсипала.

З точністю дослідника-медика описує Флобер страшну смерть своєї героїні, тяжку й антиестетичну. Хай якою б була провина Емми, та вона не заслужила на такі муки.

Хоч Емма й проходить на наших очах шлях від романтичної гарненької панночки до байдужої до сім’ї розпусної марнотратниці, та все ж таки вона не занепала остаточно. Коли нотаріус пропонує вирішити її фінансові проблеми в обмін на прихильність, вона жахається цієї пропозиції. У все, що вона робить, Емма вкладає частку себе, вона щиро переживає всі свої невдачі. А головне, в глибині душі вона дає правильну оцінку своїй поведінці й почувається приниженою через вульгарність ситуації, у яку сама себе поставила.

Доля Емми трагічна. Вона не тільки не хоче жити «життям кольору плісняви». Вона не може так жити, а по-іншому жити не вміє. Це унеможливлює однозначне витлумачення на перший погляд нескладного образу провінційної міщанки й надає драматизму історії невдалого життя Емми Боварі з жорстокою розв’язкою.

Героїня Флобера має особливу позицію в романі: вона належить до буржуазно-міщанського світу і водночас протистоїть йому.

3.2.5 Об’єктивний стиль Густава Флобера

У романі «Пані Боварі» Флобер розробив об’єктивний стиль, який був прийнятий із різними видозмінами французькими письменниками другої половини XIX ст. Це підхід до зображення персонажів, коли автор не висловлює безпосередньо свого ставлення до них, а прагне розкрити внутрішню логіку характерів.

«Об’єктивний метод» тісно пов’язаний із рішучим несприйняттям Флобером та його послідовниками буржуазної сучасності. Літературна творчість стала для них передусім художнім дослідженням дійсності, від котрої автор відмежовується: він спостерігає й аналізує зображуване з об’єктивної точки зору, уподібнюючись ученому-експериментатору. Флобер вважав, що письменник, розтинаючи пером життєві явища й типи, має бути безпристрасним і точним, як дослідник природи.

За своїми жанровими ознаками «Пані Боварі» наближається до соціально-психологічного роману, який виходить на перший план у реалістичній літературі другої половини XIX століття. Але психологізм цього твору своєрідний, і виявляється він не у формі психологічного аналізу, що здійснюється автором. У романі «Пані Боварі» все зображено через сприйняття й переживання когось із персонажів, найчастіше Емми.

Найбільш адекватну форму художнього вираження психологізм Флобера знаходить у невласне прямій мові, яку автор уперше широко вводить у літературу. Це така форма мовлення, де голос автора й голос персонажа переплітаються. Авторське мовлення ніби усувається, і слово надається герою — він сам передає свої потаємні думки й почуття.

Деталі в романі мають символічний сенс. Наприклад, після весілля, коли нова пані Боварі оглядає спальню, вона помічає весільний букет, що зберігся від першого шлюбу Шарля. Вона замінює його на свій букет, і замислюється про те, що ж станеться з її букетом, коли вона помре.

Або така деталь: на початку роману Емма їсть акуратно й вишукано, наприклад, на балу вона бере десерт ложечкою з позолоченого блюдця, яке тримає в лівій руці. У фіналі ж роману героїня з відчаєм хапає ротом смертельний порошок жменями з долоні.

Флобер, який препарує мадам Боварі. Карикатура 1869 р.

Постер фільму Клода Шаброля «Пані Боварі». Франція. 1991 р.

Деталі в романі Флобера — це щось більше, ніж необхідні подробиці опису. Вони символізують утрату цілісності, розпад гармонії, руйнацію життя героїні, що відбуваються не тільки на побутовому, а й на якомусь метафізичному рівні. Це й робить роман «Пані Боварі» однією з безсмертних книг.

Боваризм як суспільно-психологічне явище

Боварйзм — поняття, що позначає неможливість проводити чітку межу між дійсністю і фантазією, коли факти реального світу підміняються уявними. Впроваджене французьким філософом і есеїстом Жулем де Готьє в есе «Боваризм, есе про силу уяви» (1902). Термін походить від прізвища головної героїні роману Густава Флобера «Пані Боварі».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Ви вже знайомі з поняттям «донкіхотство», яке виникло завдяки безсмертному роману Сервантеса. Донкіхотство й боваризм мають спільні риси: обидва ці явища пов’язані з відірваністю мрії від реальності. Проте Дон Кіхот, попри всі помилки, викликає у людства глибоку повагу завдяки своїй непохитній вірі в добро.

Пані Боварі теж існує у світі мрій і відвертається від реального життя. Проте всі мрії Емми зосереджені на ній самій. «Прекрасне кохання» у свідомості Емми переплітається з англійським мереживом та екзотичними фруктами. Цей набір фальшивих уявлень про «красиве» життя призвів до викривленого сприйняття реальності, що називається «комплексом бова- ризму». Такий комплекс небезпечний, він не дає людині можливості бути щасливою. Також він часто пов’язаний з егоїзмом; ті, хто страждає на нього, вважають себе кращими за інших, вартими більшого, ніж вони мають. Тож «боваризм» — це небезпечне суспільно-психологічне явище, заражені ним люди часто роблять життя довколишніх нестерпним, приносячи їх у жертву своєму честолюбству.

1. Поясніть, як ви розумієте вислів Флобера «Емма Боварі — це я».

2. Пригадайте історію створення роману «Пані Боварі». Чому, на вашу думку, Флобера навіть притягли до суду за роман?

3. Проаналізуйте композицію роману «Пані Боварі». Яким чином композиційні прийоми сприяють реалізації авторського задуму?

4. Складіть характеристику образу Емми Боварі. Які риси переважають у її натурі — позитивні чи негативні?

5. Сформулюйте своє ставлення до героїні роману. Яке основне почуття вона викликає у вас?

6. Розкрийте зміст поняття об’єктивізм та проілюструйте свою розповідь прикладами з тексту.

7. Поміркуйте, що таке боваризм і чи втратило це поняття актуальність у наш час.

8. Напишіть твір-роздум «Життя кольору плісняви» за романом Флобера «Пані Боварі».

9. Запропонуйте власну відповідь на запитання, у чому секрет популярності роману Флобера «Пані Боварі».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1. Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення з презентацією: Екранізації роману Флобера «Пані Боварі».

Ілюстрації до роману Флобера «Пані Боварі».

Роман Флобера «Пані Боварі» на театральній сцені.

Опери й балет за мотивами роману «Пані Боварі».

2. Об’єднайтеся в пари, перегляньте одну з екранізацій роману, напишіть на неї відгук та розмістіть у соцмережах.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

1. Знайдіть на інтернет-форумах відгуки про роман «Пані Боварі» українських та зарубіжних читачів. Проаналізуйте, що між ними спільного та чим вони різняться. Поділіться з однокласниками (або в соціальних мережах) міркуваннями про те, чим були цікавими для вас ці відгуки.

2. Використовуючи можливості Інтернету, розробіть обкладинку для нового видання роману «Пані Боварі» в Україні. Прокоментуйте свій задум.