Федір Достоєвський справив значний вплив на розвиток літературного й культурного процесу не тільки в Росії, ай у всьому світі. І на початку XXI століття Достоєвський залишається найбільш читаним російськомовним автором. Твори письменника традиційно включають у багатьох країнах до навчальних програм, причому не тільки вузівських і філологічних.
3.3.1 Федір Достоєвський (1821-1881)
К. Шапіро (петербурзький фотограф). Федір Достоєвський. 1879 р.
Марія Федорівна, матір письменника
ФЄдір Михайлович Достоєвський народився 11 листопада 1821 року в Москві в сім’ї лікаря. Дитячі роки майбутнього письменника минули на території Марийської лікарні для бідних. Його мати, Марія Федорівна, добра й ніжна жінка, захоплювалася поезією та музикою, прищеплювала своїм дітям любов до мистецтва.
Родина, у якій з’явилися на світ восьмеро дітей, була забезпечена скромно й ніколи не дозволяла собі нічого зайвого, проте на освіту дітей грошей не шкодувала. Навчати їх у сім’ї починали рано, цим займалися мати й диякон. У 1834 році старших синів Михайла і Федора віддали до приватного Університетського благородного пансіону, що був сходинкою для вступу до університету. Тут Федір захопився літературою. Він багато читав, його улюблені автори — Шекспір, Байрон, Пушкін, Жуковський, Гоголь, Лермонтов, Шиллер, Вальтер Скотт.
1837 рік видався для Федора Достоєвського важким: у січні не стало Пушкіна, а в лютому померла від туберкульозу його матір. Обидві події майбутній письменник переживав важко, він зізнався братові, що якби не сімейний траур, обов’язково носив би жалобу по Пушкіну.
Після втрати дружини Михайло Андрійович вирішив віддати синів до Головного військово- інженерного училища в Петербурзі. Він подав імператору прохання (училищем керував великий князь Михайло) прийняти на безоплатне навчання обох його синів. У січні 1838 року прийняли лише Федора, та ще й змусили батька заплатити гроші.
Свого батька майбутній письменник більше не бачив: за рік той трагічно загинув. Брат Михайло вступив на службу в Санкт-Петербурзі, проте за три місяці його перевели до Ревеля. Брати, які з дитинства були найкращими друзями, розлучилися.
Для вісімнадцятилітнього Федора Достоєвського почалося самостійне петербурзьке життя. Проте Федір був серед кращих вихованців училища. Незважаючи на навантаження, він зміг прочитати всі твори Гофмана російською й німецькою мовами, майже всього Бальзака, Гете, Жорж Санд, Гюґо, вивчити майже все з творів Шиллера та багатьох інших.
Перша повість Достоєвського «Бідні люди» (1846), у якій зображено соціальну трагедію «маленької людини», принесла авторові популярність, заговорили про появу в літературі нового Гоголя. Проте наступні твори молодого письменника сприйняті холодно. Новаторство Достоєвського, його прагнення проникнути в таємниці людського характеру в психологічних повістях «Двійник» (1846) та «Хазяйка» (1847), у ліричних «Білих ночах» (1848) і драматичній «Неточці Незвановій» (1849) лишились не сприйнятими ні критикою, ні читачами.
У 1846 році Достоєвський познайомився із соціалістом-утопістом Михайлом Петрашев- ським і почав відвідувати його зібрання. У квітні 1849 року письменника разом з іншими «пе- трашевцями» заарештували. На суді його звинуватили в розповсюдженні забороненого листа критика Віссаріона Бєлінського до Миколи Гоголя і засудили до страти.
22 грудня 1849 року Достоєвський разом з іншими «петрашевцями» на Семенівському плаці в Петербурзі чекав на страту. За кілька хвилин до виконання вироку смертну кару замінили каторгою. Ці десять хвилин в очікуванні смерті сильно вплинули на письменника й знайшли відображення у його творчості. На думку дослідників творчості Достоєвського, ешафот став поворотним моментом у його духовній біографії.
І. Шарлемань. Інженерне училище. ХІХ ст.
У 1843 році до Петербурга приїхав його кумир Бальзак. Натхненний приїздом відомого француза, Достоєвський переклав його роман «Євгенія Гранде». А вже за рік Федір Достоєвський подав у відставку. Він твердо вирішив стати професійним літератором, як великий Бальзак.
Книжка Миколи Гоголя «Вибрані місця із листування з друзями» (1846) показала Росії незнайомого Гоголя — не письменника, а філософа, який прагне до духовного вдосконалення на християнській основі. «Вибрані місця» були неоднозначно сприйняті в суспільстві. Найбільш гострій критиці піддав їх популярний публіцист революціонер-демократ Віссаріон Бєлінський, як у журнальних статтях, так і в приватних листах Гоголю.
Костянтин Трутовський. Достоєвський у 26 років. 1847 р.
У цей період Достоєвський часто виступав на літературних вечорах. На одному з них у листопаді 1860 року в залі Пасажу він познайомився з Тарасом Шевченком.
Достоєвський у 1863 році
Достоєвський вирушив до Омська, де на нього чекали чотири роки каторги, після чого — солдатчина в Семипалатинську. По дорозі на каторгу, у Тобольську, він зустрівся з дружинами засланих декабристів, вони подарували йому єдину книгу, яку дозволялося читати каторжанам — Євангеліє. На каторзі Достоєвський став віруючою людиною, у майбутньому релігійна тема посяде центральне місце в його творчості.
На засланні в Семипалатинську Достоєвський закохався в Марію Дмитрівну Ісаєву, з якою пізніше одружився. Вони були разом сім років, однак цей шлюб не був щасливий.
У 1857-му Достоєвського було помилувано і відновлено у правах, а в 1859 році після десятилітньої відсутності він повернувся до Петербурга. Його зустріли як мученика, проте потрібно було здобувати своє місце в літературі. Достоєвський опублікував повісті «Дядечків сон» (1859), «Село Степанчиково і його мешканці» (1859), а також перший роман «Зневажені та скривджені» (1861), у якому зображені страждання «маленьких людей» у суспільстві різких соціальних контрастів.
Пережите на каторзі Достоєвський відобразив у «Записках з Мертвого дому» (1861-1862), які приголомшили читачів Росії й принесли авторові довгоочікуване визнання.
Разом із братом Михайлом Достоєвський організував видання журналів «Час» (1861-1863) та «Епоха» (1864-1865), у яких друкував власні твори та твори інших відомих письменників.
У 1862 році письменник здійснив першу закордонну мандрівку. Він побував у Німеччині, Франції, Англії, Швейцарії, Італії та Австрії. Свої враження від поїздки країнами Європи, роздуми про ідеали Великої французької революції — «Свободу, рівність і братерство» Достоєвський описав у циклі з восьми філософських нарисів-есе «Зимові нотатки про літні враження» (1863). У 1864 році письменник видав повість «Записки з підпілля».
У 1864 році Достоєвський втратив першу дружину (Марія Дмитрівна померла від сухот) та улюбленого брата Михайла — духовно близьку йому людину. Після раптової смерті брата Федір Михайлович узяв на себе його борги та зобов’язання піклуватися про вдову й дітей.
У 1865 році письменник почав роботу над романом «Злочин і кара», який із січня наступного року почав друкувати журнал «Руський вісник» серією з дванадцяти щомісячних випусків.
Цей твір, перший у світовій літературі «ідеологічний» роман, про який докладно ітиметься далі, приніс авторові світову славу. Уже в рік виходу роману у світ був опублікований уривок французькою мовою в газеті «Courrierrusse». Роман перекладено багатьма мовами: німецькою, французькою, англійською, чеською, сербською, болгарською, каталонською, литовською, есперанто, івритом, італійською, іспанською, корейською, японською.
Подружжя Достоєвських поїхало до Європи. З 1867 року вони побували в Берліні, Дрездені, Баден-Бадені, Базелі, Женеві, Відні, Мілані, Флоренції, Венеції, Трієсті, Празі. У цей період письменник працював над романами «Ідіот» та «Біси». За кордоном у нього народилися дві доньки.
У червні 1871 року сім’я Достоєвських повернулася до Петербурга, а за тиждень народився син письменника Федір. Фінансові справи родини були розладнані, накопичилися борги. Анна Григорівна звільнила чоловіка від цих турбот: вона взяла на себе стосунки з видавцями і кредиторами.
ВИСОКА ПОЛИЧКА
«Ідіот» — улюблений роман самого письменника. У цьому трагічному творі Достоєвський прагнув зобразити по-справжньому прекрасну духовно людину, безпосередню, добру, співчутливу, щиру, сповнену любові до ближніх і прагнення знайти світле начало в кожній душі. Такий головний герой «Ідіота» князь Мишкін. Проте його християнська любов до ближніх виявилася безсилою у світі злоби, лицемірства, розпусти й гонитви за наживою.
У жовтні 1866 року Достоєвський був змушений укласти кабальний договір із книговидавцем Стелловським (він мав здати новий роман до листопада цього ж року). Для того, щоб він встиг його виконати, друзі порадили йому звернутися до стенографістки Анни Григорівни Сніткіної. За 26 днів письменник написав роман «Гравець». Анна Григорівна стала останнім коханням Достоєвського, його другою дружиною, другом, помічником.
Постер фільму «Біси». Франція. 1988 р.
Анна Григорівна Достоєвська, друга дружина Достоєвського
Постер телесеріалу «Брати Карамазови». Росія. 2009 р.
Улюбленим місцем праці та відпочинку для письменника в останні роки життя стало містечко Стара Руса під Великим Новгородом, де родина винаймала дачу. Саме тут він писав «Братів Карамазових», тут працював над своїм літературним заповітом — знаменитою промовою про Пушкіна.
Будинок-музей письменника у Старій Русі
Десятки тисяч людей проводжали труну письменника, яку несли його побратими по перу й друзі-петрашевці. У процесії брали участь 15 хорів, 72 делегації несли вінки. Достоєвського поховали на цвинтарі Олександро- Невської лаври в Санкт-Петербурзі.
Автор славетних романів нарешті стає загальновизнаним письменником не тільки в Росії, а й на Заході. У 1879-1880 роках він працює над останнім своїм твором — романом «Брати Карамазови».
ВИСОКА ПОЛИЧКА
Роман «Брати Карамазови» — своєрідний підсумок усієї творчості Достоєвського. Звичайна на перший погляд кримінальна подія (убивство батька братів Федора Карамазова) і любовне суперництво в канві детективного сюжету виростають тут у загальну картину сучасного авторові суспільства. Художній твір стає оповіддю не лише про драматичні перипетії родини Карамазових, а й про долі країни та навіть усього людства. Цим зумовлена незгасаюча цікавість до роману «Брати Карамазови» в різних країнах світу ось уже півтора століття поспіль (наприклад, «Братів Карамазових» екранізували, крім Росії, в Німеччині, Італії, Франції, США, Канаді, Бельгії, Чехії, Ірані, Туреччині, Японії).
Здоров’я письменника погіршується, даються взнаки каторга, тяжкі роки напруженої праці, смерть трирічного сина від спадкової хвороби (у нього, як і в самого Достоєвського, була епілепсія).
У червні 1880 року в Москві було відкрито пам’ятник Олександру Пушкіну. Промова Достоєвського зробила це відкриття видатною подією в історії не тільки російської, а й світової літератури. Ця промова стала лебединою піснею Достоєвського, останнім променем його пізньої слави: йому залишалося жити півроку.
На початку 1881 року Достоєвський сказав другові, що не переживе цієї зими. У двадцятих числах січня письменникові стало погано, й 28 січня Достоєвського не стало.
Наприкінці життя Достоєвський набув неабиякої популярності. Та воістину непроминуща всесвітня слава прийшла до письменника після смерті.
Найповніше висловив свої роздуми письменник на сторінках великих романів, які називають «п’ятикнижжям Достоєвського».
3.3.2 Значення творчості Достоєвського. Достоєвський і Гоголь
Важко переоцінити значення творчості Федора Достоєвського, яка торкнулася всіх сфер духовного життя людини — філософії, етики, естетики. У кожному рядку письменника, якого вважають одним з найвидатніших релігійних мислителів світу, звучить тривога за долю людства, бажання застерегти його від згубних наслідків учень деяких дбайливців про загальне щастя, які закликали пожертвувати задля абстрактних «теорій» мільйонами життів.
Достоєвський мріяв про духовне відродження особистості, яке, на його думку, можливе тільки через самопізнання, через виховання почуття відповідальності кожної людини за долю прийдешнього. Письменник вірив у світову гармонію, в основі якої — християнська мораль.
Творчість Достоєвського — вершина не лише російського, а й всесвітнього реалізму. Він збагатив світову літературу (зокрема і насамперед жанр роману) самим поглядом на одвічні проблеми людства: визнання- невизнання окремою особистістю суспільних законів і норм, право «переступити» через ці закони та норми.
Гуманізм, увага до «маленької людини», співчуття до «скривджених і зневажених» вирізняють творчість Достоєвського, у якій він наслідує традиції, закладені Миколою Гоголем. Та Достоєвський пішов далі за свого великого попередника. Він збагатив тему «маленької людини» глибоким психологізмом, показав живу людину з її вадами й чеснотами, її душевні страждання, які переносити набагато важче, ніж фізичні.
Гоголь і Достоєвський у своїй творчості наче уособлюють дві епохи — епоху романтичну, епоху поезії, що осмислює світ через почуття та пристрасть, й епоху сумнівів, епоху розпаду і перевірки «святих почуттів».
Гоголівська поетична стихія ще не знає «зарозумілості розуму, що надає необмежені права пристрастям ідей» (цитата з Гоголя). У романах Достоєвського «Злочин і кара», «Ідіот», «Біси», «Підліток» і «Брати Карамазови» саме «пристрасті ідей» і «зарозумілість розуму» постають в образах героїв-ідей.
П'ятикнижжя — П'ятикнижжя Мойсея, перша частина Старого Заповіту Біблії.
Діалог із Гоголем тривав для Достоєвського все життя. Художній текст Достоєвського насичений цитатами з Гоголя. Як і в Гоголя в «Петербурзьких повістях», у «Злочині й карі» Достоєвського Петербург є тлом, на якому розгортаються людські трагедії.
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
1. Назвіть факти біографії письменника, що знайшли відображення в його творчості.
2. Поміркуйте, які події в житті Достоєвського найбільше вплинула на його становлення як письменника.
3. Поясніть, яку роль у житті Федора Достоєвського мала зустріч із дружинами декабристів.
4. Назвіть найбільш відомі романи Достоєвського. Чому, на вашу думку, їх називають «п’ятикнижжям»?
5. Визначте, якою є головна тема творчості Ф. Достоєвського.
6. Перегляньте першу серію біографічного серіалу «Достоєвський». Поділіться враженнями з однокласниками. Чи допоможе цей перегляд вам краще зрозуміти творчість письменника?
7. Розкрийте значення творчості Достоєвського для розвитку жанру роману.
8. Поміркуйте, чи справедливим є відоме твердження, що «велика російська література вийшла з «Шинелі» Гоголя», на прикладі творчості Достоєвського. Що об’єднує видатних письменників?
9. Сформулюйте відповідь на запитання, чому Достоєвського вважають одним із найвідоміших письменників світу.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ
Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення з презентацією про романи Достоєвського «Ідіот», «Біси» та «Брати Карамазови» з використанням кадрів з екранізацій романів.
3.3.3 Роман «Злочин і кара»
«Злочин і кара» — перший із п’яти великих романів Достоєвського. У ньому письменник розвінчує теорію виправдання злочину, скоєного задля високої мети, виступає проти сприйняття дійсності поза законамиморалі, заперечує популярні в європейських умонастроях середини XIX ст. філософію індивідуалізму Шопенгауера й відомий принцип Макіавеллі — «мета виправдовує засоби».
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
У центрі роману «Злочин і кара» — постать головного героя, колишнього санкт-петербурзького студента Родіона Раскольникова. Розумний, талановитий, красивий юнак тяжко переживає несправедливість життя й власну бідність, що змусила його покинути навчання. Не бажаючи коритися долі, Раскольников вибудовує теорію, за якою всі люди поділяються на дві категорії: більшість — «тремтячі створіння», для яких писані суспільні й моральні закони, і незвичайні особистості, «ті, хто право має», покликані очолювати і спрямовувати людство на шляху до загального блага. Ці вибрані люди перебувають поза межами добра і зла, загальнолюдські моральні закони їх не стосуються.
ВИСОКА ПОЛИЧКА
«По той бік добра і зла» — таку назву згодом обрав для своєї роботи Фрі- дріх Ніцше, відомий німецький філософ другої половини ХІХ ст., який піддав різкій критиці релігію, культуру і мораль свого часу і розробив власну етичну теорію. Філософія Ніцше справила великий вплив на мистецтво ХХ ст.
Сюжет роману «Злочин і кара», можливо, підказав Достоєвському судовий процес у справі двадцятисемирічного москвича, представника купецької сім’ї Герасима Чистова, розкольника (послідовника розколу, що стався в російській православній церкві в XVII ст.), який убив двох літніх жінок. Знаряддям убивства стала сокира; злочинець забрав гроші та цінні речі. Достоєвський був ознайомлений зі стенографічним звітом у справі. Матеріали цього процесу могли дати поштовх його художній уяві на першому етапі роботи над романом.
Раскольников вважає, що «незвичайна» людина «має право», яке сама собі надає, переступати будь-які закони заради наміру, «рятівного для всього людства» (Тут і далі переклад І. Сергеева). А конкретний приклад такої «незвичайної людини» для Раскольникова (як і для Жульєна Сореля, героя «Червоного і чорного» Стендаля) — це Наполеон.
Виклавши свою теорію в журнальній статті, Раскольников захотів переконатися в тому, що він сам належить до тих, хто «право має». Обґрунтувавши теоретично власне право на злочин, умотивований благородними намірами, герой роману наважився втілити його в реальність — він справді вбив і пограбував лихварку. Та між теорією і реальністю — прірва. Раскольников планував одне вбивство, але забув зачинити за собою двері в квартирі старої й був змушений убити також її ні в чому не винну сестру, яка невчасно повернулася додому.
Та сюжет роману — це не детективна історія злочину й арешту бідного студента, який убив двох жінок з метою пограбування. Справжній сюжет твору Достоєвського — це рух свідомості головного героя «Злочину і кари» від злочину до покарання, від бунту до каяття. Цим сюжетом зумовлена й особливість його композиційної структури: із шести частин роману тільки одна присвячена злочину, а решта п’ять — впливу цього злочину на душу Родіона Раскольникова. «Злочин і кара» — це розповідь про його душевні муки й духовне переродження. Головним у творі є не судове, а моральне покарання Раскольникова — муки совісті. У фіналі шостого розділу та епілозі роману здійснилося правосуддя, та найважливіше те, що сам герой врешті-решт відмовляється від власної теорії, розвінчанню якої підпорядковані і зміст, і структура роману.
Як відомо зі спогадів Достоєвського, його задум розповіді про «ідейного вбивцю» розпадався на дві частини: перша — власне злочин і причини, що його зумовили; друга — дія злочину на душу вбивці. Цю особливість задуму відображено й у назві роману — «Злочин і кара».
Прізвище Раскольникова теж символічне, до такої міри «розколото» його душу.
Ілля Глазунов. Раскольников. Ілюстрація до роману «Злочин і кара». 1982 р.
Дементій Шмаринов. Ілюстрація до роману «Злочин і кара». 1936 р.
3.3.4 Образ Раскольникова
Герой роману за своєю природою добра людина: він віддає останні гроші родині Мармеладових, заступається за незнайому дівчину, рятуючи її від зазіхань хтивого чоловіка, згодом, уже в процесі слідства, з’ясовується, що, ризикуючи життям, він урятував дітей із палаючого будинку. Важко повірити, що така людина змогла вбити беззахисних жінок. Достоєвський підкреслює гостру внутрішню боротьбу, що точилася в душі Родіона. Адже Раскольников усвідомлював усю жахливість, усю огидність свого вчинку.
Образ Раскольникова — композиційний і духовний центр роману. Всі тематичні лінії нерозривно пов’язані з головним героєм. Це й історія сім’ї Мармеладових — бідних людей, принижених і зневажених (тема перших романів письменника, головний мотив його творчості). Це й історія родини Свидригайлових, у якій служила сестра Раскольникова Дуня. І найголовніше — це сповідь від першої особи самого Родіона Раскольникова та всі його вчинки, що характеризують цю яскраву, суперечливу особистість, яка з ідеологічних міркувань вчинила страшне насилля над власною природою, знехтувавши загальнолюдськими законами моралі й наважившись на жахливий злочин.
Окрім того, твір побудований на прямих та підсвідомих діалогах героя роману з людьми, які не поділяють його теорій і прагнуть йому допомогти, — Разумихіним, Сонею Мармеладовою, Порфирієм Петровичем, а також із його уявними «двійниками» — негідниками Лужиним і Свидригайловим, поряд з якими він поставив себе своїм злочином.
Друг Раскольникова Разумихін — протилежність головному герою. Разумихін не сприймає теорії Раскольникова, вона його лякає, як жахає вчинок Родіона його сестру Дуню. Дуня теж людина «з ідеєю», та її ідея полягає в тому, щоб пожертвувати собою заради брата, вийшовши заміж за нелюба. Дуня й Разумихін представляють у романі нове покоління.
Ще один антипод Раскольникова в романі — слідчий Порфирій Петрович. Порфирій Петро
вич розуміє теорію героя, адже сам колись «хворів» на подібні теорії й теж поділяв людей на дві категорії: слідчі й злочинці. Слідчий розуміє, що оскільки Раскольников вірить у Бога (їхня розмова про Новий Єрусалим), то він рано чи пізно сам зізнається в убивстві.
Особливе місце належить у романі Соні Мармеладовій. Як і головний герой, вона «переступила», пожертвувала собою заради близьких, ставши повією. Для Соні віра — єдине, що допомагає вижити в цьому страшному світі й дає надію на майбутнє. Врешті-решт ідея християнського смирення Соні перемагає жахливу теорію Раскольникова, і з цього починається моральне відродження головного героя.
Є в романі й персонаж, який сам себе вважає «двійником» головного героя. Це один з найскладніших образів Достоєвського — Свидригайлов. Як і Раскольников, Свидригайлов відкинув суспільну мораль, щоправда, заради земних насолод. Ходять чутки, що на совісті Свидригайлова смерть кількох людей.
По той бік суспільної та загальнолюдської моралі також особливо ненависний Раскольникову Петро Петрович Лужин, який нікого не вбив і не пограбував, але знає безліч інших способів знищити людину. Цей «новий російський буржуа» готовий виправдати модною політекономічною теорією будь-яку підлість.
Герої постійно відстоюють «свої» теорії в численних гострих дискусіях і суперечках, що ними сповнений роман. Це розмаїття прийнятних або дражливих для читача думок, ідей і голосів створює неповторну симфонію того, що називають «поліфонією творів Достоєвського» (від грец. роlу — багато і fonos — голос; тобто поліфонія — це багатоголосся). Отже, можна зробити висновок, що «Злочин і кара» — роман поліфонічний.
Теорія літератури
Поліфонія (гр. роїурЬопіа — багатоголосся) — музичний термін, одночасне гармонійне поєднання та розвиток рівноправних самостійних мелодійних ліній.
Літературна поліфонія передбачає множинність поглядів на світ і місце особистості в ньому, розмаїття різних позицій, суперечливість думок і почуттів, боротьбу ідей у творі.
ВИСОКА ПОЛИЧКА
Музичний термін «поліфонія» був переосмислений і запроваджений у літературознавстві теоретиком літератури Михайлом Бахтіним, який дослідив цю тему в книзі «Проблеми поетики Достоєвського» (1929).
Поліфонія зумовлює багатозначність твору, його різні інтерпретації.
Практично кожен з-поміж ключових персонажів є носієм або проповідником якоїсь «модної» тогочасної ідеї: Раскольников — індивідуалізму, сильної особистості чи «надлюдини»; Лужин — «розумного егоїзму», Лебезятников — соціалізму тощо, хоч як поверхово чи спотворено вони розуміють ці ідеї.
3.3.5 Особливості жанру і стилю роману «Злочин і кара»
Жанрові особливості такого складного роману, як «Злочин і кара», неможливо визначити однозначно. До твору існує кілька жанрових визначень, кожне з яких можна вважати справедливим.
«Злочин і кара» — соціально-психологічний роман, у якому розглянуто соціальні чинники, що впливають на психологію головного героя.
Можна навіть назвати роман психологічним, оскільки в ньому глибоко досліджено психологію людини в її різних, інколи навіть хворобливих проявах.
Безсумнівно, роман філософський, бо в ньому розглядається «вічне» питання, яке хвилює людство ще з античних часів,— про право на злочин задля високої мети. Християнська мораль, носієм якої в романі є Соня Мармеладова, дає на запитання про вседозволеність навіть заради суспільного блага просту й вичерпну відповідь — «Не убий!».
Роман «Злочин і кара» — роман ідеологічний, оскільки саме ідея, яка заволоділа свідомістю головного героя, штовхнула його на злочин.
Злочин і викриття злочинця — традиційна історія для детектива. Та попри детективний сюжет, зосередженість Достоєвського на новизні теми та зовнішніх подіях — лише видимість.
Фантастична сама побудова сюжету: детектив виявляється детективом «навиворіт» — відомий злочинець, та незрозумілий мотив, що штовхнув його на вбивство.
«Фантастика», «фантастичний» — ось ще одне ключове слово у «Злочині й карі». Фантастичний світ, у якому живуть герої, фантастичні ідеї, які вони сповідують, фантастичні самі герої: шляхетний убивця, цнотлива блудниця... Фантастичний у романі хід часу, який то пришвидшується, то сповільнюється. Важко повірити, що всі події тривають лише два тижні. Герої бачать фантастичні сни, а дійсність, коли вони прокидаються, виявляється страшнішою за будь-який кошмар.
Ілля Глазунов. Двір Раскольникова. Ілюстрація до роману «Злочин і кара». 1983 р.
Нарешті, як було зазначено вище, «Злочин і кара» — роман поліфонічний. Увесь роман утворює нескінченний, принципово незавершений діалог рівноправних голосів, які однаково переконливо аргументують свою позицію.
І, нарешті, роман Достоєвського вирізняється глибоким і комплексним проникненням усередину психічних процесів, які відбуваються в найпотаємніших шарах людської свідомості.
Письменник художньо досліджує життя «я» свого героя в усіх його проявах, у нескінченному розмаїтті почуттів, емоцій, пристрастей, на всіх рівнях: від інстинктів до ситуації інтелектуального й духовного вибору.
До цих особливостей індивідуального стилю Достоєвського можна додати і внутрішні монологи; сповіді, листи, діалоги-дискусії та монологи дійових осіб; символічні сни героїв; прагнення автора як до акцентування окремої деталі, так і до символічних узагальнень.
Усі ці новаторські риси поетики письменника зробили безцінним досвід Достоєвського-романіста для подальшого розвитку літератури у ХХ ст.
3.3.6 Біблійні мотиви в романі
Ідеологічний роман «Злочин і кара» Достоєвського пронизаний ідеями християнства. Біблійні мотиви надають роману загальнолюдського значення. Як уже йшлося вище, філософська концепція Достоєвського — це духовне відродження особистості через християнську любов- співчуття. Уяскравлюють цю концепцію найбільш відомі сюжети й мотиви головної книги християнства Біблії, які письменник увів до свого твору.
Образ головного героя в романі несе в собі мотив Каїна, першого вбивці на землі. Коли Каїн убив брата, він став вічним вигнанцем. Те саме відбувається і з Раскольниковим: учинивши вбивство, герой відчуває відчуження від навколишнього світу.
Авторський голос — лише один із багатьох у романі. У читача залишається право з ним не погоджуватися.
Микола Ге. Що є істина. Христос і Пілат. 1890 р.
Біблійні мотиви в романі «Злочин і кара» допомагають зрозуміти попередження Достовського про страшну прірву бездуховності, до якої може потрапити людство, ігноруючи мораль.
Постер рок-опери «Злочин і кара». Росія. 2016 р.
Інший біблійний мотив у романі — це мотив Єгипту. Біблійна оповідь про перетворення землі Єгипетської в безлюдну пустелю нагадує про суд Божий, про покарання за свавілля та жорстокість. Єгипет, що наснився Раскольникову, стає пересторогою для героя.
З образом Раскольникова в романі пов’язаний євангельський мотив смерті й воскресіння. Власне, мотив смерті та воскресіння реалізовано в самому сюжеті роману. Після скоєння вбивства Раскольников умирає духовно, життя наче полишає його. Герой ніби воскресає, відкривши в собі любов до Соні. У фіналі твору читач не бачить каяття Раскольникова, проте зрозуміло, що він потенційно готовий до нього.
Біблійні мотиви в романі також пов’язані з образом Соні Мармеладової. Як Христос прийняв страждання за всіх людей, Соня приймає страждання за своїх близьких.
Соня мислить як глибоко віруюча християнка: шлях до прощення й духовного воскресіння лежить через каяття і страждання. Вона радить Родіону покаятися у своєму злочині й прийняти каторгу як страждання заради прощення. Гаряче співчуття до Раскольникова, яке переросло в кохання, повело її за ним на каторгу, щоб бути поруч, коли для нього настане день прозріння. І цей день прийшов.
Останній сон Раскольникова співвідноситься з біблійним пророцтвом Апокаліпсису.
Українською мовою роман Достоєвського переклали М. Подолинський та І. Сергеєв. Переклад М. Подолинського «Вина і кара» був виданий 1927 році у Вінніпезі, Канада. Переклад І. Сергеєва «Злочин і кара» з’явився в 1958 році. Цю книжку було перевидано в 2014 році з ілюстраціями С. Якутовича.
Екранізації роману
«Злочин і кара», Росія, 1913 р. — перша екранізація роману.
«Раскольников», Німеччина, 1923 р. — фільм за мотивами роману.
«Злочин і кара», Франція, 1956 р. — фільм за мотивами роману.
«Злочин і кара», СРСР, 1969 р. — екранізація роману.
«Злочин і покарання», Фінляндія, 1983 р. — фільм за мотивами роману.
«Злочин і покарання у передмісті», США, 2000 р. — фільм за мотивами роману.
«Злочин і кара», Росія-США-Польща, 2002 р. — фільм за мотивами роману.
«Злочин і кара» (серіал), Росія, 2007 р. — екранізація роману.
Роман «Злочин і кара» ілюстрували багато відомих художників, серед них П. Боклевський, М. Добужинський, Д. Шмаринов, І. Глазунов, С. Якутович та інші.
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
1. Доведіть, що роман Федора Достоєвського «Злочин і кара» є психологічним і філософським.
2. Поясніть, у чому полягає особливість сюжету та композиції роману.
3. Визначте проблематику роману «Злочин і кара».
4. Наведіть приклади поліфонії в романі «Злочин і кара».
5. Простежте, як зображено Петербург на сторінках роману. Відповідь проілюструйте цитатами з тексту.
6. Розкрийте особливість образної системи роману «Злочин і кара».
7. Поміркуйте, який мотив злочину серед тих, які Раскольников назвав Соні, є провідним.
8. Розкажіть, як починається «покарання» героя. Як і чому змінилося його життя після вбивства?
9. Проаналізуйте, що зрозумів Раскольников під час зустрічі з матір’ю і сестрою.
10. Поясніть, чому після вбивства Соня Мармеладова стає Раскольникову найближчою людиною.
11. Розкрийте, яке місце в романі посідають Лужин і Свидригайлов. Чому, на вашу думку, Раскольников не зможе жити за лужинським принципом «усе дозволено»?
12. Обґрунтуйте відмінність «Злочину і кари» від детективних романів.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ
Об’єднайтеся в пари й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:
«Злочин і кара» в ілюстраціях різних художників.
«Злочин і кара» на театральній сцені.
«Злочин і кара» в музиці (опера «Раскольников» Г. Зутермейстера; опера «Раскольников» Е. Петровича; вокальна симфонія В. Соммера на тексти Ф. Достоєвського; музика до вистави «Злочин і кара» А. Онеггера, рок-опера «Злочин і кара»).
Скріншот №1 для гри «Злочин і кара».
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
1. Перегляньте одну з версій екранізації роману. Поділіться враженнями з однокласниками. Напишіть відгук на фільм і розмістіть у соціальних мережах.
2. Знайдіть в Інтернеті гру «Злочин і кара». Пройдіть її й напишіть на неї рецензію, яку розмістіть на сайті вашого навчального закладу.
Україна і світ
Інтерес до творчості Достоєвського виник в Україні ще за життя письменника. Значну роль у популяризації його здобутків серед українських читачів відіграв Михайло Драгоманов. Видатний публіцист закликавукраїнських письменників учитися на кращих зразках російської реалістичної класики, у тому числі й на книгах автора «Бідних людей».
З великою цікавістю ставився до Достоєвського Іван Франко. Для Франка безсумнівною була роль Достоєвського в розвитку світової літератури. Деякі дослідники вважають, що жоден інший російський письменник не залишив у прозі Франка такого відчутного сліду, як Достоєвський. Можливо, саме впливом Достоєвського зумовлений глибокий психологізм повісті Франка «Перехресні стежки».
Інші видатні діячі української літератури високо цінували досягнення Достоєвського-реаліста й відзначали його вплив на українських і західноєвропейських письменників. Так, Леся Українка вважала, що Достоєвському немає рівних у нескінченній жалості й співчутті до всіх принижених і знедолених, у вмінні зобразити безвихідну самотність і самозаглиблення. Ольга Кобилянська в автобіографії писала, що на неї найбільший вплив зробили Тургенєв і Достоєвський. Михайло Коцюбинський називав Достоєвського серед письменників світової літератури, які впливали на формування його власних літературних смаків.
Багато українських письменників неодноразово відзначали безсумнівне значення художнього досвіду Достоєвського для розвитку рідної літератури.
Відчутні впливи Достоєвського у творчості українського письменника й політика Володимира Винниченка. З майстерністю художнього психолога-аналітика зобразив він у ряді своїх п’єс і романів («Дисгармонія», «Базар», «Гріх», «Між двох сил», «Записки Кирпатого «Мефістофеля», «Божки», «Заповіти батьків» тощо) розбіжність між декларованими ідеями і поведінкою вседозволеності в реальному житті «нових надлюдей».
У психологічній драмі «Гріх» ми маємо можливість простежити весь «шлях» духовного руйнування особистості героїні, яка переступила мораль, зрадивши друзів заради коханого, що врешті-решт призвело її до загибелі.
Микола Хвильовий у своїх творах сам указує на вплив Достоєвського. У його романі «Вальдшнепи» ім’я головного героя взято з «Братів Карамазових» — Дмитро Карамазов. Протистояння добра і зла в душі героя новели «Я (Романтика)» («я чекіст, але я і людина»), його роздвоєність співзвучні з творами Достоєвського, зокрема з романом «Злочин і кара».
ВИСОКА ПОЛИЧКА
Роман «Злочин і кара» став настільки культовим, що не тільки сюжет, а й сама книга стали невід’ємною частиною масової культури, як правило, пов’язаної із в’язницею.
У мультфільмі «Неймовірні пригоди Уоллеса та Громіта» «Стрижка під нуль» Громіт, сидячи в тюрмі, читає «Злочин і кару» Федора Достоєвського.
У відомому серіалі «Вовчиця» персонаж камери попереднього ув’язнення говорить наглядачеві, що книга, яку йому дали почитати, трапилась найбільш підходяща — «Злочин і кара» Достоєвського.
В корейському телесеріалі «Кап Дон. Спогади про вбивство» декілька героїв протягом серіалу читають роман «Злочин і кара».
У телесеріалі «Відчайдушні домогосподарки» одна з персонажів потрапляє в камеру попереднього ув’язнення й бере з собою книгу «Злочин і кара».
У десятій серії першого сезону американського телесеріалу «Як уникнути покарання за вбивство» під заголовком «Здрастуй, Раскольников», один із персонажів говорить про Родіона Раскольникова й нагадує іншим героям про сенс роману «Злочин і кара» та його зв’язок з їхніми діями.
Творчість Федора Достоєвського мала велике значення для розвитку світової літератури, культури та філософської думки.
Його вплив відчутний у творах прозаїків російського «срібного віку», класиків модернізму (Олдоса Хакслі, Джеймса Джойса, Франца Кафки, Вірджинії Вулф), багатьох відомих романістів ХХ ст. (Михайла Булгакова, Альбера Камю, Жана Поля Сартра, Томаса і Генріха Маннів, Генріха Бьолля, Вільяма Фолкнера). За своєю майстерністю, розумінням людей, за своєю здатністю до співчуття він був одним із тих письменників, з якими кожен митець мріє зрівнятися.
Гаслом усього життя й творчості Достоєвського була правда. «Правда вища за Некрасова, вища за Пушкіна, вища за народ, вища за Росію, вища понад усе, — писав він, — а тому слід прагнути однієї тільки правди й шукати її, незважаючи на всі вигоди, які ми можемо втратити через неї, й навіть незважаючи на всі ті переслідування й гоніння, які нас можуть спіткати через неї».
Ось чому Достоєвський був і залишається художником, сучасним і в ХХІ столітті.
Донедавна існувало сім музеїв Ф. Достоєвського — по одному в Білорусі та Казахстані, решта — у Росії. У 2009 році відкрився музей письменника і в Україні — у Війтівцях на Вінниччині. Тут висвітлено маловідоме українське коріння письменника.