Класна дошка
Новаторство Шарля Бодлера
■ перехід зовнішнього романтичного конфлікту між мрією і реальністю у болісне внутрішнє переживання;
■ стирання межі між зовнішньою дійсністю і внутрішніми переживанням;
■ песимізм і похмуре світовідчуття;
■ лаконізм мови, точність і яскравість образів;
■ музикальність і сугестивність поетичної мови;
■ увага до ритміко-стилістичних засобів;
■ звернення до низьких тем, естетизація потворного;
■ поєднання брутальних образів із вишуканою поетичною мовою;
■ зосередженість на особистих переживаннях, гранична відвертість;
■ використання символів, асоціацій, алітерацій, асонансу тощо;
■ цікавість до внутрішнього світу людини, а не до природи чи суспільства;
■ провідна роль належить почуттям і уяві, а не розсудливості;
■ прагнення краси і гармонії, недосяжних у повсякденній реальності;
■ обстоювання ідеї самовираження поета
Шарль Бодлер вплинув на розвиток поезії не тільки у наступні роки, а й упродовж усього ХХ століття, і не тільки Франції, а й усієї Європи. Починав Бодлер свій творчий шлях у 1840-х роках із публікацій віршів і перекладів.
Однак його бурхлива натура не обмежувалася лише мистецькою цариною. Він працював журналістом, засновував газети, а у 1848 році під час повстання робітників вийшов на барикади Парижа.
Для припинення безладів уряд вивів війська, внаслідок чого загинуло кілька тисяч людей. Нездатність повстанців до конструктивних дій, пафосна балаканина їхніх «вождів» і криваві червневі події принесли Шарлю величезне розчарування. Поет назавжди відмовився від будь-якої участі в політичному житті Франції. Бодлер дійшов висновку, що митець повинен жити у власному світі і цікавитися лише власними переживаннями, відмовившись від політичних переконань, і будь-яка справді яскрава самодостатня особистість не має цікавитися подіями суспільного життя.
Барикадні бої в Парижі, червень 1848 року
Із цими песимістичними настроями Бодлер почав роботу над збіркою віршів із
провокаційною назвою «Квіти зла» і зробив переворот у світі поезії. У передмові до видання поет-парнасець Теофіль Готьє схарактеризував стан занепаду, відображений у збірці, як декаданс. Зневіра і почуття скорботи за втраченими ілюзіями стали головними інтонаціями книги.
Бодлер відмовився від романтичної багатослівності й пишномовності, використовуючи лаконічні фрази і яскраві образи. Брутальність деяких поезій збірки контрастує із мрійливістю і відчуттям недосяжності Ідеалу, прагнення якого є провідним мотивом для митців парнаської школи. Звертаючись до деяких романтичних мотивів, Бодлер із надзвичайною відвертістю говорить про конфлікт між мрією і реальністю. Цей конфлікт у поета, який завжди відчував одночасно «жах і захват перед життям», із зовнішнього протистояння з дійсністю переріс у внутрішнє напружене переживання.
HARMONIE DU SOIR
Voici venir les temps ой vibrant sur sa tige
Chaque fleur s’evapore ainsi qu’un encensoir;
Les sons et les parfums tournent dans l’air du soir;
Valse melancolique et langoureux vertige!
Chaque fleur s’evapore ainsi qu’un encensoir;
Le violon fremit comme un coeur qu’on afflige;
Valse melancolique et langoureux vertige!
Le ciel est triste et beau comme un grand reposoir.
Le violon fremit comme un coeur qu’on afflige,
Un coeur tendre, qui hait le neant vaste et noir!
Le ciel est triste et beau comme un grand reposoir;
Le soleil s’est noye dans son sang qui se fige.
Un coeur tendre, qui hait le neant vaste et noir,
Du passe lumineux recueille tout vestige!
Le soleil s’est noye dans son sang qui se fige...
Ton souvenir en moi luit comme un ostensoir!
ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Немов кадило, цвіт димує в тишині,
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне.
Меланхолійний вальс та очманіння млосне,
Як вівтар, небеса високі і смутні.
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров свою світило життєносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світання високосне,
Упало в кров свою світило життєносне,
Та сяє, мов потир1, твоє лице мені.
Переклад із французької Дмитра Павличка
1 Потир (з грецької) — у християн літургійна чаша для освячення вина і прийняття причастя. Потир символізує чашу, з якої Ісус Христос пив на Тайній вечері.
Про свою збірку «Квіти зла» Бодлер писав: «У цю жорстоку книгу я вклав увесь свій розум, все своє серце, всю ніжність і ненависть, усю мою віру...». Основні мотиви збірки: трагедія творчої особистості, протиставленої юрбищу і ворожому світу «фарсу й грищ»; переживання гострої безвиході кохання і вабливості смерті. «Квіти зла» — це бунт проти фальшивих міщанських чеснот, це оспівування хворобливих марень; це виклик усьому, на чому лежить печать сірості й духовної вбогості.
Водночас віршам Бодлера властива експресивність, неприкаяність, болісно- солодка роздвоєність внутрішнього світу ліричного героя і витончена парнасівська виразність образів. Як писав один із літературознавців, Шарль Бодлер започаткував нову поезію, що оспівувала безпричинне страждання.
Шарль Бодлер вважав, що постаріла європейська цивілізація хоча і втратила свою простодушну наївність, проте набула вікового естетичного досвіду і витонченої майстерності. Тому в цей час занепаду поет віддає перевагу нехай в’янучій, але вишуканій красі, яка поєднується з гіркотою пережитих розчарувань, перед незграбною простотою і безхитрісною свіжістю мистецтва, що наслідує природу. На думку Бодлера, природа не привід, скажімо, для банальних пейзажно-поетичних замальовок, а храм, який дає митцеві і натхнення, і тривожні видіння-символи, і потворні жахіття.
CORRESPONDANCES
La Nature est un temple oй de vivants piliers
Laissent parfois sortir de confuses paroles;
L’homme y passe a travers des forets de symboles
Qui l’observent avec des regards familiers.
Comme de longs echos qui de loin se confondent
Dans une tenebreuse et profonde unite,
Vaste comme la nuit et comme la clarte,
Les parfums, les couleurs et les sons se repondent.
Il est des parfums frais comme des chairs d’enfants,
Doux comme les hautbois, verts comme les prairies,
— Et d’autres, corrompus, riches et triomphants,
Ayant l’expansion des choses infinies,
Comme l’ambre, le musc, le benjoin et l’encens,
Qui chantent les transports de l’esprit et des sens.
ВІДПОВІДНОСТІ
Природа — храм живий, де зронюють колони
Бентежні стогони і неясні слова.
Там символів ліси густі, немов трава,
Крізь них людина йде, і в них людина тоне.
Всі барви й кольори, всі аромати й тони
Зливаються в могуть єдиного єства.
Їх зрівноважують співмірність і права,
Взаємного зв’язку невидимі закони.
Є свіжі запахи, немов дітей тіла,
Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,
Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,
Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,1
Що опановують усі безмежні речі;
В них — захват розуму, в них відчуттям — хвала.
Переклад із французької Дмитра Павличка
1 Ладан, бензой, амбра, мушмула — запашні речовини різного походження.
За Бодлером, істинне мистецтво, на відміну від науки і моралі, не повинно мати жодної мети. Поет заперечував соціальну спрямованість літератури. У вірші «Альбатрос» Бодлер порушує проблему натовпу і митця. Птах альбатрос, який часто супроводжує кораблі, символізує поета, що прагне свободи творчості. Митець, подібно до прекрасного білого птаха, стає посміховиськом для грубого натовпу, який віддає перевагу примітивним забавам, не розуміючи сутності істинного мистецтва.
L’ALBATROS
Souvent, pour s’amuser, les hommes d’equipage
Prennent des albatros, vastes oiseaux des mers,
Qui suivent, indolents compagnons de voyage,
Le navire glissant sur les gouffres amers.
A peine les ont-ils deposes sur les planches,
Que ces rois de l’azur, maladroits et honteux,
Laissent piteusement leurs grandes ailes blanches
Comme des avirons trainer a cote d’eux.
Ce voyageur aile, comme il est gauche et veule!
Lui, naguere si beau, qu’il est comique et laid!
L’un agace son bec avec un brule-gueule,
L’autre mime, en boitant, l’infirme qui volait!
Le Poete est semblable au prince des nuees
Qui hante la tempete et se rit de l’archer;
Exile sur le sol au milieu des huees,
Ses ailes de geant l’empechent de marcher.
АЛЬБАТРОС
Синів височини, сріблястих альбатросів,
Що над безкраєм хвиль провадять корабель,
Буває, для забав впіймає гурт матросів
Розважити нудьгу серед морських пустель.
Та лиш поставлять їх на палубі,— ці птиці,
Володарі висот, в ту мить стають без сил:
Незграбно шкутильгать почнуть вони і биться,
Обтяжені з боків кінцями зайвих крил.
Крилаті королі! Які ж ви тут комічні!
Могутні в синяві — каліки ви тепер.
Он з люльки одному пускають дим у вічі,
Он дражнять другого, що зовсім вже завмер...
Поете! Ти також є князем висоти,
І тільки угорі — ти і краса, і сила,
Та на землі, в житті, ходить не вмієш ти,
Бо перешкодою — твої великі крила.
Переклад із французької Євгена Маланюка