Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. О. О. Ісаєва

Михайло Булгаков

Михаил Булгаков (1891—1940)

√ Розкажіть, що вам уже відомо про російського письменника Михайла Булгакова.

√ Які твори письменника ви читали, яке враження вони справили на вас?

√ Підготуйте повідомлення або мультимедійну презентацію на тему «Місця України, пов’язані з Михайлом Булгаковим».

√ Серед ваших близьких і знайомих проведіть невеличке дослідження про те, коли і за яких обставин вони «зустрілися» з творами Михайла Булгакова, яке значення мав (чи не мав) письменник у їхньому житті. Про результати свого дослідження розкажіть у класі.

...Головне не втратити впевненості у собі, не зрадити своєму окові.

Михайло Булгаков

«Я хотів служити народові...»

Довгі болісні роки Михайло Опанасович Булгаков ішов до свого визнання через забуття і складні стосунки з владою, нещадну критику та нескінченне цькування, але він вистояв і не зрадив собі. За півроку до смерті він говорив: «...Не зривайся, не падай, не повзи, ти — це ти. Будь вищим за образи, вищим за заздрощі, вищим за всілякі дурні пересуди.».

Він народився в Києві 15 травня 1891 року в родині викладача Київської духовної академії. У дружній родині Булгакових росло семеро дітей: три хлопчики та чотири дівчинки. Коли 1907 року від важкої спадкової хвороби помер батько, головним помічником матері став саме майбутній письменник. У ті часи Михайло навчався в Київській першій гімназії, і варто зауважити, що він не дуже тішив рідних своїми успіхами в навчанні. У його атестаті були лише дві відмінні оцінки: із Закону Божого та географії. Та й особливою старанністю Булгаков не вирізнявся. Як часто буває з будь-якою дитиною, з ним іноді траплялися різні пригоди. Так, якось він усі гроші, які мати дала йому на підручник з фізики, витратив на квиток у кіно, а весною час від часу пропускав уроки, гуляючи з дівчатами під квітучими київськими каштанами.

Однак із самого дитинства Булгаков проявляв себе як надзвичайно творча й артистична особистість. За свідченням його рідних писати він почав доволі рано. Невеликі оповідання, фейлетони, драматичні сценки легко з’являлися з-під його пера. Щирий інтерес Михайла до театру вплинув на те, що юний Булгаков напам’ять знав майже всі арії з опер «Аїда» та «Фауст» і навіть певний час мріяв стати оперним співаком. Він сам створював п’єси для домашнього театру та грав у них.

Мирний лад життя Булгакових, як і багатьох інших родин, кардинально змінився з початком Першої світової війни. На той час Михайло вже був студентом медичного факультету Київського університету.

1916 року, отримавши диплом лікаря, він іде добровольцем Червоного Хреста, працює у прифронтових госпіталях, набуваючи нелегкого медичного досвіду. Звільнений від призову через хворобу, Булгаков їде працювати за призначенням у сільську лікарню на Смоленщину. Враження від цих років знайшли своє відображення у книжці письменника «Нотатки юного лікаря», яка була частково опублікована в періодиці протягом 1921-1925 років.

У березні 1918 року він повертається до рідного Києва. Булгаков намагається зайнятися приватною лікарською практикою, проте в місті, що опинилося в центрі буреломних подій, спокійного та мирного життя очікувати не доводилось. М. Булгаков писав, що в ті роки в Києві він нарахував 14 спроб зміни влади, 10 з яких йому довелося пережити особисто. Достовірно відомо, що в ті часи «добровольцем він зовсім не збирався йти нікуди». Очевидно, що не з доброї волі в 1919 році Михайло Опанасович був мобілізований як лікар. Він працював і продовжував писати. У його публікаціях тих часів найгостріше звучить тема втоми від страшної війни.

1920 року колишній білогвардієць, офіцер М. Булгаков, не встигнувши емігрувати зі своїми частинами за кордон, прийняв для себе фатальне рішення: спробувати прилаштуватися до життя в новій Росії, а також остаточно залишити медицину та повністю присвятити своє життя літературній праці.

Як розповідав Михайло Опанасович в автобіографії, у 1921 році він приїжджає «без грошей, без речей до Москви з тим, щоб залишитися в ній назавжди». Він активно публікується в газеті «Напередодні», яка видавалася для російських емігрантів. Там побачили світ багато його творів: «Нотатки на манжетах», «Пригоди Чичикова», «Подорожні нотатки» та інші.

Михайло Булгаков повністю заглибився у творчість. У 19221923 роках один за одним друкуються фейлетони, нариси й оповідання письменника. Дар Булгакова-сатирика особливо яскраво виявився в повістях 1923-1925 років «Дияволіада», «Фатальні яйця» та «Собаче серце». Він працює над романом «Біла гвардія», за яким 1926 року напише п’єсу «Дні Турбіних», що була поставлена в Московському художньому академічному театрі (МХАТі). Відтоді життя Булгакова тісно пов’язане з театром.

Водночас Булгакову це надає не тільки популярності. Майже кожний його великий твір супроводжується несправедливою критикою. Митець фактично опинився, за його власним висловлюванням, у ролі загнаного, але не скореного «літературного вовка». У лютому 1929 року через черговий донос усі п’єси письменника було вилучено з репертуарів усіх театрів, а в газетах пролунав погромний заклик: «Геть булгаківщину!». Постановку нової п’єси драматурга «Кабала святенників» («Мольєр») також заборонили.

Знищений неконструктивною критикою, розчавлений цензурою, безробітний М. Булгаков у березні 1930 року пише листа «До Уряду СРСР». Це була не скарга, і не покаяння, і в жодному разі не прохання. Письменник вирішив раз і назавжди розрубати міцно затягнений гордіїв вузол своєї долі. Він просить або вислати його з країни, або дати можливість працювати, хоча б на «посаді працівника сцени». М. Булгаков не приховував, що метою цього листа було «врятуватись від гонінь, жебрацтва та неминучої загибелі».

Навряд чи можна було сподіватися на якусь позитивну відповідь з боку влади. Але лист М. Булгакова збігся із часом трагічної смерті відомого російського поета Володимира Маяковського. Можливо, саме цим можна пояснити те, що 18 квітня 1930 року в квартирі Булгакових пролунав телефонний дзвінок Сталіна, який запропонував йому роботу у МХАТі. Ця діяльність забезпечувала необхідні кошти, але не реабілітацію його творів. За винятком «Днів Турбіних», які були поновлені в театрі на початку 1932 року, жоден твір Булгакова, як і раніше, не з’являвся в репертуарах театрів.

30 травня 1931 року митець знову пише Сталіну й чітко формулює свою позицію: «...На широкому полі словесності російської у СРСР я був одним-єдиним літературним вовком. Мені радили перефарбувати шкуру. Безглузда порада. Перефарбований чи стрижений вовк, він все одно не схожий на пуделя». У цих словах — увесь Булгаков, непохитний у своїх переконаннях і принципах.

1938 року він знову пише Сталіну. Цього разу Булгаков заступається за драматурга Миколу Ердмана, якому не дозволили після трьох років, проведених у засланні в Сибіру, повернутися до Москви. Справжній приклад, як можна не зрадити собі за жодних обставин.

Творча ізоляція Булгакова тривала. Письменник, як і раніше, відчував себе «заживо похованим», і лише робота над головним його твором — романом «Майстер і Маргарита» — відволікала від «отруйної думки» про нікчемність такого життя. У червні 1938 року М. Булгаков завершує в чорновому варіанті свій роман. Сподіваючись, що йому все ж таки вдасться опублікувати твір, за порадою друзів митець береться за написання п’єси «Батум», присвяченої 60-річному ювілею вождя. Письменник поставив собі завдання — створити історично правдивий образ молодого керманича. Він правдиво описує ситуацію в суспільстві, що панувала на Закавказзі в 1902 році.

Однак не «справедливої п’єси» чекала від письменника влада. «Нагорі» твір отримав гостру негативну оцінку. Не дивно, що коли п’єсу не допустили до постановки на сцені, Булгаков переживав цю подію як подвійну трагедію. Його хвилювала творча невдача, але понад усе — сором за зраду самого себе. Усе це впливало на здоров’я, яке з кожним днем погіршувалося. Він почав сліпнути й слабшав від спадкової хвороби нирок, що чимдалі загострювалась.

1939 року сліпота письменника вже була суцільною. Михайло Опанасович, по суті, перетворився на «живого небіжчика». Єдине, що його і справді продовжувало хвилювати, — це доля його останнього роману. Дружина письменника, Олена Сергіївна Булгакова, йому пообіцяла: «Присягаюся тобі, я його надрукую». Цю обіцянку було виконано.

Він пішов з життя 10 березня 1940 року. Його останніми словами були: «Я хотів служити народові.».

1. Прокоментуйте думку дослідника В. Лосева про М. Булгакова: «Його життя, наче дзеркало, відображає всю деформацію нашого суспільства в період сталінщини, йому повною мірою довелося випробувати на собі тиск міцної адміністративно-бюрократичної системи, тієї, яку він згодом позначив сильним та змістовним словом “кабала"».

2. Поясніть, як ви розумієте назву статті про письменника. Запропонуйте свій варіант заголовка.

3. Самостійно зберіть матеріал і підготуйте повідомлення на тему «Любов у житті Михайла Булгакова».

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Михайло Булгаков дуже любив своє рідне місто — Київ. Адже в Києві він народився, тут жив, навіть назвали його на честь архангела Михаїла — покровителя Києва. У своїх творах письменник багато разів із величезною любов’ю та ніжністю згадує своє рідне місто.

Але, безумовно, найбільше Київ представлений у романі «Біла гвардія». Герої цього роману особливо близькі авторові. Не випадково їхніми прототипами стали рідні йому люди. Є ще один улюблений герой цього твору — це булгаковське Місто, що детально змальоване на сторінках «Білої гвардії». Герої роману, а також його сценічної версії — п’єси «Дні Турбіних» — мешкають там, де жив сам Михайло Булгаков з батьками з 1906 до 1919 року: у будинку №13 на Андріївському узвозі (у романі — Олексіївський узвіз).

Якщо Київ змальований у творах письменника, то в його листах до рідних і близьких доволі часто згадується Буча — місто в Київській області, де була родинна садиба письменника. До 100-річчя М. Булгакова на її місці було встановлено пам’ятний знак. А 15 травня 2011 року завдяки творінню скульптора Андріана Балога в Бучі з’явився справжній пам’ятник письменнику, зроблений у формі величезної розгорнутої книжки, на якій можна прочитати рядки самого Булгакова, зафіксовані в оригіналі: «Всё, что ни происходит, всегда так, как нужно, и только к лучшему».

ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Віктор Платонович НЕКРАСОВ (1911-1987) — відомий київський письменник, автор роману «В окопах Сталінграда», який за зображення правди Другої світової війни навіть був нагороджений Сталінською премією. А ще це людина, яка через свою активну громадянську позицію була позбавлена радянського громадянства, яка ніколи не замовчувала наявні проблеми, не стояла осторонь, коли влада цькувала інших, яка нагадувала світу про злочини нацизму, зокрема про масовий розстріл, переважно євреїв, у Бабиному Яру, здійснений у 1941-1943 роках.

В історію світової літератури він увійшов, насамперед, як особистість, завдяки кому стала відома точна адреса, де мешкав Михайло Булгаков у Києві. Саме він відкрив «Будинок Турбіних», у якому тепер розміщений музей письменника. Так, за детальним описом помешкання цього будинку в романі «Біла гвардія» Віктор Некрасов розшукав це помешкання й опублікував результати своїх знахідок. Після того до цього будинку почали приходити люди з квітами й залишати на його стінах написи: «Тут жив Булгаков». Згодом у цьому будинку з’явився музей письменника.