Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. О. О. Ісаєва

Срібна доба російської поезії

√ Пригадайте, що ви знаєте про такий літературно-мистецький напрям, як модернізм. Які течії раннього модернізму вам відомі?

√ Назвіть твори французьких поетів-символістів, які ви запам’ятали з 10 класу. Як у них відобразилися основні естетичні принципи символізму?

Це була епоха пробудження самостійної філософської думки, розквіт поезії і загострення естетичної чуттєвості, релігійного неспокою і шукання, інтересу до містики й окультизму. З’явилися нові душі, були відкриті нові джерела творчого життя; бачилися нові зорі...

Микола Бердяев,російський філософ

Початок 1890-х років — початок 1920-х років у розвитку російської поезії називають срібною добою. Таке найменування вона отримала за аналогією із золотою добою, на яку припав розквіт російської літератури, коли творили О. Пушкін, М. Гоголь, Ф. Достоєвський. Мистецькі пошуки срібної доби виявилися у різних течіях, провідними серед яких були символізм, акмеїзм і футуризм. Розглянемо їх докладніше.

СИМВОЛІЗМ

У 10 класі ви ознайомилися з поезією французьких символістів Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо і знаєте, що символізм — одна з течій модернізму, у якій провідним засобом творення художньої реальності є символ, що наповнює конкретний образ багатозначністю.

Пригадаймо основні ознаки символізму. Сутність цієї течії полягала в символізації зовнішніх виявів світу для осягнення його внутрішнього змісту. Завданням митця було побачити зв’язки між зовнішнім (реальним) і внутрішнім (ідеальним) світами, показати таємничу взаємозалежність усього на світі.

Для символістської поезії були характерні такі особливості:

* сугестивність (натяк, навіювання, звернення до емоційної сфери читача);

* символізація (творення художньої реальності за допомогою символу);

* музикальність (поєднання слова і музики, використання прийомів звукопису: алітерації, асонансу та ін.);

* елітарність (багатозначність символістської поезії вимагала особливого читача, читача-інтелектуала, читача-співавтора).

Російський символізм розвивав здобутки свого французького попередника, а також російської школи «чистого мистецтва» (вірші Ф. Тютчева, А. Фета та інших).

Національну самобутність російського символізму визначило вчення про Софію Премудрість Божу релігійного філософа й поета Володимира Соловйова. Намагаючись теоретично осмислити тему Софії, В. Соловйов пов’язав її з філософією «всеєдності», за якою дійсність, життя розглядаються як єдиний універсальний організм, у якому об’єднані Бог, людство, Космос, Істина, Добро, Краса.

Російський символізм був неоднорідним, у ньому існувало дві групи поетів: «старші символісти» (1890-і роки) й «молодші символісти» (1900-і роки). Розрізнялися вони не тільки за віком, а й за особливостями світосприйняття. Так, «старші» (Валерій Брюсов, Костянтин Бальмонт, Дмитро Мережковський, Зінаїда Гіппіус, Федір Сологуб та ін.) розвивали тенденції французького символізму, а «молодші» (Олександр Блок, Андрій Бєлий, В’ячеслав Іванов та ін.) формувалися під впливом релігійної філософії В. Соловйова.

У 1910-х роках у російському символізмі намітилася криза, що призвела до появи таких течій, як акмеїзм і футуризм.

АКМЕЇЗМ

Акмеїзм виник у 1912 році в надрах поетичної спілки «Цех поетів», яка відмежувалася від символізму. Уже сама назва спілки вказувала на ставлення митців до поезії, що сприймалася як професійна діяльність, яку потрібно вдосконалювати (порівняйте: у символістів поезія — таїнство, божественне осяяння).

Акмеїзм (від грец. akme — вершина, вищий ступінь або якість чого-небудь) — модерністська течія в російській поезії 10-х років ХХ століття, головною ознакою якої, на противагу символізму, було відображення земного, конкретного, предметного світу.

Найяскравіші представники акмеїзму — Микола Гумільов, Сергій Го- родецький, Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Володимир Нарбут й ін.

Визнаючи символізм за свого «батька», акмеїсти водночас виступали проти надмірного ірраціоналізму та містики, вважали, що непізнаване не можна пізнати, та й не слід цього робити. Поети-акмеїсти не сприймали властивої символізму туманності, вони виступили за відображення конкретного предметного світу, за чіткість, простоту й однозначність художніх образів. «Боротьба між акмеїзмом і символізмом... є, насамперед, боротьба за цей світ, гучний і барвистий, що має форму, вагу й час», — наголошував С. Городецький. Важливою ознакою акмеїстичних творів стала предметна деталізація художніх образів, поетизація світу речей і побуту. Ця ознака більшою мірою виявилася у творчості Анни Ахматової.

Поезію акмеїстів вирізняють яскраві культурні асоціації, звернення до минулих епох. О. Мандельштам назвав акмеїзм «тугою за світовою культурою». Поети цієї течії зверталися до Античності й Середньовіччя (О. Мандельштам), східної та африканської цивілізації (М. Гумільов), слов’янської міфології (С. Городецький), а поезія В. Нарбута, нашого співвітчизника, пройнята образами й мотивами української культури.

ФУТУРИЗМ

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10—30-х років ХХ століття, в основі якої лежить ідея створення надмистецтва, що здатне змінити світ.

Футуризм, як і символізм, був інтернаціональним явищем, яке охопило не тільки літературу, а й живопис, музику, скульптуру. Він з’явився в 1909 році в Італії. Російський футуризм виник майже водночас з італійським, його появу знаменували поетичні збірки «Пролог. Егофутуризм» (1911), «Ляпас громадському смаку» (1912). Діяльність російського футуризму визначило декілька груп, найяскравішою з яких була «Гілея». До неї входили кубофутуристи1 Велімир Хлебников, брати Давид і Микола Бурлюки, Володимир Маяковський, Василь Каменський та ін.

Російський футуризм був бунтівною течією, він народився з невдоволення традиційним мистецтвом. Одним із програмних положень футуризму став розрив із традиційною культурою, заперечення літературних традицій. Зокрема, кубофутуристи вимагали «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого... з Пароплава сучасності». Представники цієї течії оголосили себе творцями нового мистецтва, яке відповідало б духу сучасності. У своїх творах вони зверталися до урбаністичної тематики, уславляли людину майбутнього та машинну цивілізацію. Важливе значення футуристи надавали словотворчості. Утверджуючи самоцінність слова, поети прагнули до перетворення реальної мови на «зарозумілу», яка, за словами В. Хлєбникова, може об’єднати людей. Це сприяло появі значної кількості неологізмів (одним з найвідоміших неологізмів була самоназва гуртківців «Гілеї» — будетлянє2). Поетичні оновлення досягалися і завдяки депоетизації мови, коли у твори навмисно вводилися стилістично недоречні слова, вульгаризми, технічні терміни. Футуристи також відмовлялися від розділових знаків, відкидали правопис, намагалися ввести «телеграфний» синтаксис (без прийменників). Велике значення поети-новатори надавали візуалізації, яку запозичили з авангардного живопису. Вони використовували різні шрифти, фігурно розташовували слова, розміщували віршовані рядки «сходинками», видавали твори на шпалерах та ін. Важливою ознакою поезії футуристів була орієнтація на проголошення, публічність. Подібні творчі експерименти увиразнювали поетичну мову і приголомшували публіку, чого і прагнули футуристи.

Поезія срібної доби мала великий вплив на розвиток російської літератури. Естетичні пошуки поетів збагатили зображальний арсенал, поетичну образність і стилістику, «розкріпачили» поетичну уяву, змусили митців звернутися до нових ритмічних і звукових форм.

1 Назва запозичена від однойменного напряму авангардизму в живописі, який, своєю чергою, виник як поєднання концепцій двох живописних напрямів: кубізму й футуризму.

2 Від російського будет — буде; будетлянє — провісники майбутнього.

ТРАГІЧНІ ДОЛІ МИТЦІВ СРІБНОЇ ДОБИ

За невелику, але бурхливу історію свого існування срібна доба російської поезії пережила небувалий злет, що був жорстоко перерваний революцією 1917 року і тоталітарним радянським режимом. Доля багатьох митців срібної доби склалася трагічно. У 1921 році від хвороб, зневіри й емоційного виснаження помер О. Блок, у цьому ж році більшовиками був розстріляний М. Гумільов, загинув у таборах ГУЛАГу О. Мандельштам, вкоротили собі віку М. Цвєтаєва й В. Маяковський. Від сталінського терору постраждала Анна Ахматова та її родина. Д. Мережковський, З. Гіппіус, В. Соловйов, К. Бальмонт емігрували... Та попри все висока культура срібної доби російської поезії збереглася і відродилася в поетичних наслідуваннях, наукових дослідженнях, читацькому сприйнятті.

1. Поясніть, чому російську поезію межі ХІХ-ХХ століть називають срібною добою.

2. Розкрийте характерні ознаки акмеїзму і футуризму, порівнявши їх із символізмом.

3. Накресліть і заповніть у зошиті таблицю.

ПРОВІДНІ ТЕЧІЇ СРІБНОЇ ДОБИ РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

 

Символізм

Акмеїзм

Футуризм

Хронологічні рамки

     

Представники

     

Сутність

     

Стильові особливості

     

4. Розкажіть про трагічні долі митців срібної доби.

Читачеві ХХІ століття

Справжнім подарунком для українських шанувальників поезії срібної доби стала антологія «“Хотінь безсенсовних отрута”: 20 російських поетів срібного віку в українських перекладах», що побачила світ у 2007 році. Вірші В. Брюсова, О. Блока, М. Гумільова, О. Мандельштама, Анни Ахматової та інших поетів зібрані в українських версіях у виконанні найяскравіших перекладачів — від Івана Франка до Дмитра Павличка. «...Сьогодні переклади не виконують ознайомлювальної функції — оригінали приступні майже всім освіченим українцям. Але ж поезії не читають в ім’я голої інформації про сюжети. Не можна говорити про справжню гуманітарну освіченість без знання творів російських поетів срібного віку. А добрий переклад є насамперед явищем своєї рідної культури», — наголошує автор і упорядник збірки, відомий науковець і перекладач Максим Стріха.