Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 11 клас. Кадоб’янська Н. М.

6.2 США. Ернест Гемінґвей (1899-1961)

Американець Ернест Гемінґвей був справжнім сином свого бурхливого часу. Його уславив написаний після Першої світової війни роман «Прощавай, зброє!» — вражаючий антивоєнний твір, одна з кращих історій про кохання в літературі ХХ століття. Під час Другої світової війни Гемінґвей неодноразово бував на фронті, працював кореспондентом, брав участь у бойових діях.

Усі герої Ернеста Гемінґвея, як і сам автор, — певні, що за будь-яких обставин людина має залишатися мужньою і порядною, доброю і благородною, щирою і чесною, вірною собі та власним переконанням.

Ернест Гемінґвей

6.2.1 Життя і творчість Ернеста Гемінґвея

Ернест Міллер Гемінґвей народився 21 липня 1899 року в Оук-Парку — невеликому містечку в передмісті Чикаго.

Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині. Він був другим із шести дітей Кларенса Едмунда Гемінґвея та його дружини Грейс Ернестіни Холл. Батько — лікар за професією й етнограф-аматор за уподобаннями — захоплювався полюванням, брав Ерні з собою в ліси, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів. Мати — аматорка музики й живопису, прагнула навчити сина гри на віолончелі. Любов до музики Гемінґвей зберіг на все життя.

Оук-Паркська середня школа, де Гемінґвей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів. У шкільні роки Гемінґвей багато читав. Пізніше він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію.

Після закінчення школи Гемінґвей, усупереч бажанню батьків, які мріяли, що він продовжить навчання у престижному університеті і згодом стане лікарем, переїхав до дядька, який допоміг йому отримати роботу репортера «Канзас-Сіті-стар». Юнак успішно вів рубрику кримінальної хроніки й міських пригод.

У 1918 році Гемінґвей, якому виповнилось дев’ятнадцять, поїхав до Європи, щоб добровольцем узяти участь у Першій світовій війні.

Війна й поранення травмували свідомість письменника, згадуючи війну, він завжди говорив про її жорстоке безглуздя. За участь у війні, за мужність і відвагу Гемінґвей був нагороджений військовим хрестом та срібною медаллю (найвищою нагородою Італії для іноземців).

Літературна біографія Гемінґвея бере свої витоки в Парижі 20-х років, де він оселився після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. У цей нуртуючий вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником.

Будинок, де народився Гемінґвей

Гемінґвей після поранення. Мілан, Італія. 1918 р.

Фото, яке Гемінґвей зробив на паспорт у 1923 р.

Гемінґвей вчився писати не тільки у письменників, а й у художників у музеях Франції та Іспанії. Найближчим його літературному хистові був пост- імпресіоніст Поль Сезанн. Письменник говорив, що з живопису він «запозичував принципи зображення світу».

Гемінґвей увійшов до літературного естетського гуртка, створеного письменницею Гертрудою Стайн, що складався з найвидатніших модерністів того часу, зокрема Джеймса Джойса, Езри Паунда, Томаса Стернза Еліота.

Він читав Шекспіра, Стендаля, Бальзака, Чехова, Толстого, Достоєвського, яких вважав своїми справжніми літературними вчителями.

Зазнав змін і світогляд Гемінґвея, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував Європою, як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Своє журналістське і письменницьке кредо Гемінґвей визначив так: «Писати нещадну правду про життя».

Ернест Гемінґвей і його друга дружина Поліна Пфайфер на риболовлі. 1928 р.

Найбільшим досягненням Гемінґвея на той час були три великі книги, написані в 1920-х роках. Це збірка оповідань «У наш час» (1924), у якій письменник розповів про повернення з війни. Оповідання збірки відзначаються особливим стилем, лаконічним, стриманим (такий принцип організації тексту автор пізніше визначить як «принцип айсберга»). Ця збірка цікава ще й тим, що тут Гемінґвей уперше порушує проблему «втраченого покоління», геніально продовжену в повісті «І сходить сонце» («Фієста», 1926) про сутність неприкаяного життя колишніх фронтовиків і їхніх подруг, про самотність наречених, які не дочекалися коханих, і романі «Прощавай, зброє!» (1929). Антивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхіть війни та найкращого людського почуття — кохання. Роман «Прощавай, зброє!» став знаменною віхою у творчості Ернеста Гемінґвея. Трагічна історія молодого американця-добровольця допомогла письменнику простежити процес формування «втраченого покоління» — покоління, яке пережило Першу світову війну і лишилося духовно спустошеним.

Художньою особливістю ранніх творів Гемінґвея було використання модерністських прийомів, насамперед таких, як «потік свідомості», але поступово письменник створював власний, самобутній творчий метод і стиль. Від модернізму Гемінґвея віддаляло несприйняття ірраціонального; використовуючи знайдені представниками цієї течії окремі засоби, він шукав відповіді на поставленні життям проблеми у дійсності, а не десь інде. Поступово тематика розширювалася, розкриття тем ставало глибшим, але менш відвертим — ідеї з відкритого тексту переходили у підтекст, пряму фактографічність заступав особливий, філософський символізм, «принцип айсберга» за власним визначенням письменника: художній текст лише та частина айсберга, яку видно на поверхні. 

Якісно новий період у житті Гемінґвея розпочався після його участі в громадянській війні в Іспанії. Дотепер типовий його герой був ізольованим і відчуженим від будь-яких тривалих зв’язків з великим світом. Роман «По кому подзвін» (1940) продемонстрував рух митця до нових позицій. Письменника дедалі більше цікавлять загальні питання соціальних і суспільних цінностей. Більшість американських критиків назвали роман найкращим серед творів Гемінґвея, наголошуючи на вмінні автора глибоко проникнути в суть і політичних аспектів війни, і романтичних стосунків, і характеру іспанців.

Характерною рисою Гемінґвея є неможливість відокремити його мистецтво від його життя: він починав найзухваліші дослідження і брав участь у найризикованіших пригодах, схожих на ті, що переживали герої його вигаданого світу, і це тільки сприяло зростанню його популярності і слави. Письменник досить швидко став легендарною особистістю: був енергійним, войовничим будь-де — на війні, на кориді, боксерських матчах, полюванні чи спортивній риболовлі. У роки Другої світової війни Гемінґвей створив на Кубі приватну агенцію боротьби з фашистами, у чині майора очолив свій моторизований загін, з яким бував у тилу в фашистів.

У 1944 році Гемінґвей брав участь у визволенні Парижа. Він зі своєю «армією» ввійшов у Париж швидше за командувача, за що мало не потрапив до військового суду, бо, згідно із Женевською конвенцією, кореспонденти не мали права брати до рук зброю, а Гемінґвей був військовим кореспондентом.

Гемінґвей на своїй яхті. 1950 р.

Активна боротьба письменника з фашизмом поєднувалася з журналістською діяльністю. Його нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу «Люди на війні» (1942). Під час війни Гемінґвей також працював над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті («Острови в океані», 1970 р.).

1952 рік стає черговою перемогою Гемінґвея: він пише підсумковий твір свого життя — повість «Старий і море». Цей твір мав нечуваний успіх, він розпродався за 48 годин у кількості 5 мільйонів 435 тисяч примірників. Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину та її місце в житті. Наступні два роки стають роками вшанування «великого Гема» вдома (Пулітцерівська літературна премія, 1953 р.) і визнання його діяльності у світі (Нобелівська премія, 1954 р.)

Будинок Гемінґвея в Гавані. Куба

У наступні роки Гемінґвей багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі — країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни. Останнім завершеним твором великого Гемінґвея стала книга спогадів «Свято, яке завжди з тобою» (1960, опублікована 1964-го), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 1920-х років.

В останні роки життя Гемінґвей хворів, не мав змоги плідно працювати, важко переживав політичну ситуацію у США — так звану «холодну війну». Усе це призвело до депресії. Письменника переслідував синдром смерті батька, який застрелився з мисливської зброї. Спроби лікарів допомогти йому не дали результатів.

2 червня 1961 року в своєму домі в Кетчумі (штат Айдахо), за кілька днів після виписки із клініки, Гемінґвей застрелився з рушниці, не залишивши передсмертної записки.

6.2.2 «Кодекс честі» героїв Ернеста Гемінґвея

Герой Гемінґвея часто опиняється незалежно від своєї волі в умовах, коли людина проходить перевірку на витривалість (глибини Африки, Перша світова війна, тайфун, арена бою биків, Латинський квартал у Парижі, громадянська війна в Іспанії), але стикається насамперед у поєдинку із самою собою. Душевний надлом, самотність — доля майже всіх героїв Ернеста Гемінґвея, провідний мотив усієї творчості письменника. Навіть у «мирних» його оповіданнях і повістях відчувається тінь війни. Разом з тим Гемінґвей, належачи, як і інші письменники свого часу, до «втраченого покоління», на відміну від англійця Річарда Олдінгтона («Смерть героя») та німця Еріха Марії Ремарка («На Західному фронті без змін»), не тільки не упокорюється долі — він сперечається із самим поняттям «втрачене покоління» як синонімом приреченості. Тож герої Гемінґвея ніколи не здаються. Поразка робить їх сильнішими, змушує шукати і знаходити сенс існування в найважливіших людських відносинах — дружбі та любові. Герої Гемінґвея — мужні люди, які протистоять долі, стоїчно долають відчуження, в кожному з них — частинка особистості автора, його незламної волі до життя.

«Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, швидше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини», — писав Ернест Гемінґвей.

НОВАТОРСТВО ПРОЗИ ЕРНЕСТА ГЕМІНҐВЕЯ

Україна і світ

Українською твори Гемінґвея перекладали: Володимир Митрофанов, Петро Соколовський, Мар Пінчевський, Сергій Сингаївський, Оксана Тараненко, Іван Лещенко, Леся Маланчук, Микола Сизоненко, Оксана Дяченко, Кіра Сухенко, Нінель Тарасенко, Юрій Покальчук, Людмила Гончар, Ольга Ночева, Соломія Павличко, Віктор Ружицький.

1. Розкажіть про життєвий і творчий шлях письменника.

2. Простежте, що вплинуло на формування характеру Ернеста Гемінґвея.

3. Розкрийте смисл поняття «втрачене покоління».

4. Оцініть «кодекс честі» героїв Ернеста Гемінґвея. Поміркуйте, наскільки він актуальний для сучасників.

5. Поміркуйте, що справило на вас найбільше враження в біографії Гемінґвея. Що саме робить письменника культовою постаттю ХХ ст.?

6. Сформулюйте значення творчості Ернеста Гемінґвея у розвитку світової літератури.

Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення або презентацію на теми:

 Екранізації творів Ернеста Гемінґвея;

 Образ Ернеста Гемінґвея в кінематографі.

6.2.3 Реалістичний, міфологічний і філософський плани повісті «Старий і море»

Повість «Старий і море» є одним з останніх завершених творів Ернеста Гемінґвея, своєрідним підсумком його творчості й вершиною роздумів про сенс життя. Її визначають як філософську притчу. Невибаглива історія старого рибалки Сантьяго стає узагальненою історією складного шляху людини, яка кожного дня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом.

Грегоріо Фуентес, нібито прототип Старого

Обкладинка українського видання повісті

Постер телефільму «Старий і море». США, 1990 р.

На перший погляд сюжет повісті-притчі Ернеста Гемінґвея «Старий і море» не складний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, аби перемогти її. А на зворотному шляху акули знищили рибу, і старий приплив до берега лише з її кістяком.

Поєдинок завершено. Але чи є в ньому переможець? І якщо є, то хто саме? І взагалі, про що ця повість? Про двобій людини і риби? Чи про гармонію людини і природи? Про силу чи безсилля людини? Про людську мудрість чи про людське безумство? А можливо, про трагедію самотності у світі, у якому роз’єднаність людей, відчуженість людини від суспільства і навколишньої природи сприймається як норма? І в чому, врешті, пафос повісті? В утвердженні сили людини чи, навпаки, її безсилля? У палкому письменницькому заклику до єднання людей чи у констатації їхньої роз’єднаності?

Притча завжди повчає. І це повчання, як і сюжет, має позачасовий, наднаціональний, вселюдський, всеохоплюючий сенс. Гемінґвей не тлумачить змісту своєї притчі. Читач завдяки асоціативності мислення немовби відновлює те, чого автор не висловив уголос. Такий художній прийом він назвав «ефектом айсберга». Відсутність прямого авторського тлумачення подій позбавляє повість дидактизму.

Гемінґвей побудував свою повість на системі мотивів, які постійно повторюються в оповіді, переплітаються, взаємодіють.

Одним із провідних є мотив незвичайної риби, яку хотів упіймати і нарешті впіймав старий рибалка. Але цей мотив постає у творі не як щось стале, незмінне. Спочатку це просто велика риба. «Я цілий тиждень рибалив на глибокому й нічого не піймав, — подумав старий. — Спробую сьогодні там, де ходять косяки марліна й тунця, — може, серед них попадеться й велика риба». (Тут і далі переклад Володимира Митрофанова). А потім настають трагічні зміни. «Звертатися до рибини він більше не міг: надто вже вона була понівечена. Та раптом у нього сяйнула думка: — Піврибини, — сказав він. — Колишня рибина... я занапастив нас обох».

Слава Шульц. Ілюстрація до повісті

Кадр із фільму «Старий i море». США, 1958 р.

Чи не свідчить такий розвиток сюжету про цілковиту поразку Сантьяго? Поєдинок між старим та акулами — то лише видима частина «айсберга». У підтексті роздуми про найважливіші проблеми: людина і суспільство, людина і природа, людина і Всесвіт. Письменник прагне гармонії, але досягти її у звичайному житті важко. А може, і взагалі неможливо?

Адже Сантьяго не лише милується гармонійно прекрасною рибою, а й дивиться на неї як на товар для продажу. І не задля споглядання чудової риби вийшов Сантьяго в море, а задля того, щоб зловити і продати її.

Сантьяго б’ється з акулами насамперед тому, що ці хижаки забирають в нього здобич, а отже, і можливості для існування.

Поведінка старого цілком умотивована. Риба — його. Він зловив її. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Він любить цю свою рибу, співчуває їй, навіть благає її допомогти йому. Відчувши, що сили залишають його, він звертається до неї: «Рибино, тобі ж однаково помирати. То невже ти хочеш убити й мене?»

Для Сантьяго битися за рибу — це означає битися за життя, причому не просто за їжу, а за своє місце в жорстокому світі, який не визнає невдах.

Старий самотній серед людей, він самотній у своєму тяжкому двобої з морем, рибою, акулами — з долею.

Проте в мотив самотності Гемінґвей не вкладає песимістичного звучання, яким парадоксальним це б не здавалося. Письменник показує, що самотність, відсутність допомоги, необхідність розраховувати лише на себе — саме це змушує старого бути мужнім і терплячим, знаходити в собі резерви сил, які дають йому змогу вийти переможцем.

Гемінґвей — прихильник активної позиції, позиції дії: людина має вірити у власні сили і спиратися у скрутну годину на них. Таке розв’язання мотиву самотності позбавляє повість похмурості, надає їй життєствердного звучання. «А нагорі, у своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви». Так у фіналі повісті переплітаються і взаємодіють два мотиви — хлопчика і левів.

Хлопчик біля Сантьяго — то врешті-решт визнання його, старого, перемоги, то подолання його трагічної самотності, його надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні — це пам’ять про пережиту боротьбу, готовність знову ставати до бою за життя.

Старий Сантьяго за законами природи — переможець, хоч він — переможений за шкалою цінностей людей. З великою гордістю звучать його слова: «Людина створена не для того, щоб терпіти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти».

СТАРИЙ І МОРЕ

(Уривок)

(...) Старий поглянув на безмежний простір моря й збагнув, який він тепер самотній. Проте побачив він і райдужні відсвіти в темній товщі води, й туго напнуту жилку, що зникала в глибині, й дивне коливання тихої морської гладіні. Тепер і над морем скупчувались хмари, віщуючи пасат, а, глянувши вперед, старий побачив табун диких качок, що летіли над водою, чітко вирізняючись на тлі неба, — на якийсь час їхні обриси неначе затуманювались, тоді знов ставали чіткі, — і він зрозумів, що людина в морі ніколи не буває самотня.

Йому пригадалось, як декотрі люди бояться запливати самі в невеликому човні далеко в море, звідки не видно берега, й подумав, що в ті місяці, коли негода настає зненацька, їхній страх цілком виправданий. Але тепер була пора ураганів, а в цю пору, коли тихо, звичайно стоїть найкраща в цілому році погода.

«Та й коли насувається ураган, у морі його ознаки завжди видно за кілька днів наперед. На суходолі їх не бачать, бо не знають, на що треба зважати, — думав старий. — Певне, є відміна і в тому, що з берега хмари виглядають інакше, ніж з моря. Та найближчим часом урагану боятись нема чого».

Він подивився на небо й побачив білі купчасті хмари, подібні до накладених одна на одну апетитних кульок морозива, а над ними у високому вересневому небі видніли тонкі смужки пірчастих хмаринок,

— Буде легкий бриз, — сказав старий. — Така погода мені куди вигідніша, ніж тобі, рибино.

Ліву руку йому й досі судомило, але він уже помалу розгинав пальці...

«Якби тут був хлопець, він розтер би мені руку, і її одпустило б згори, від ліктя, — подумав старий. — Та дарма, одпустить і від пальців».

У цю мить, ще не помічаючи, як змінився нахил жилки у воді, він відчув правою рукою, що натяг слабшає. Тоді, наваживши на снасть і щосили молотячи лівою рукою по стегну, побачив, як жилка поволі підноситься все вище над водою.

 Зараз вона випливе, — мовив старий. — Ану, руко, оклигуй. Оклигуй, прошу тебе.

Жилка й далі помалу, але невпинно виринала з води, а тоді поверхня океану перед човном здулась, і рибина випливла на світ.

Вона випливала довго, наче їй кінця-краю не було, і з боків її струменіла вода. Рибина виблискувала проти сонця, голова й спина в неї були темно-фіолетові, а широкі смуги на боках видавалися в сонячному промінні блідо-бузковими. Її довгий, як бейсбольна битка, і загострений на кінці меч скидався на рапіру. Рибина показалася з води на всю свою довжину, а тоді знов пірнула — без сплеску, мов досвідчений нирець, — і старий побачив, як востаннє майнув її великий, схожий на лезо коси хвіст, і одразу ж по тому жилка швидко побігла у воду слідом за рибиною.

 Футів на два довша за мій човен, — сказав старий.

Жилка збігала швидко, але розмірено — отже, рибина не була наполохана. Старий обома руками вчепився за жилку й натяг її до відпору, силкуючись загальмувати. Він знав: якщо він не здужає сповільнити рух рибини безперервним опором, вона розмотає всю снасть і обірве її.

«Рибина величезна, і я повинен приборкати її, — думав старий. — Не можна давати їй відчути, яка вона дужа й на що здатна, коли б стала тікати. Бувши нею, я б зараз пішов на відчай душі й дав тягу, аж поки щось урвалося б. Та, хвалити Бога, риба не така розумна, як ми, що вбиваємо її, зате куди благородніша й спритніша». (...)

Переклад Володимира Митрофанова

1. Складіть розповідь про старого рибалку, про його боротьбу з величезною рибою-мечем.

2. Знайдіть портретну характеристику старого у повісті «Старий і море», простежте, як письменник змальовує свого героя залежно від ситуації.

3. Поясніть, як характеризують героя роздуми. Яку рису його характеру вони увиразнюють?

4. Розкрийте роль пейзажу в повісті.

5. Простежте, як життя старого Сантьяго пов’язане із морем, як він ставиться до його мешканців.

6. Покажіть на прикладах, як море символізує буття, сповнене пристрастей, випробувань, поразок і перемог.

7. Проаналізуйте смисл життя старого рибалки Сантьяго, його погляди, захоплення (зокрема бейсболом).

8. Складіть інформаційне гроно «Моральний кодекс Сантьяго».

9. Обґрунтуйте символічні значення образів твору. Поміркуйте, які з них викликають у вас сумніви і чому.

10. Проілюструйте основні мотиви повісті «Старий і море», поясніть, яку роль вони виконують у творі.

11. Подискутуйте, чому повість «Старий і море» називають притчею.

1. Об’єднайтеся в пари і підготуйтеся до дебатів на тему «Цінність людського життя у ХХІ столітті».

2. Об’єднайтеся у групи й подивіться одну з екранізацій повісті «Старий і море». Поділіться враженнями з однокласниками/ однокласницями.

Дебати — чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з актуальної теми. Цей різновид публічної дискусії учасники дебатів спрямовують на переконання у своїй правоті третьої сторони, а не одне одного.

uk.wikipedia.org/wiki/Ернест_Ґемінґвей