Історія створення
Роман «Війна і мир» був створений протягом 1863-1869 рр., хоча робота над ним розпочалася значно раніше. 1856 р. Толстой задумав написати твір про декабриста, який повертається із сибірського заслання. З часом замість задуманої повісті про декабриста народився чотиритомний роман про долю цілої країни, про одну з переломних епох у житті Росії.
Роман-епопея
Більшість дослідників погоджується з тим, що «Війна і мир» - це роман- епопея. Є й інше, менш розповсюджене, визначення жанру твору Толстого — історична епопея.
Надзвичайна складність і розмаїтість проблематики, поєднання історичних сцен і картин звичаїв, трагедійних і ліричних мотивів, психологічних етюдів і філософських коментарів, змалювання «руху народів», універсальний погляд на історію, величезна кількість дійових осіб (історичних і вигаданих персонажів тут понад 500), неосяжний географічний простір роману, події якого відбуваються в Росії, Пруссії, Франції, Австрії, у столиці і в провінції, у партизанському лісі й на полі бою, — усе це вражає уяву читача, викликає в пам’яті величні творіння людського генія. Думку про спорідненість свого роману з гомерівськими епічними творами висловлював і сам Толстой: «Без удаваної скромності - це як “Іліада”».
Давній епос, який ґрунтується на міфології, неможливо повторити, відтворити в первісному вигляді. Роман Толстого співвідноситься з класичною епопеєю насамперед за принципом змалювання життя в його універсальному охопленні. Енциклопедичний підхід до зображення світу й людини поєднується у «Війні і мирі» з «об’єктивним», немовби поза втручанням автора, описом осіб і подій.
Філософія історії
Багато з розділів «Війни і миру» присвячені викладу філософії історії Толстого, хоча більш справедливим було б весь роман назвати розгорнутим філософським міркуванням письменника про закономірності людської історії та універсальні закони буття. Історичний процес розглядається автором роману-епопеї як процес життя, його стихійний, не підвладний волі конкретних людей розвиток. Однак у чому ж причина історичних подій, «руху» історії? Письменник пов’язує питання про хід історичного процесу з проблемою свободи і необхідності. За Толстим, офіційна наука не пояснила багатьох «парадоксів» історії (хрестові походи, Варфоломіївська ніч, Французька революція), оскільки не брала до уваги зв’язок, який існує між відносною свободою людини й зумовленою необхідністю історичного процесу. Людина є вільною (і навіть особисто відповідальною) у виборі вчинку, але водночас залежною від численних причин і подій. «Складання множини воль і свідомостей», сукупні дії людей виступають як рушійна сила історичного процесу, який сам є вираженням ідеї «необхідності», «визначеності», «зумовленості». Такий історичний фаталізм Толстого містив очевидне применшення ролі особистості в історії, але разом з тим «загострено» виражав думку про «соборну» єдність народу як головну рушійну силу. Ці теоретичні положення відбилися у змалюванні війни й висвітленні дій Кутузова й Наполеона в романі.
Подробиці. Філософським змістом наповнено багато символічних образів роману «Війна і мир». Так, з толстовською ідеєю вічного розвитку пов’язане видіння «живого глобуса», що примарився П’єру Безухову уві сні під час перебування в полоні. Поверхня кулі складалася з щільно стулених між собою крапель. Щохвилини краплі росли, зливалися, стискалися, зникали й знову з’являлися на поверхні. У цій метафорі «плинності», «загальної єдності» просвічує також філософська ідея «єднання» людей як головної мети історичного процесу. Толстой виокремлює три форми «єднання»: сім’я, народ, людство.
«Супротивна людському розуму і всій людській природі подія...»
«Я не знаю жодного, хто писав би про війну краще від Толстого», — сказав Е. Хемінгуей.
Концепцію історії, проблему війни і миру розглянуто Толстим у най- ширшому філософському діапазоні. Мир і війна ототожнюються письменником з антитезою «життя і смерть». Краса життя, повнота людських відчуттів, чарівність радості буття — мажорна нота, яка постійно звучить у романі й щоразу вступає в протиборство з тривожною, лиховісною мелодією, що уособлює ворожу навалу, руйнує гармонію життя, зазіхає на священне право людини на мир і щастя.
Толстого як мислителя завжди приваблювала ідея «вічного миру». Авторська думка про можливість «вічного миру» відчувається вже в перших розділах твору. Ця ідея вразила П’єра Безухова в міркуваннях абата Моріо. «Вічний мир можливий...» - поки що невпевнено говорить П’єр Андрію Волконському на вечорі в салоні Шерер. Теорія містичного й неминучого виникнення війн була глибоко чужою Толстому. Письменник переконливо викриває антигуманний характер війни як такої. Ось авторська «передмова» до подій 1812 р.: «12 червня сили Західної Європи перейшли кордони Росії, і почалася війна, тобто здійснилася супротивна людському розуму і всій людській природі подія». Нещадними є слова Андрія Волконського, заперечення ним тези про війну як азартну гру: «Війна не люб’язність, а найгидкіша справа в житті, і треба розуміти це, а не гратись у війну».
Підґрунтя «Війни і миру», центральний «нерв» сюжету - військово- історичні події 1805, 1807, 1812 рр. У творі описано три головних військово-історичних епізоди, пов’язаних з цими датами: бій під Шенграбеном, Аустерліцька битва, Бородінський бій. Епізодам з історії, міркуванням автора на історичні теми присвячено сто вісімдесят шість з трьохсот тридцяти трьох розділів книги. До роману-епопеї входить понад сто масових і майже п’ятдесят «солдатських» епізодів. «Я прагнув писати історію народу...» — пояснював Толстой. «Війна і мир» є не лише геніальним відтворенням картин російської історії, своєрідною «воїнською повістю» Нового часу, а й схвильованою розповіддю про випробування людини, нації на моральну стійкість, на життєздатність.
Зв’язок, «зчеплення» (характерне слово Толстого; його повторює П’єр Безухов) приватного й суспільного життя персонажів є важливою особливістю роману-епопеї. На дорогах історії перетинаються шляхи толстовських героїв. Вітчизняна війна 1812 р. визначила знаменні повороти в житті П’єра Безухова, Андрія Волконського, Наташі Ростової... Великі й малі історичні події в романі відтворюються через сприйняття головних героїв, проходять через їхні душі й серця.
Подробиці. Такий принцип зображення історичної дійсності був важливим досягненням Толстого-художника. «Кожний історичний факт необхідно пояснювати через людину», - записав Толстой у щоденнику. Ще в ранніх «Севастопольських оповіданнях» письменник відмовився від зображення війни в псевдоромантичному дусі як події «з музикою і барабанним боєм, з майоріючими знаменами і гарцюючими генералами» і показав обличчя війни «в крові, у стражданнях, у смерті». Воістину трагедійними є картини загибелі сотень людей у воєнних сутичках, під час пожежі в Смоленську, у Москві, страждання полонених, горе мирних жителів. Читацьке почуття ненависті до війни посилюється й тим, що у війні гине один з улюблених героїв Толстого - Андрій Волконський.
Кульмінація всього твору - Бородінський бій - визначальний момент у житті народу й головних героїв роману Андрія Волконського, П’єра Безухова, Наташі Ростової, усієї її родини.
Толстой змалював зростання патріотичного піднесення перед Бородінською битвою і ту «теплоту патріотизму», яку відчував П’єр Безухов у кожному російському солдатові перед боєм. Моральна поразка передує політичному краху наполеонівської армії. Цю обставину оповідач постійно підкреслює: «Моральна сила французької атакуючої армії була вичерпана... Французька навала, немов розлючений звір, який був смертельно поранений у своїм розгоні, відчувала свою загибель... Прямим наслідком Бородінської битви було безпричинна втеча Наполеона з Москви, повернення старою Смоленською дорогою, загибель п’ятсот- тисячної навали і погибель наполеонівської Франції, на яку вперше під Бородіном була піднята рука сильнішого за духом противника».
Кутузов і Наполеон
У романі «Війна і мир» Кутузов і Наполеон протиставляються в усіх подробицях свого історичного й людського існування.
Відсутність «героїчності» в зовнішності Кутузова («проста стара людина», на обличчі «стареча лагідна усмішка»), його добродушність, батьківське піклування про побут солдатів контрастують з показним акторством Наполеона, що здебільшого зосереджений на фіксації враження, яке він справляє на оточуючих.
Разом з тим Кутузов і Наполеон - «дещо більше, ніж персонажі». Фігури російського й французького полководців виростають у символи двох різноспрямованих етичних сил. Розмірковуючи про мудрість і полководницький талант Кутузова, Андрій Волконський відзначає важливу рису головнокомандуючого - відмову від усього особистого, егоїстичного, спрямованого на задоволення марнославства. Кутузов «розуміє, що є щось сильніше і значніше за його волю, — це неминучий хід подій, і він вміє бачити їх, вміє розуміти їхнє значення і з огляду на це значення вміє відмовлятися від участі в цих подіях, від свого власного бажання». На відміну від російського полководця, Наполеон відмежований від оточуючих стіною самолюбування, обожнення власного «я». Байдуже ставлення до людських страждань є стрижнем натури французького імператора, змістом його романного образу. Подібно до багатьох російських письменників ХІХ ст. Толстой розвіяв «наполеонівський міф» з позицій моральної філософії.
Чарівність і повнота життя.
Наташа Ростова і Мар’я Волконська
«Чому ж цей роман називається “Війна і мир”?.. Автор змальовує нам безперервну війну, а мир коли ж буде?» - дивувався анонімний рецензент «Петербурзької газети» (1880). Війна і мир як універсальна антитеза планетарного життя осмислена Толстим у руслі уявлень про «два світи»: світ, що існує, і світ належний. Світ, що існує, - це життя людей з повсякденною суєтою, нерозумінням, ворожістю. Світ належний — це бажане існування людства на засадах добра, любові, справедливості, взаєморозуміння. «Явище війни» входить до складу поняття «світ (російською - “мир”), що існує».
Почуття повноти існування, радості буття властиве багатьом героям роману, але є персонаж, дух оптимізму в якому втілено найяскравіше. Це, безумовно, Наташа Ростова. Її образ немов випромінює тепло й світло. Так сприймає героїню Андрій Волконський. «Весь світ розділе. ний для мене на дві половини: одна - вона і там усе щастя, надія, світло; «інша половина - усе, де її немає, там усе смуток і темрява», - говорить він П’єру. Наташа Ростова - один з найчарівніших образів у творчості Толстого й загалом у російській літературі ХІХ ст. Улюблена героїня письменника зображена у світлі ідеалів автора, його уявлень про жіночу красу, сімейне щастя, материнство.
Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Війна і мир»
Щирість, простодушність, емоційність, навіть стихійність життєрадісної вдачі Наташі немов урівноважуються спокійним, стриманим, розважливим характером княжни Мар’ї Волконської. Це, так би мовити, - інший бік того самого ідеального жіночого образу в романі. Духовний аристократизм княжни Мар’ї ґрунтується на переконанні в тому, що сенс життя полягає не в розкритті потаємних глибин власної особистості, а в неухильному виконанні обов’язку. В образі Мар’ї Волконської втілено толстовське тлумачення обов’язку як найпершої, найголовнішої із «справжніх чеснот».
Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Війна і мир»
«Жити для інших...»
Духовні шукання Андрія Волконського і П’єра Безухова
Головні герої роману Андрій Волконський і П’єр Безухов долають шлях пошуків і сумнівів. Князь Андрій переживає смугу розчарувань, гірких хибних думок, перш ніж осягає безперечну істину — жити треба так, «щоб не для мене одного йшло моє життя». Інтерес до соціальних питань і насамперед до моральних проблем притаманний і П’єру Безухову. «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити і що таке я?» - запитує він себе.
Андрія і П’єра пов’язує спорідненість душ. Друзі зустрічаються на різних етапах життя, у години розчарувань, щастя, надій, напередодні Бородінського бою...
Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Війна і мир»
Одним з переломних моментів духовної біографії Андрія Волконського є перегляд усталених уявлень, відмова від шанолюбних мріянь. Поранений на полі Аустерліца, лежачи майже непритомний на землі з древком від прапора в руці (знамено захопили французи), герой бачить Наполеона, який, вказуючи на нього, з театральною пишномовністю промовляє: «Ось прекрасна смерть!». Високе небо Аустерліца як символ божественної суті життя допомагає князю Андрію відчути марність дрібних людських пристрастей. «Над ним уже не було нічого, крім неба, — високого неба, не ясного, але проте безмірно високого, з повільними сірими хмарками на ньому. “Як тихо, спокійно і урочисто, зовсім не так, як я біг, - подумав князь Андрій, - не так, як ми бігли, кричали й билися; зовсім не так, як з лютими і зляканими обличчями тягли один у одного банника француз і артилерист, — зовсім не так повзуть хмарки по цьому високому безкрайому небі. Чому ж я не бачив раніш цього високого неба? І який я щасливий, що пізнав його нарешті. Так! усе пусте, усе омана, крім цього безкрайого неба. Нічого, нічого нема, крім нього. Але й того навіть нема, нічого нема, крім тиші, заспокоєння. І хвалити Бога!.. ”» Особистість французького імператора втрачає для Волконського свій героїчний ореол: «У цю хвилину Наполеон здавався йому такою маленькою, нікчемною людиною порівняно з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, безконечним небом із хмарками, що пливли по ньому».
Духовна криза князя Андрія поглиблюється після смерті дружини. Однак народження дитини, що залишилася без матері, примушує героя поглянути на життя по-новому, оцінити його благодать, радіти простим земним подіям. Волконський починає займатися господарством, виховує сина, поліпшує побут селян, але досить скоро таке життя починає здаватися йому надто спокійним, позбавленим чогось дуже важливого. Князь Андрій шукає відповіді на питання про сенс буття, про призначення людини у світі.
У житті « шукаючих « героїв Толстого досить часто філософська бесіда виступає тією реальною подією, яка все змінює. Такою, зокрема, є розмова Андрія і П’єра на поромі в Богучарові. Краса природи, зоряна ніч в Отрадному, закоханість у Наташу Ростову пробуджують внутрішні сили князя Андрія. Тим часом плетениця випробувань не закінчується. Переживши розчарування в коханні, драму «одруження, яке не відбулося», не знайшовши сенсу й у державній реформістській діяльності комісії Сперанського (її членів турбувало лише особисте благополуччя), Волконський через негативний досвід приходить до більш широкого погляду на життя. Визначним етапом його духовного пошуку стала Вітчизняна війна 1812 р. - участь у воєнних діях, служба під керівництвом видатного полководця Кутузова, осмислення служіння народу, країні, окремій людині як великої мети. Життєвий шлях князя Андрія обривається рано. Смертельно поранений на Бородінському полі, він помирає на руках Наташі й княжни Мар’ї, заспокоєний і примирений.
Пройшовши через життєві випробування (масонство, участь у Бородінській битві, блукання спустошеною, спаленою Москвою, думки про вбивство Наполеона як тирана «всієї Європи», полон), ставши учасником всенародної боротьби з іноземною навалою, П’єр Безухов також доходить до власних вистражданих морально-філософських уявлень про добро і зло, про щастя. Особливу роль у долі П’єра відіграла зустріч у полоні із солдатом-селянином Платоном Каратаєвим. Сприймаючи полон як належне й неминуче, Каратаєв підкорюється долі, живе в любові до всіх і кожного: до П’єра, товаришів, французів, до свого «лілового песика». У свідомості П’єра з Каратаєвим асоціювалася ідея «кола», «кулі», «круглого» як об’єднуючого начала, завершеної гармонії, безконфліктного, спокійного, а іноді й покірного існування.
Д. Шмаринов. Ілюстрація до роману «Війна і мир»
Nota bene. Пасивну філософію Платона Каратаева найчастіше розглядають як підтвердження толстовської історичної і філософської ідеї фаталізму. Певною мірою це справедливо. Важливіше, проте, зазначити, що Толстой поетизує не абстрактну, умоглядну ідею, а властиву Каратаеву повноту світовідчування, уміння бачити й приймати життя таким, яке воно є. Саме такий «урок» Каратаева засвоює П’єр.
Після повернення з полону Безухов відчуває себе внутрішньо іншою, більш мудрою і цільною людиною, перед якою відкрився сенс багатьох життєвих явищ. «Кажуть: нещастя і страждання, - сказав П’єр. - Так якщо б зараз, цієї ж хвилини мені сказали: хочеш залишатися, чим ти був до полону, або спочатку пережити все це? Заради Бога, ще раз полон і кінське м’ясо. Ми думаємо, як тільки нас викине із звичайної доріжки, що усе пропало; а тут якраз тільки починається усе нове, добре...» Толстой вважав правильне уявлення про щастя найнеобхіднішою умовою належного виховання людини - громадянина, патріота своєї країни, гармонійної особистості. У філософській концепції письменника щастя визначається як «життя для інших». Після пережитих потрясінь і розчарувань П’єр викладає в богучарівській розмові з князем Андрієм суть свого морального відкриття: «Жити тільки так, щоб не робити зла, щоб не розкаюватись, цього мало. Я жив так, я жив для себе і занапастив своє життя. І тільки тепер, коли я живу, принаймні намагаюся (зі скромності виправився П'єр) жити для інших, тільки тепер я зрозумів усе щастя життя».
Спосіб існування, заснований на прагненні до особистого блага, розрахунку й егоїзмі, є в романі мішенню сатири й викриття. Толстой критично зображує побут і звичаї придворної знаті (салон Анни Павлівни Шерер, князь Василій, Елен і Анатоль Курагіни). Обмеженість громадського кругозору, вузькість особистих інтересів, лицемірство, позерство й розбещеність станової верхівки, як постійно наголошує оповідач, є наслідком не лише розкошів і неробства, а й низьких моральних норм людей.
«Діалектика душі»
Герої Толстого переживають численні події, великі й малі, значні й незначні, але кожна з них осмислена в перспективі всього життя персонажа. У «Війні і мирі» з надзвичайною художньою силою передається динаміка особистості, те, що сам автор називав «плинністю» характеру. У розмаїтті й розвитку властивостей своєї натури постають перед читачем як головні герої роману, так і другорядні, епізодичні. Складні душевні переживання героїв передаються Толстим через внутрішні монологи, діалоги-спори, через так звані безсловесні стосунки, які виражаються за допомогою жестів, зовнішньої реакції, через змалювання стану людини, що перебуває сам на сам зі своїми роздумами й болем. Внутрішній монолог — найважливіший і дуже характерний для Толстого засіб психологічного аналізу, «діалектики душі». Про абсолютно унікальний тип реалізму письменника, його вміння «створювати» неповторну, «зриму» художню дійсність писав С. Цвейг: «Коли його читаєш, здається, що дивишся крізь відкрите вікно у справжній світ».
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
І рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
Роман «Війна і мир» був створений Л. Толстим упродовж...
A. ...1863 р.
Б. ...1863-1866 рр.
B. ...1863-1869 рр.
Г. ...1869 р.
2. Як визначається жанр роману «Війна і мир»? Чому?
3. Укажіть приблизну кількість дійових осіб цього твору.
II рівень
1. Який епізод є кульмінацією сюжету «Війни і миру»?
2. Назвіть видатні історичні постаті, зображені в романі Л. Толстого. Як інтерпретує їх письменник?
3. Прокоментуйте назву роману «Війна і мир» і поясніть її зв’язок з центральною проблематикою твору.
III рівень
1. Як у романі «Війна і мир» розробляється тема війни?
2. Які моральні, суспільні й філософські проблеми письменник порушує в романі «Війна і мир»? Чому, на вашу думку, цей твір зажив великої слави?
3. Схарактеризуйте центральних персонажів роману Толстого.
IV рівень
1. Як у романі «Війна і мир» розробляється наскрізна у творчості Л. Толстого тема пошуку шляхів духовного самовдосконалення?
2. Визначте найважливіші філософсько-художні відкриття роману «Війна і мир».
3. Поясніть зміст наведених нижче висловлювань Л. Толстого і дайте їм власну оцінку:
• «Знати Бога й жити - одне й те ж саме. Бог є життя».
• «Простота є головною умовою краси моральноіі».
Теми рефератів: «Новаторство Л. Толстого у відображенні війни»; «Сенс життя й сутність щастя в уявленні героїв роману “Війна і мир"».
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
1. Визначте основні особливості розвитку реалізму в російській літературі XIX ст.
2. Який епізод біографії Ф. Достоєвського став поворотним у його житті й творчості?
3. Як ви гадаєте, на чому ґрунтувалися висновки деяких літературних критиків XIX ст. про те, що Достоєвський є «жорстоким талантом « російської літератури?
4. Визначте жанр роману «Злочин і кара». Обґрунтуйте свою думку.
5. У чому полягає нетиповість злочину Раскольникова?
6. Які християнські цінності втілені в образі Соні Мармеладової?
7. Доведіть, що Л. Толстой справив великий вплив не лише на літературу, а й на суспільну думку Росії ХІХ ст.
8. Які моральні проблеми порушував Л. Толстой у своїй творчості?
9. Визначте тему, жанр і головні особливості побудови роману «Анна Кареніна».
10. Розкрийте основні риси характеру Анни Кареніної. Як осмислюється в романі її любовна пристрасть?
11. Яку функцію в романі «Анна Кареніна» виконує лінія Костянтина Левіна?
12. Чим відрізняється психологізм Л. Толстого від психологізму Ф. Достоєвського?
Групова робота. Розбившись на групи, виконайте запропоновані завдання.
A. Знайдіть у романі «Анна Кареніна» приклади виявів «діалектики душі».
Б. Знайдіть у романі «Анна Кареніна» приклади створення сим волічного підтексту.
B. Дослідіть зв’язок між портретними характеристиками Анни Кареніної та її вдачею.
Г. Підготуйте інсценізацію одного з уривків роману «Анна Кареніна» (за вибором).
Д. Підготуйте перелік запитань для дискусії за романом «Анна Кареніна».