Моя Myзa - без удавання та кривляння проста й відверта, горда й сумна, світла й суха водночас - щира до жорстокості, прямодушна до наївності. Вона не рум'яниться, готуючись вийти до публіки, навіть не опоряджує свого неохайного вбрання і, дуже часто змішуючи шляхетні почуття з грубими манерами, подобається саме своєю невишуканістю.
М. Некрасов
Микола Олексійович Некрасов - російський лірик XIX ст., керманич російської революційно-демократичної поезії свого часу, митець, який зажив слави «совісті епохи». У його поезії, що відкрила нову сторінку в розвитку російського реалізму, розкривалися драми й трагедії повсякденного життя представників суспільних низів і вияскравлювалися глибинні особливості національного характеру.
Самобутність лірики М. Некрасова визначається насамперед її тісним зв’язком з національною стихією, близькістю поета до народу, його здібністю говорити від імені різноманітних народних типів, охоплювати найширші пласти суспільного життя. Некрасовська «муза помсти і печалі» була рідною сестрою всіх пригнічених і знедолених, а водночас - натхненницею тих, хто повставав на боротьбу проти самодержавного устрою, за демократичні зміни в соціальному житті. Зосередженість поета на мотивах горя, страждання, недолі зумовлена як історико-культурними чинниками, так і біографічними. Дворянин за походженням, Некрасов зрікся свого середовища, відмовився їсти «хліб полів, оброблених рабами». Жахливі через жорстокість батька-тирана спогади дитинства переслідували його впродовж усього життя, зміцнюючи почуття солідарності з «приниженими» й «ображеними». Селянську Росію, її мову і звичаї поет знав змалечку, він виріс серед тих людей, яких згодом зобразив у своїх творах. Однак і життя міської бідноти було відоме йому не з чуток і книжок. З ранньої юності, позбавлений будь-якої матеріальної підтримки з боку родичів, Микола Олексійович зазнав усіх прикрощів голодного й бездомного існування бідняка-різночинця. Заробляючи журналістською поденщиною в Петербурзі й повсякчас стикаючись із різними верствами міського населення, людськими трагедіями, з кричущими соціальними контрастами столиці, він здобув неабиякий життєвий досвід. Мешканці кутків і підвалів, забиті нуждою люди «дна» викликали в молодого літератора таке ж гостре співчуття, як і знедолені кріпаки. «Це було поранене серце, - раз і на все життя, і ця незагоєна рана й була джерелом всієї його поезії, всієї пристрасної до муки любові цієї людини до всього, що страждає від насильства», - сказав про Некрасова Ф. Достоєвський.
«Це було поранене серце...»
Майбутній поет народився 28 листопада (10 грудня) 1821 р. у містечку Немирові Вінницького повіту Подільської губернії. За три роки родина переїхала до селища Грєшнєво Ярославської губернії. Упродовж 1832-1837 рр. Микола навчався в Ярославській гімназії, а 1838 р. переїхав до Петербурга. Того самого року в столичному часописі «Син вітчизни» з’явилася його перша публікація - вірш «Думка». Некрасов здійснив спробу вступити до Санкт-Петербурзького університету, але, зазнавши невдачі, змушений був стати вільним слухачем.
1840 р. вийшла друком перша некрасовська збірка «Мрії та звуки», позначена впливом романтичної поезії. Вміщені у ній вірші мали здебільшого вторинний, наслідувальний характер, що й було відзначено критиками. Після невдалого поетичного дебюту Некрасов вирішив спробувати свої сили у прозі. І хоча згодом митець досить критично ставився до своїх ранніх оповідань і повістей, вони стали важливим етапом його творчої еволюції в напрямку реалістичної поезії.
Подробиці. На початку 40-х років Некрасов розпочав співпрацю з російськими періодичними виданнями: «Пантеон російського й усіх європейських театрів», «Літературна газета», «Вітчизняні нотатки». Журналістська діяльність стимулювала увагу поета до болючих питань суспільного життя, що впливало і на його художню творчість. Тоді ж Некрасов познайомився з відомим літературним критиком В. Бєлінським, інтенсивне спілкування з яким зміцнило його уявлення про громадське призначення літературної діяльності, про необхідність її соціальної спрямованості й зв’язку із загальнонародним життям.
Від 1847 р. протягом дев’ятнадцяти років Некрасов був видавцем і фактичним редактором часопису «Сучасник», свого часу заснованого О. Пушкіним. Концепція цього видання у 40-х роках, по суті, визначалася В. Бєлінським. Попри тиск політичної цензури, «Сучасник» утримував позиції форпосту прогресивної думки.
1856 р. побачила світ некрасовська збірка «Поезії», що мала великий успіх у читачів. Того ж року поет вирушив у закордонну подорож, з якої повернувся 1857 р. 60-ті роки були затьмарені сумними подіями: арештом кількох співробітників «Сучасника», а згодом і закриттям часопису, смертю М. Добролюбова - талановитого критика й однодумця Некрасова. Цими ж роками виходять нові книжки поета. Його популярність стрімко зростає.
1868 р. Микола Олексійович став одним з редакторів часопису «Вітчизняні нотатки». Напружену журналістську діяльність він, як і раніше, поєднував з художньою творчістю. З роками робити це було дедалі важче, оскільки тяжка хвороба, на яку поет страждав в останній період свого життя, забирала всі сили. І все ж таки Некрасов не кинув пера. Вірші, написані в той час, 1877 р. були опубліковані в книжці з промовистою назвою «Останні пісні», а 27 грудня 1877 р. (8 січня 1878 р.) М. Некрасова не стало.
Поет-громадянин
Ім’я Некрасова стало символом революційно-демократичної поезії, а творчість поета-громадянина ще за його життя була темою для жорстких суперечок. З одного боку, митця вважали генієм, який створив нову школу в поезії, і протиставляли «некрасовський» період «пушкінському». (Відомо, що на похороні Некрасова, коли Достоєвський сказав, що ім’я цього поета стоятиме відразу ж після Пушкіна й Лєрмонтова, серед молоді залунали заперечливі вигуки: «Вище за Пушкіна!»). З іншого боку - сучасники, навіть дуже прихильні до Некрасова, нарікали на невитонченість його віршів, на відсутність у них істинної гармонійності, на свідоме нехтування ідеалами поетичної краси. Деякі критики, хоч і визнавали унікальність цієї поезії, силу й виразність її образів, новизну й дієвість слова, однак наголошували на осібності поета в історії літератури і вважали, що він не матиме наступників. Утім, час підтвердив, що нова система художніх принципів, засвідчена поезією Некрасова, справила потужний вплив на всю російську культуру. Згадаймо хоча б демократизацію лексики в його творах, оновлення метрики через наближення до народної форми віршування тощо. У літературі з традицією Некрасова пов’язують твори навіть таких віддалених від «некрасовської школи» за переконаннями й за часом поетів, як Ф. Тютчев і Андрій Бєлий.
Незвична широта, кінематографічна точність і динамічність відтворення життя, збагачення вірша багатоголоссям буденної розмовної мови, введення в поетичний твір персонажів з різними соціально-побутовими й індивідуальними характеристиками, драматичні, емоційно насичені сюжети й картини, що наближають поезію до розповідної прози, - усім цим література завдячує Некрасову. Багато поетів XX ст. визнавали вплив митця на власну творчість, називали його вірші серед своїх улюблених творів. Наприклад, для М. Гумільова такими були поезії «Вслухаючись у жах війни...», «Влас» (героя останнього вірша Ф. Достоєвський назвав «великим Власом»), для А. Ахматової — «Орина, мати солдатська».
Nota bene. Деякі французькі дослідники вважають Некрасова попередником Ш. Бодлера (хоча обидва митці народилися в один рік), наголошуючи на тому, що російський поет уперше змалював потворний і суєтний світ великого міста. На відміну від гордовитого, «строгого і стрункого» пушкінського Петербурга, російська столиця в поезії Некрасова постає похмурим, брудним, хаотичним містом, в якому розгортаються жорстокі людські драми. За будь-якою з міських сцен, зображених поетом, приховано «петербурзьку драму» (такий підзаголовок має його вірш «Дешева покупка») - драму соціальних контрастів. Творчість Некрасова вводить у російську поезію теми бідності, що «згубніша за всяку заразу»; беззахисності й безпорадності «маленької людини» у великому місті; недолі дітей — нещасних рабів, прикутих до фабричних станків... Серед прозаїків лише у Достоєвського Петербург зображений у такому відразливому вигляді. «Ввижається мені усюди драма», — писав поет.