Волт Вітмен - американський поет- новатор, автор збірки «Листя трави», яка стала своєрідним прологом до авангардистської лірики XX ст. Творчість цього поета, позначена оригінальним поєднанням романтичних і реалістичних елементів, традиційних і експериментальних художніх форм, національно-історичної конкретики й «космізму» мислення, відображала оптимістичний пафос будівництва молодої американської держави
Титульна сторінка збірки В. Вітмена «Листя трави». Видання 1855 р.
Якщо найбільшим прозаїком Сполучених Штатів Америки другої половини XIX ст. вважається Марк Твен, то найвідомішим і най- оригінальнішим поетом, який надихнув кілька поколінь шукачів нових шляхів розвитку лірики, у той час був В. Вітмен, автор однієї збірки віршів - «Листя трави» (перше видання 1855 р.). Щоправда, цю книжку він ґрунтовно доповнював і переробляв усе своє подальше життя. У кожному з чергових видань (загалом за життя автора їх з’явилося дев’ять) було багато нового. І це дало підставу біографу поета Г. Аллену стверджувати, що кожна нова книжка «Листя трави», об’ємніша від попередньої, «мала особливий смак і аромат, живилася своїм соком, подібно до дерева, яке виросло чарівним способом». Яскраві поетичні новації Вітмена з вражаючою силою втілилися вже в першому варіанті його збірки, що містила передмову й дванадцять великих віршів і за обсягом складала всього дев’яносто п’ять сторінок. Ці твори були наповнені всепереможною радістю життя, молодечим запалом, енергією, могутньою образністю, котру сам автор визначав як космічну. Слова «молодечий запал» звучать досить дивно, якщо згадати, що на момент виходу «Листя трави» Вітмену було вже тридцять шість років. Однак ця незвичайна людина дуже довго зберігала захопленість буттям, юнацький оптимізм, віру у свої невичерпні сили, а головне - переконаність у прекрасному майбутті людства взагалі й своїх співвітчизників зокрема. Здається, що весь позитивний дух, пафос молодої американської нації, яка будувала вільну демократичну державу, у поетичному, образному втіленні виплеснувся на сторінки раннього варіанта «Листя трави».
Nota bene. Уже в третьому виданні збірки (1860) з’явилися нові твори, в яких звучать тривожні, сумні, трагічні ноти. Причиною таких настроїв була Громадянська війна в США, яку Вітмен сприйняв як особисту трагедію і з болем, непримиренно заперечував у своїх поезіях: «Геть розмови про війну! Геть і війну саму! // Зникни назавжди з-перед очей моїх вражених, // видовище почорнілих, знівечених трупів! // Це розгнуздане пекло й потоки крові - вони для диких тигрів // та вовків із висунутими язиками, а не для людей із розумом!» (з «Пісні про виставку», 1871). Безпосереднім відгуком на Громадянську війну стали вірші «Вертайся з поля, тату...» (1865), «Однієї ночі варту незвичайну я на полі ніс...» (1865). Другий з названих творів є автобіографічним: немолодий уже поет як санітар брав участь у боях. Напевно, найсильнішим з усього написаного Вітменом проти кривавої війни є короткий - лише шість рядків - вірш:
Глянь униз, ясен місяцю, і окропи це видовище,
М’яко спади додолу потоками нічного сяйва на обличчя,
жахливі, набряклі, багрові,
На мертвих, на їхні спини, на їхні широко розкинуті руки,
Вилий на землю своє безкрає море світла, священний місяцю.
(Переклад М. Малаша)
У біографії Вітмена не бракувало складнощів, випробувань, глибоко драматичних моментів. Однак передусім, за власними словами поета, він «свідомо прагнув висловити опосередковано й прямо кипіння, стрімке зростання, напруженість буття Сполучених Штатів, — провідні тенденції і події XIX ст., - у цілому дух мінливого світу мого часу, бо до цього духу я був причетний, ці події викликали в мені найжвавіший інтерес: вони завершували велику епоху... розчищаючи шлях новій, ще величнішій». Значно пізніше Вітмен писав: «Моя книжка у своїй основі - автобіографічна; може, я не виявляю темпераменту, не підіймаю галасу з приводу банальних пристрастей, тому що я за своїм походженням певною мірою квакер» (тобто людина, що додержується суворої моралі й стримана щодо вияву почуттів у дусі прихильників цієї пацифістської секти християн, які називали себе «товариством друзів»). Ці два моменти - міцний духовний зв’язок зі своїм часом, народом, країною, світом - з одного боку, і автобіографічність - з іншого - важливі для розуміння поезії Вітмена, її ідейного, філософського, етичного наповнення, багатьох її сюжетів і образів.
«Я весь не вміщуюся між черевиками та капелюхом»
В. Вітмен народився 1819 р. у місцевості Лонг-Айленд, неподалік від Брукліна, куди невдовзі переїхала родина. Його батько був теслею. Вітмени жили звичайним життям міських ремісників. Хлопця виховували не лише батьки, а й вулиці досить великого торговельного й промислового Брукліна, що з часом став районом Нью-Йорка.
Подробиці. На формування світобачення майбутнього поета вплинула масштабність оточуючого світу - картини могутнього океану й найбільшого міста країни, її промислового, фінансового, економічного центру. Пульс велетенського Нью-Йорка бився у прискореному ритмі, тут повсякчас відбувалося щось нове, цікаве, сенсаційне. Загальна атмосфера 30-40-х років і патріотичні настрої родини, що шанобливо ставилася до героїчних сторінок недавньої історії завоювання незалежності Сполученими Штатами, виховали бруклінського хлопчину захопленим патріотом, що свято вірив у велич і прекрасне майбутнє рідної країни.
Шкільне навчання Вітмена було коротким, як і в Марка Твена. І так само, як видатний прозаїк, дванадцятирічним хлопчиком він розпочав своє трудове життя в друкарні. Ще підлітком Волт друкував свої перші поетичні спроби, тим більше, що набірна каса була під рукою. У сімнадцять років він започаткував власну газету, у якій виконував обов’язки редактора, кореспондента, друкаря й розповсюджувача. Молодий Вітмен брав активну участь у політичному житті, виступав агітатором на президентських виборах, писав повчальні статті й оповідання, складав вірші.
Подробиці. Чим би Вітмен не займався, він почувався борцем «за великі принципи, за могутні й славні істини». Ідеалізуючи все, що відбувалося в його країні, поет мав дещо плутані погляди з певних політичних питань, наприклад щодо скасування рабства. Хоча загалом ще в 40-х роках він вважав рабство негрів несумісним зі свободою білих громадян США: «Чи можуть істинні американці народитися з рабів? Чи можуть істинні американці народитися з рабовласників?» Під впливом творів європейських істориків доби романтизму й найвідоміших письменників-романтиків обох континентів (а читав Вітмен дуже багато) у нього формувалося глибоке переконання щодо провідної ролі народу в історії. Поет вірив у могутність мас, шляхетність і духовність простих людей, яка долає все темне, брудне, що існує в житті суспільства.
Захоплення ідеями письменників-романтиків і філософів-трансценденталістів1, зокрема Р.В. Емерсона, про гармонійне поєднання духовної і фізичної праці на лоні природи, про досконалу людину як сполучну ланку між природою і Богом приводить Вітмена до перегляду власного життя. Він відмовляється від професії редактора й журналіста і стає теслею, як батько. Намагаючись на практиці втілити проголошену трансценденталістами єдність духовного й фізичного начал, тесля Вітмен під час зведення будинків інтенсивно розмірковує над головними проблемами людини й світу. Слідом за прибічниками Емерсона він доходить до висновку про цінність кожної людини, про приховані в ній джерела оновлення й вдосконалення. Так, слова Емерсона: «Знай, що світ належить тобі. Могутній приплив духу потягне за собою відповідний переворот у світі предметів» - можна розглядати як заклик до самовдосконалення, до роботи над собою, у першу чергу, над власним внутрішнім «я», що приведе до змін на краще й зовнішнього світу.
1 Основними ідеями філософів-трансценденталістів були соціальна рівність «рівних перед Богом» людей; духовне самовдосконалення, близькість до природи, що очищає людину від «вульгарно-матеріальних» інтересів; інтуїтивне осягнення макрокосму через мікрокосм.
Як і всі романтики, трансценденталісти свято вірили в особливу місію людей творчих, насамперед митців. На думку Емерсона, «поет - це той, кому невідомі перешкоди, кому підвладне і те, про що інші можуть лише мріяти, хто охоплює все розмаїття людського досвіду і є людиною», . Вітмен на ранньому етапі своєї поетичної діяльності не лише поділяв ці думки, а й підсилював їх: «Я думаю, небагато знайдеться героїчних подвигів, витоки яких не знаходяться в мистецькому натхненні... в усіх великих бунтівниках-оновителях світу... ми знаходимо мистецьке натхнення в його найвищому злеті...» Для того щоб гідно виконати місію поета, як це високе покликання розуміли романтики - літератори й філософи, весь свій вільний час Вітмен приділяє самоосвіті, читаючи книжки з різних галузей знань: від історії до міфології, від праць із релігієзнавства до досліджень з астрономії. Усе це дуже важливо для розуміння того, звідки в його поезії так багато різних філософських ідей, міфологічних і космічних образів тощо. Часто цитують слова самого поета про те, що всі ці розмаїті знання з численних джерел були для нього «перегноем, з якого проросло Листя «.
У цей період життя Вітмен глибше й чіткіше осягає своє покликання, що полягає в боротьбі за «стару добру справу... свободу і прогрес людського роду» шляхом художньої творчості, знаряддям якої є мова поезії. Вирішальним кроком до здійснення шляхетної мрії стало видання в 1855 р. збірки «Листя трави».
Nota bene. Цю збірку (вісімсот примірників) Вітмен самотужки видрукував у друкарні своїх близьких друзів. Вона зазнала гострої критики, але автора це не зупинило. Невдовзі поет випустив друге (1856), а згодом і третє (1860) видання. Щоразу зміст збірки розширювався й доповнювався за рахунок нових віршів. В останній редакції книжка вміщувала понад сто поезій.
1862 р. Вітмен поїхав у Вашингтон до брата, якого було поранено під час Громадянської війни. Під впливом шпитальних вражень він залишився у Вашингтоні, де три роки добровільно доглядав поранених. Набутий там досвід відобразився в нових поезіях, включених до книжки «Листя трави». Після закінчення війни поет вступив на чиновницьку службу в Міністерство внутрішніх справ, звідки його невдовзі звільнили як автора «скандальної» книжки.
1873 р. через тяжку хворобу Вітмен змушений був перебратися до містечка Кедмен біля Нью-Йорка. Однак це не завадило поетові в період тимчасового поліпшення самопочуття здійснити вояж Скелястими горами Колорадо й Канадою, під час якого він відвідав Ніагарський водоспад.
Останні роки життя В. Вітмена минули у хворобах і бідності, але митець не здавався - продовжував писати вірші й прозу. Помер письменник 26 березня 1892 р. у Кедмені.