Обкладинка збірки «Квіти зла». Видання 1866 р.
Назву для збірки автор обирав довго, і в результаті вона виявилася напрочуд місткою й виразною. Заголовок «Квіти зла» сфокусував суперечності епохи й життя самого Бодлера, у стислій формулі вмістив поетове сприйняття сучасного світу як царства зла й водночас - його індивідуальний погляд на цей світ, вільний від моралізаторської декламації й пишномовності. Зухвала як на той час назва бодлерівського творіння породила багато довільних тлумачень, пересудів і суперечок. Недоброзичливці митця трактували її як поетизацію зла й аморальності, зазіхання на духовні основи суспільства. Заперечуючи ці тлумачення, автор заявляв: «Про книгу треба судити в її цілості, і тоді з неї випливає жорстокий моральний урок».
Збірка «Квіти зла» складається з шести циклів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть», організованих за проблемно-тематичним принципом. їхнє розташування визначається загальним контекстом книжки. Чільне місце посідає цикл «Сплін та ідеал», оскільки в ньому, за словами автора, виражена основна суперечність буття сучасної людини — суперечність між ідеалом і дійсністю, що робить її долю надзвичайно драматичною. У другому виданні збірки Бодлер поставив цикл «Бунт» перед циклом «Смерть», тим самим акцентувавши бунт як останню спробу поєднати ідеал і дійсність (у разі невдачі єдиною його розв’язкою буде смерть).
Романтичні тенденції у збірці
Поезія Бодлера глибоко й органічно пов’язана з романтизмом. У 40-х роках, коли розпочинався творчий шлях поета, романтизм був ще живою і активною традицією французької літератури, надто поезії. У цьому напрямі Бодлер вбачав «дійсно сучасне мистецтво» і самого себе усвідомлював «новим романтиком». «Романтизм — це найповніше, найсучасніше вираження прекрасного», - наголошував він. Поет зізнавався, що відчуває ностальгію за недавнім великим минулим романтизму й прагне залишатися вірним його духу (не випадково критики сприйняли «Квіти зла» як збірку романтичної поезії).
Безперечно, в основу збірки закладено романтичні моделі світогляду й поетики. Її семантико-образна вісь - романтичне протиставлення дійсності й ідеалу. При цьому протилежності доводяться до граничної різкості, до поляризації, і в них поезії набувають остаточної змістової і художньої завершеності. Сам Бодлер писав про це так: «Лише сягаючи найглибших прірв падіння, уява, згідно із законом протилежності, запалює світоч найвищих ідеалів. Квіти чеснот в уяві поета не можуть розквітати без квітів зла, адже й світло дедалі яскравіше, що глибші тіні».
Nota bene. Утім, говорячи про пов’язаність Бодлера з романтизмом, не варто забувати, що цей напрям був рухом доволі розмаїтим і його течії суттєво різнилися між собою. Отже, слід уточнити, що творець «Квітів зла» був пов’язаний з романтизмом бунтівним, скорботним, названим за ім’ям видатного англійського поета — його зачинателя - «байронічним». «Байронічний» романтизм пройнятий духом розчарування й протесту, йому притаманна специфічна «ідеалізація заперечення», якій, зокрема, підлягають настрої і душевні стани, породжені неприйняттям дійсності й розладом з нею, а саме: меланхолія, розчарування, депресія, сплін, «світова скорбота» тощо. І чи не вперше в історії літератури ці негативні емоції набувають абсолютної естетичної цінності.
За своїм переважним змістом збірка «Квіти зла» й передусім її центральний цикл «Сплін та ідеал» - це лірична драма, де ідеалові безпосередньо протистоїть не сама дійсність, а «сплін» - тяжкий, хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. В одному з віршів, звернених до мадам Сабатьє, «ангела радості, лагідності й світла», поет говорить, що його світ - це «тіньовий, похмурий і болісний бік буття й людської душі». Відтворення «сплінічного» стану душі досягається передусім своєрідною метафорикою, яка стягує все найпохмуріше й найзловісніше зі світу предметно-чуттєвих явищ: дух поета тут — «піраміда», «бездонний склеп», небо на нього «давить, як свинцеве віко труни», дрова «глухо гупають об тротуар - так, ніби ешафот будує смерть трудна», «надія, мов кажан, б’ється боязкими крилами об каміння стіни», а в хворому мозкові «тчуть свої сіті павуки безчестя».
Окремо слід сказати про бодлерівський ідеал. Сам поет дав йому таке визначення:
«Ідеал - це не щось туманне, така собі нудна й безплідна мрія, що плаває під стелями академій. Ідеал - це людина, піднята до рівня справжнього життя, втілена пензлем або різцем у сліпучій істині своєї первинної гармонії».
Ф. Гойя. З «Каприччо»
Однак у «Квітах зла» ідеал поета цим визначенням не обмежується, він постає в різних втіленнях і трансформаціях. Висловлення ідеалу в збірці, як правило, пов’язане з ностальгійною тугою за ним як за «втраченим раєм» чи то всього людства, чи то самого поета, або того й того водночас. Яскравим прикладом є вірш «Moesta et errabunda»1, де протиставлення виплеканому в душі ідеалу потворної дійсності виражене без трагічного надриву, з ліричною задушевністю, причому очевидно, що під «вітрилом фрегата» тут можна плисти як у далечінь часу й простору, так і в глибини душі:
Несіть мене звідсіль, вагони і фрегати!
Тут обертаються всі людські сльози в твань!
Чи правда, що не раз печальний дух
Агати Говорить: покидай світ злочину й страждань?
Несіть мене звідсіль, вагони і фрегати!
Мій раю запашний, о як далеко ти!
Там - радощі й любов, і все навкруг погідне.
Все поринає там у втіхи чистоти,
Все, що кохаєш там, твого кохання гідне!
Мій раю запашний, о як далеко ти!
(Переклад Д. Павличка)
Разом з тим впадає у вічі, що в «Квітах зла» частіше, ніж про ідеал і про поривання душі до нього, йдеться про «зриви», «зради» ідеалу, неспроможність протистояти спокусам зла - про те, що називають «гріховними слабостями» людського роду. Отже, зло не тільки в навколишньому світі, а й у світі внутрішньому. Поет його усвідомлює й прагне здолати, страждаючи, впадаючи у відчай і зігріваючись надією. Бодлер наголошує на складності й суперечливості людини й людської душі. «У кожній людині, — писав він у своєму щоденнику “Моє оголене серце”, - є два одночасних прагнення: одне спрямоване до Бога, друге — до Сатани. Поклик Бога, або духовність, - це прагнення внутрішньо піднестися; поклик Сатани, або тваринність, - це насолода від власного падіння».
Подробиці. Усвідомлюючи цю складність і суперечливість людини в самому собі, Бодлер виражав її з нечуваною щирістю, яка шокувала добропорядних міщан і накликала на поета звинувачення в аморальності й всіляких смертних гріхах. Слід зазначити, що Бодлер, не без зухвалості єретика, який відколовся від загальної віри, нерідко поетизував падіння в безодню гріха. Однак це не означає, що він визнавав правоту зла й був його прибічником. На свій, поетичний, лад він пізнавав зло, дотримуючись думки, що «зло, яке само себе усвідомлює, менш жахливе та ближче до одужання, ніж зло, яке про себе нічого не знає». Разом з тим, за влучним висловом О. Блока, своєю поезією Бодлер переконував, що й «перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини». Показовим у цьому плані є його вірш «Духовне світання»:
Як до розпусника в сіянні ідеалу
Заходить світло дня, рум’яне, мов дитя,
Тварюка заспана вчуває каяття,
І ангел будиться в гидкій душі помалу.
1 «Смутні й заблукані думки» (лат.).
Для очманілого, який страждає й снить,
І згадує свої блазенства низькородні,
Вже відкривається принадливість безодні,
Духовних просторів незаймана блакить.
(Переклад Д. Павличка)
За словами Бодлера, з дитячих літ йому були властиві два суперечливих відчуття — «жаху життя і екстазу життя». Друге з них, що містило в собі «прив’язаність» до життя і, попри весь «жах», своєрідну «заполоненість» ним, рятувало поета від абсолютного песимізму й нігілізму. Саме це відчуття штовхало його на пошуки нової, незнаної краси, що зростає на сучасному ґрунті, у світі, де розпускаються «квіти зла», осяяні, однак, світлом ідеалу.
Одна з найістотніших рис творчої особистості Бодлера — загострене відчуття нового в мистецтві й житті, спрямованість на пошук сучасної, «модерної» краси. Головне в мистецтві, наголошував він у своїх критичних статтях, - це відчуття духу сучасності й щире його втілення. У цьому прагненні до «сучасної краси» та в її художньому відтворенні поет дедалі більше розходиться з романтизмом і загалом із засадами естетики XIX ст. й постає як зачинатель нової, модерної, епохи європейської художньої культури, що починалася, зокрема, із символізму.
Літературознавча довідка
Символізм (від франц. symbolisme; грец. symbolon - знак, ознака) - художній напрям у мистецтві й літературі межі ХІХ-ХХ ст. Його засадничою ознакою є «символізація» художнього мислення, внаслідок якої явища дійсності набувають характеру «знаків» певних душевних станів, настроїв, ідей тощо, тобто перетворюються на символи, котрі є важливим засобом творення художньої образності. Характерний художній принцип символізму полягає у виявленні «відповідностей» і аналогій між різноманітними явищами. Основи символістського напряму остаточно сформувалися у творчості П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме, Е. Верхарна.
Символ - універсальна естетична категорія, образ, наділений значенням, не тотожним змістові самого образу. На відміну від алегорії, значення символу не піддається однозначному формулюванню і є багатовимірним за визначенням; відтак його дешифрування потребує активної участі читача.
Варто зауважити, що символізм Бодлера та інших французьких поетів неможливо зрозуміти, якщо дотримуватися уявлень про символізм як мистецтво, що відвертається від реального світу, спрямовується на осягнення й художнє відтворення непізнаванних сутностей і таємниць, якщо тлумачити символ як містичне відображення потойбічного світу. Ця концепція, виведена з певних течій російського символізму, погано прикладається до символізму французького. За окремими винятками зазначені настрої та проекції були чужі французьким символістам, творчість яких переважно мала інше спрямування - на поетичне осягнення й вираження «поцейбічного» світу. Однак світу, в якому під впливом прогресу науки змінився характер комунікацій між людьми, зросла роль абстракцій і знаків (символів) у їхньому спілкуванні і, відповідно, в їхньому світосприйнятті.
Nota bene. Поезія Бодлера починалася в річищі романтичного символізму, поєднуючи дві основні течії пізнього французького романтизму - суб’єктивно-ліричну, представлену поетами «байронічної школи», і об’єктивно- живописну, що характеризується культом живописно-пластичного образу. Останню представляють живописний романтизм 20-30-х років і його пізніша трансформація — парнаська школа 50-70-х років, до якої тривалий час зараховували й Бодлера. При цьому його відомий сонет «Краса» не без підстав тлумачиться як естетична маніфестація «парнасизму». У ньому краса — це мрія, витесана з каменю, що підноситься як загадковий сфінкс; вона ненавидить рух, що зміщує лінії, їй чужі як сміх, так і плач; і все, що відбивається в чистих свічадах її очей, стає прекрасним і величним. Якщо на змістовому рівні поезія Бодлера пов’язана переважно з «байронічною» течією, то на формальному вона виявляє спорідненість з течією об’єктивно- живописною, передусім у пластичній виразності форми. Загалом же бодлерівські вірші відзначаються органічним поєднанням глибокого ліризму з пластичною силою і виразністю образу. Метафізична ідея чи ліричне переживання в Бодлера набувають напрочуд повного втілення в образах, рельєфних до скульптурності й водночас піднесених на духовну висоту символу.
Переважній більшості поезій «Квітів зла» властива двопланова структура, за якої на першому плані знаходяться предмети, конкретні явища, деталі тощо, а за ними, на другому плані, приховується ідея, абстракція, яка, набуваючи дедалі більшого значення, підпорядковує собі предметно- чуттєві образи й перетворює їх на символи. Так, наприклад, побудований вірш «Альбатрос», у якому образ володаря морських просторів, перетвореного матросами на посміховисько, безпорадного й приниженого, переростає в романтичний образ-символ поета і його долі «в людському натовпі»:
Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар летить, як блискавка в імлі,
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі.
(Переклад М. Терещенка)
Символіка Бодлера дедалі ускладнюється й поглиблюється, його образи- символи набирають багатозначності, спрямованості на відтворення надчуттєвого, універсального, посилюється намір за допомогою «відчутних» форм передати «невідчутний» зміст. «Весь видимий, світ, - формулює Бодлер нові засади поетики, - є лише арсеналом образів і знаків, яким уява відводить місце і визначає відносну ціну».
Словом, поезія Бодлера набуває символістського характеру й сутності. Тепер він вважає, що коли поет «описує те, що є, то опускається до рівня передавача, мовлячи ж про те, що має бути, поет зберігає вірність своєму покликанню, бо він - душа багатьох, яка запитує, плаче, сподівається й іноді передчуває». Отже, митець не відображає дійсність, а, висловлюючи своє «видіння, що є наслідком інтенсивної медитації», творить поетичну дійсність - глибшу й істиннішу, яка концентровано втілює дух сучасності.
Г. Курбе. Хвиля
Природа дедалі більшою мірою уявляється Бодлерові «лісом символів», які мають передавати «невідчутне», власне, метафізичний чи глибинно психологічний зміст. При цьому поет усвідомлює, що неможливо досягнути мети, охопити те, що належить до безкінечності, висловити її високу й грізну красу, але якась сила, від нього незалежна, спонукає його повторити «подвиг Ікара». Це прагнення, що веде до самознищення, з надзвичайною драматичною експресією Бодлер висловив у вірші «Скарги Ікара». Тут ліричний герой Ікар скаржиться, що «поламаний за те, що в небі хмари обіймаю», і...
За те, що рвусь на ту ясу.
Де гроно зір нових розквітло,
Вже тільки спогади про світло
Я в спалених очах несу.
Я за блакитним оболоком
Хотів знайти просторів тло,
Та чую - ломиться крило
Під вогняним, нещадним оком.
Задивлений в незриму суть,
Закоханий в красу, згораю.
Та гріб мій - прірву цю безкраю -
Моїм найменням не назвуть.
(Переклад Д. Павличка)
У Бодлера маємо не тільки ліричне поривання прилучитися до вічності й безмежності (що було вже в романтиків), а й прагнення прилучити їх до свого внутрішнього світу, зробити їх складовою свого духовного простору. Більше того, «бодлерівська “безкінечність” насправді виявляється пейзажем його власної душі, що розрослася до розмірів світобудови, до масштабів символічного вселенського храму» (Г. Косиков).
З усіма дими задумами пов’язаний і Бодлерів пошук «відповідностей» - взаємозв’язків і взаємодій різних відчуттів (кольору, звуку, запаху), за якими відкриваються «відповідності» мистецтв, що базуються на цих первісних відчуттях. У вірші «Відповідності» Бодлер пише:
Природа - храм живий, де символів ліси
Спостерігають нас і наші всі маршрути;
Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути
Підмурків та колон неясні голоси.
Всі барви й кольори,всі аромати й тони
Зливаються в могуть єдиного єства.
І зрівноважують їх вимір і права
Взаємного зв’язку невидимі закони.
(Переклад Д. Павличка)
Ці відчуття породжені «єдиним єством», усім їм властива глибинна взаємопов’язаність, що випливає із взаємозв’язку «невидимих» законів. Митці мають відчувати «неясні» голоси й закони «храму живого» природи і через «ліси символів», не втрачаючи багатства барв і звуків, виражати глибинне, надчуттєве, універсальне.
У ході еволюціонування поезії Бодлера до символізму змінюється його ставлення до слова, дається взнаки ще одне з визначальних завдань французького символізму — вивільнення чуттєвої сфери та її емоційно-інтуїтивне, неопосередковане висловлення. У поетичній мові «Квітів зла» відбувається зміщення від розповідного й інформативного завдання до навіювання образів і уявлень, настроїв і душевних станів. Характерним у цьому плані є вірш «Вечорова гармонія», побудований на повторах і підхопленнях, на «музикальному» навіюванні меланхолійного настрою (що з українських перекладачів найбільш тонко відчув і передав М. Драй- Хмара). «Мудро володіти мовою, - зазначав Бодлер, - це значить практикувати свого роду “чародійство", прагнути до того, щоб сучасна поезія ставала “сугестивною магією", у якій об’єкт зливається із суб’єктом, зовнішній світ - із самим митцем».
Літературознавча довідка
Сугестія (лат. suggestio; від suggero - навчаю, навіюю) - навіювання емоцій, думок, душевних станів.
Усе це, зрештою, засвідчило формування засадничих принципів французького символізму, які повного розвитку набудуть уже після смерті Бодлера. Цим передусім зумовлюється особливе місце митця в історії французької і європейської поезії. Як писав П. Валері, видатний французький поет XX ст.: «З Бодлером французька поезія нарешті вийшла за межі нації. Вона змусила світ читати себе; вона постала як сучасна; вона запліднила численні уми». Нова роль і значення французької поезії в європейській і світовій літературах були закріплені й розвинуті французькими послідовниками Бодлера - «великими символістами» С. Малларме, А. Рембо, П. Верленом і наступними поколіннями митців слова - Гійомом Аполлінером, П. Клоделем, П. Валері, Полем Елюаром, Сен-Жон Персом, Ж. Превером.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
I рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
Головна збірка творчого життя Ш. Бодлера має назву...
A. ...«Сплін та ідеал».
Б. ...«Альбатрос».
B. ...«Квіти зла».
Г. ...«Салон 1859 року».
2. Укажіть неправильне продовження твердження.
На формування творчості особистості Ш. Бодлера вплинули...
A. ...родинна драма (смерть батька, новий шлюб матері, конфлікт з вітчимом).
Б. ...життя в паризькому артистично-літературному середовищі.
B. ...читання лекцій у Бельгії.
3. Укажіть правильне продовження твердження. Художньо-смислову вісь збірки «Квіти зла» утворює...
A. ...тема життя природи.
Б. ...тема життя сучасного поетові міста.
B. ...тема любові.
Г. ...романтичне протистояння дійсності й ідеалу.
II рівень
1. Наведіть факти з біографії Ш. Бодлера, у яких виявилася бунтівна вдача поета.
2. Укажіть неправильне продовження твердження.
Збірці «Квіти зла» притаманні...
A. ...принципи реалістичної поетики.
Б. ...романтичні мотиви.
B. ...символістські елементи.
Г. ...внутрішні суперечності ліричного героя і його конфлікт зі світом.
3. Укажіть правильне продовження твердження.
Сплін, про який ідеться в бодлерівських «Квітах зла», - це...
A. ...хворобливий душевний стан, спричинений ворожою ідеалу дійсністю.
Б. ...назва району в Парижі.
B. ...ім’я одного з персонажів збірки.
Г. ...назва тропічної квітки.
III рівень
1. Як створювалася збірка «Квіти зла» і яку структуру вона має?
2. Поясніть зміст назви цієї збірки. Обґрунтуйте свою відповідь конкретними прикладами з творів Бодлера.
3. Який зміст поет вкладав у поняття «сплін» та «ідеал»? Проілюструйте свою відповідь прикладами з бодлерівських творів.
IV рівень
1. Визначте найважливіші особливості образу ліричного героя «Квітів зла». Чому неправомірно стверджувати, ніби він занурений у стихію «гріха» й милується «квітами зла»? Аргументуйте свою точку зору цитатами з бодлерівських творів. До яких метафор і порівнянь вдається поет, змальовуючи суперечливий внутрішній світ свого ліричного героя?
2. Схарактеризуйте основний напрямок творчої еволюції Ш. Бодлера. Яку велику епоху європейської поезії він завершував і яку розпочинав? Доведіть, що обидві згадані епохи відбилися в бодлерівській поезії.
3. Знайдіть символістські елементи у віршах Ш. Бодлера й поясніть специфіку їх втілення у творчості цього поета.
Робота в парах. Обговоріть запропоновані нижче запитання.
А. Як ви розумієте щоденниковий запис Ш. Бодлера: «У кожній людині є два одночасних прагнення: одне спрямоване до Бога, друге - до Сатани. Поклик Бога, або духовність, - це прагнення внутрішньо піднестися; поклик Сатани, або тваринність, - це насолода від власного падіння»? Знайдіть підтвердження цієї думки в бодлерівських поезіях.
Б. І самою назвою збірки «Квіти зла», і її змістом Ш. Бодлер спонукає читача замислитися над питанням співвідношення краси й моралі. Чи мають ці явища збігатися? Чи можуть вони існувати окремо одне від одного? Чи існує аморальна краса й ворожа красі мораль? Обґрунтуйте свою позицію щодо цих питань.
Теми проектів, призначених для мультимедійної презентації: «Тема гріха в поезії Ш. Бодлера та в живописі другої поло вини XIX ст.»; «Путівник до збірки “Квіти зла“».
Теми для самостійної дослідницької роботи: «Пластично-живописний образ і музикальність поезії Ш. Бодлера»; «Переростання предметного образу в символ у поезії Ш. Бодлера»; «Функціїантитези в збірці “Квіти зла" ПІ. Бодлера».
ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
1. Як змінюється ставлення до слова в символістській поезії Ш. Бодлера?
2. Як виражено ідею глибинного взаємозв’язку мистецтв у вірші « Відповідності « ?
3. Розкрийте зв'язок між творчістю Ш. Бодлера й «байронічною» течією романтизму.
Теми рефератів: «Романтичні моделі світогляду й поетики в збірці “Квіти зла"»; «Ш. Бодлер як зачинатель французького символізму».
Теми творів: «Конфлікт “спліну" та “ідеалу” в поезії Ш. Бодлера»; «Культ краси в ліриці Ш. Бодлера»; «Трагізм становища поета у світі (за збіркою “Квіти зла”)».