Писати Верлен почав рано, ще під час навчання в ліцеї, а згодом став членом літературного гуртка, організованого товаришами по службі. Перший його вірш вийшов друком 1863 р. На той час у французькій поезії домінував парнасизм, і молодий Верлен, приставши до представників цієї течії, друкувався в їхньому альманаху «Сучасний Парнас». У 1866 р. побачила світ збірка «Сатурналії», яку поет присвятив тим, хто народився під фатальним знаком Сатурна і не зазнав у житті спокою й щастя.
Подробиці. Характер цієї збірки, задуманої і створеної в середовищі «парнасців», значною мірою відповідає їхнім принципам. У ній Верлен ще декларує традиційне розуміння завдань поезії як втілення Ідеалу й Краси, віддає, принаймні теоретично, перевагу повній і звучній римі, заявляє, що «неспокійна й немічна уява не скасовує вимог розуму». Відповідно до настанов парнасизму, він прагне творити об’єктивну й «над- особистісну» поезію, зорієнтовану на живописання об’єктивного світу й філософсько-наукові медитації. Утім, рамки поетики парнасизму були затісні для Верлена, і він, усупереч власним деклараціям, часто давав волю своєму обдарованню. У віршах, де відчувається «справжній Верлен», він фактично пориває з парнасизмом і приходить до протилежної художньої системи, до творення поетичного імпресіонізму. Відбувається де в час стрімкого розквіту імпресіонізму в живописі (1866 р., коли з’явилися «Сатурналії», відбулася перша виставка імпресіоністів) і синхронно з його проявами в прозі (роман Е. і Ж. Гонкурів «Жерміні Ласерте», опублікований того ж таки 1866 р.).
В основному імпресіоністичною є друга збірка Верлена «Галантні свята» (1869). У ній предметом чи побудником імпресіоністичних вражень є не безпосередня реальність, а світ культури минулого, культури рококо XVIII ст. У поезіях збірки є різні персонажі, але це швидше не живі істоти, а маски й маріонетки, які розігрують невеселий маскарад «галантного століття». Ці «чарівні маски, радісні на вид, // Та сповнені таємною журою» проходять «витворним краєвидом душі», розігрують любовні сценки й співають пісні про те, «як від любові їм життя розквітло», але в усьому цьому немає радості: і самі вони, і їхні забави та співи «у місячне перецвітають світло», котре, як відомо, є світлом примарним.
Наступна збірка - «Пісня чистого кохання» (1870), присвячена нареченій Верлена М. Моте, була поверненням до «справжнього», до глибоких і щирих почуттів. Тут так само наявне злиття світу внутрішнього й світу зовнішнього, але глибока ніжність і зачарування, що переповнюють поета, перетворюють їх на якусь вселенську світло-радісну феєрію:
В місячнім світлі
Мліють гаї;
В ночі розквітлій
Тчуть солов’ї
Співи-узори...
О люба зоре! (...)
З висі тремкої
Тиша злина,
В мирі й спокої
Спить осяйна
Світу будова...
Хвиля чудова!
(Переклад М. Лукаша)
Отже, творчість Верлена, тісно пов’язана з імпресіонізмом, водночас є втіленням поетичного синтезу імпресіонізму й символізму. Своєрідною естетичною декларацією поета є його знаменитий вірш «Поетичне мистецтво», написаний у 1874 р. й опублікований через вісім років. Сам автор, щоправда, згодом заперечував його програмний характер і заявляв, що «не збирався теоретизувати», але програмність цього твору безперечна, хоч і висловлена у вільній поетичній формі. «Поетичне мистецтво» було витлумачене сучасниками як естетична декларація поетичного імпресіонізму й символізму і саме так сприймалася наступними поколіннями.
Цей вірш відбиває внутрішню закономірність поезії Верлена, за якою імпресіоністичне відтворення вражень переходить у символістську сугестію, тобто навіювання невизначеного, інтуїтивно-настроєвого, позбавленого чіткого змісту («про неясне говорити неясно», за формулюванням автора), де слова стають своєрідними сигналами відчуттів і мають діяти на кшталт музичних фраз і акордів. Тому поет не потребує строгого добору слів, необхідного для точної інформації, йому «наймиліиіий спів - сп’янілий: він невиразне й точне сплів»".
К. Моне. Руанський собор
Для Верлена рішуче неприйнятні чисті кольори, натомість любі відтінок і півтон, адже «відтінок лиш єднати може // Сурму і флейту, мрію й сон». Митець повстає проти раціоналізованої поезії, що ґрунтується на «вбивчому дотепі, жорстокому розумі й нечистому сміху» та на правилах риторики, якій закликає «хребет скрутити». «Поетичне мистецтво» засвідчило завершення боротьби з риторичною традицією в європейській поезії, з підпорядкуванням поетичного висловлення законам і правилам красномовства, що відбулося в пізній античності й перейшло в класицизм. Особливо тривалою й гострою ця боротьба була у французькій поезії, де класицизм пустив найглибше коріння; її розпочали ще романтики, а продовжили й завершили символісти, зокрема Верлен.
Однак передусім від ліричної поезії Верлен вимагає музикальності. Його вірш-декларація починається категоричним твердженням: «Найперше - музика у слові!» і завершується не менш категоричним закликом: «Так музики всякчас і знов!». Така орієнтація на музику виявилася вже в першій збірці митця, в «Сатурналіях», зокрема в «Осінній пісні». Тут мобілізуються звукописні засоби мови, більше того - маємо евфонічну організацію вірша, яка створюється шляхом добору й поєднання звуків. М. Некрасов зазначав, що справжній поет одним вдалим звуконаслідуванням може висловити більше, ніж пересічний поет цілим віршем. Верленівська «Осіння пісня» засновується на звуконаслідуванні, яке перебирає функцію головного виражального засобу. Вірш «інструментовано» на протяжливі носові звуки [an], [en], [on], на які багата французька мова, і ця музична домінанта чудово відтворює осінній душевний стан поета, коли «все в’яне й вмирає» і він відчуває себе «мертвим листком», гнаним «злим вітром». Для ілюстрації наведемо хоча б першу строфу оригіналу:
В «Осінній пісні» теж зливаються внутрішній і зовнішній світи, але тут поданий імпресіоністичними штрихами осінній пейзаж уже цілком перетворюється на «пейзаж душі», який до того ж «перекодовується» в мелодію. До речі, цим спричинена надзвичайна складність перекладу
1 Довгі ридання // Скрипок осінніх // Ранили моє серце // Млістю монотонною (франц.).
В нім - любий погляд з-під вуалю,
В нім - золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Les sanglots longs Des violons
De l’automne Blessent mon coeur
D’une langueur Monotone1.
«Осінньої пісні» (та й багатьох інших поезій Верлена) іноземними мовами, зокрема українською.
Nota bene. Серед українських перекладів слід виокремити переклади Г. Конура, Бориса Тена, М. Лукаша і С. Гординського.
От як відтворюється в них наведена вище перша строфа:
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
(Переклад Г. Конура)
Довгим квилінням
Скрипки осінні
Монотонно,
Вперто, без жалю
Серце вражають
Непритомне.
(Переклад Бориса Тена)
Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада...
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.
(Переклад М. Лукаша)
В осінню глиб
Ввіллявся хлип
Віоліни,
Із серця дна
Надокучна
Туга лине.
(Переклад С. Гординського)
Не вдаючись до докладних порівнянь цих перекладів з оригіналом і одного з одним, звернімо увагу на найістотніші ознаки. Усі перекладачі зосереджуються передусім на музикальності вірша, бо без її відтворення, як писав ще М. Зеров, «не може бути елементарно пристойного перекладу Верлена». Однак при цьому вони застосовують досить різні підходи.
Г. Кочур близько відтворює словесно-образний ряд оригіналу й прагне зберегти його «інструментованість», знаходячи відповідники в українській мові (осінніх - голосіннях); загалом його переклад слід визнати найадекватнішим. Власне, цим же шляхом пішов і Борис Тен, але в його перекладі у верленівській милозвучності з’явилися перебої і майже прозаїзми («вперто, без жалю // Серце вражають // Непритомне» ). М. Лукаш обирає інший, ніж в автора, звуконаслідувальний ряд, у нього мелодійність вірша сміливо переводиться в інший регістр («Я чать хлипкі, // Хрипкі скрипки // Листопада...»), унаслідок чого підвищується експресивність перекладу, який, однак, зберігає внутрішню відповідність оригіналу. Десь посередині між цими перекладацькими інтерпретаціями знаходиться переклад С. Гординського, у якому ослаблюється фонічна структура «Осінньої пісні» й увага зосереджується на відтворенні її настрою.
Французьким символістам було притаманне розуміння музики як мистецтва, котре, на відміну від інших, що дають «відбитки явищ», виражає їхній глибший сенс неопосередковано, самою своєю «матерією» і тим самим «претендує на світ потаємного». Так музика зближається із символом і переймається його завданнями, що чи не найраніше виявилося в поезії Верлена. Музика в нього стає своєрідною мовою, що висловлює потаємні сутності буття. У творчості Верлена імпресіонізм еволюціонував настільки, що виробив художню систему, здатну з’єднатися із символом, з ідеєю, стати конкретною і відчутною оболонкою абстрактного.
Цей процес завершується в збірці з парадоксальною, але промовистою назвою «Романси без слів» (1874), яка стала своєрідною емблемою творчості Верлена (до речі, вірш-маніфест «Поетичне мистецтво», написаний у той самий час, можна розглядати як її теоретичну проекцію). Поезії, що увійшли до збірки, писалися в основному протягом 1872-1873 рр. у Бельгії та Англії.
К. Пісарро. Острів Лакруа. Руан. Туман
Подробиці. Збірка містить чотири цикли - «Забуті арієти», «Птахи уночі», «Бельгійські краєвиди» й «Акварелі», між якими існують істотні змістові й стильові відмінності. До першого з них увійшли переважно суто ліричні вірші, позначені тяжким душевним станом поета в ті роки. Другий цикл заповнений образом коханої та болісними переживаннями, викликаними її втратою, причому все це постає як спогад. Третій цикл - це імпресіоністичні замальовки бельгійських краєвидів, значною мірою об’єктивізовані, у яких імпресіоністичний поетичний живопис Верлена сягає чи не найвищих своїх вершин. Останній цикл за своїми провідними мотивами й тональністю поєднує попередні. Його ліричне дійство перенесено до Англії, але це не «англійські краєвиди», а швидше зовнішній англійський колорит.
Зміст і тональність циклу «Забуті арієти» концентровано втілилися у віршах «Плаче моє серце...» і «Оця несходима нудота рівнини...». Перший з них - це поезія про сум, такий глибокий, що здається безпричинним і невідворотним. Цей безмежний сум, що заполонив серце, порівнюється з осіннім дощем, який сіється над містом, причому ці паралельні дії передаються безособовими дієсловами («ilpleure dans mon coeur // Il Comme il pleut sur la ville» - «плачеться в моєму серці, // Як вощиться над містом» ), що надає душевному стану поета характеру спонтанності. Віршеві притаманна гранична простота образів і приглушена мелодика, монотонність якої посилюється досить рідкісною схемою римування абаа.
Nota bene. Усі ці компоненти форми, а з ними й «душа вірша», його музика, майстерно відтворені в перекладі М. Рильського:
Так тихо серце плаче,
Як дощ шумить над містом.
Нема причин неначе,
А серце ревно плаче.
Разом з тим Рильський пожертвував у своєму перекладі майже всіма внутрішніми римами, деякими алітераціями оригіналу, і це виправдано тим, що гонитва за їхніми українськими відповідниками призвела б до втрати найважливішого — простоти й задушевності інтонації, тієї дитинно-довірливої скарги, з якою виливається у Верлена сум серця:
Найтяжчий, певно, сум —
Без гніву, без любові,
Без ревнощів, без дум -
Такий нестерпний сум. —
Інший характер має поезія «Оця несходима нудота рівнини...», у якій той самий душевний стан, глибокий смуток поета втілюється в зимовому пейзажі, у «несходимій нудоті рівнини», де «сніг, як піщини, ледь видимо блима». Музична основа наявна і в цьому вірші - вона виявляється не лише в його мелодійності, а й у його компонуванні, у повторі строф: першої і останньої (шостої), другої і четвертої, у наявності подвійного рефрену. Однак більшою мірою поетика цього твору тяжіє до живописного імпресіонізму, душевний стан поета в ньому передусім передається живописно, в емоційно насиченому зимовому пейзажі, що дихає самотністю і безнадією:
На мідь небосхилу,
Де сутінь безкрая,
Лиш місяць безсило
Ступне і вмирає.
Між пасмами пари
На ближнім узгір’ї
Хитаються сірі
Дуби, наче хмари.
(Переклад Г. Качура)
Безперечно, в поезії Верлена домінує музична стихія і здебільшого «живописний мазок» підпорядковується «музичному акорду», але це не означає, що елементи живописності й пластики не відіграють у ній активної ролі.
Nota bene. Недооцінка цієї ролі призводить до однобічних уявлень про видатного французького поета. Наголосимо, що для нього світ не тільки звучав «музичною рікою», а й розкривався в невичерпній розмаїтості форм і барв, відтінків і гри світлотіні. Здатність Верлена інтенсивно сприймати світ візуально має глибоке коріння у французьких мистецьких, зокрема поетичних, традиціях.
Ця особливість верленівської поетики яскраво проявляється в третьому циклі «Романсів без слів», у «Бельгійських краєвидах». Тут маємо різні пейзажі - сільські й міські. Сільські - це поля люцерни й конюшини, пласка рівнина «під небом, ніби з ковили», де пасуться «мирнії воли» й «корови повнобокі». Урбаністичні представлені пейзажами містечок, затишних і мальовничих, ніби з минулих часів, та великих індустріальних міст. До останніх належить, зокрема, Шарлеруа, зображений в однойменному вірші, що, безсумнівно, є одним з шедеврів Верлена, сміливим кроком назустріч поезії XX ст. і за змістом, і за формою. У «Шарлеруа» поет динамічними, імпресіоністичними мазками малює «красоти», створені індустріальною цивілізацією: важкі чорні дими заводів на небокраї, «людський піт і вереск металу», задимлене пекло, у якому не хочеться жити. Тут дається взнаки й притаманна митцеві абсолютна недовіра до прогресу й науки, досить несподівана в епоху її бурхливого розвитку.
Ще однією з незаперечних заслуг Верлена перед французькою поезією є оновлення й збагачення поетичної мови, наближення її до розмовної. За словами Б. Пастернака, він «надавав мові, якою писав, тієї безмежної свободи, яка й була його відкриттям у ліриці... Паризька фраза в усій її незайманості й чарівності влітала з вулиці й лягала у строфу цілком, без найменшої силуваності, як мелодичний матеріал для всієї наступної побудови». Повною мірою це стосується й поезії «Шарлеруа», з її розмовною лексикою, нервово-поривчастим ритмом і квапливо-уривчастою інтонацією:
Де ми? Овва!
Гудуть вокзали.
Як ви сказали?
Шарлеруа!
(Переклад М. Лукаша)
Наступна збірка Верлена «Мудрість» побачила світ після тривалої паузи, у 1882 р., хоча створена була значно раніше - після ув’язнення в Бельгії й навернення поета до християнства й католицької церкви.
Подробиці. У передмові до збірки «Мудрість» Верлен писав: «Автор цієї книжки не завжди думав так, як нині. Тривалий час він блукав у зіпсованому сучасному світі через помилки й невідання. Однак заслужені прикрощі [натяк на пережите в 1872-1874 рр.] застерегли його і з милості Господа він зрозумів ці попередження. Він простягнувся ниць перед вівтарем, давно забутим, поклоняючись Всеблагому і волаючи до Всемогутнього, покірний син церкви». Бог цієї збірки - це Бог католицької церкви, але він сприймається поетом з якоюсь дитинною безпосередністю й щиросердністю. У віршах збірки домінують молитовно-гімнічна й сповідальна інтонації і разом з тим проступає прихований чорний смуток, що гнітить душу поета. Власне, він відчуває себе грішником, який прагне спокутувати свої гріхи. Наявна в збірці й пейзажна лірика, але її тональність і колорит інші, ніж в «Романсах без слів», - тут здебільшого панує ідилічна умиротвореність, як, наприклад, у вірші «Тихе небо понад дахом...», майстерно перекладеному М. Рильським.
За прийнятою хронологізацією, «пізній Верлен» починається після « Мудрості», це вже 80-90-ті роки, коли відбувається спад його творчості. У цей період поет багато пише, значно більше, ніж у період розквіту, однак лише окремі вірші сягають колишнього рівня. Найзначнішими з пізніх збірок митця є «Любов» (1888), «Паралельно» (1889), «Щастя» (1891), «Пісні для неї» (1892). Ці збірки наповнені особистими мотивами, ідеться в них про близьких Верлену людей, які пішли з життя, про далеке й щасливе дитинство, про сни й марення, де поруч з’являються Матильда й Рембо, котрий тепер уявляється поетові сином.
В одному з «пізніх» віршів - «Підспів під Поля Верлена» (збірка «Паралельно») митець пародіює самого себе ( «оті романси мої без слів, // Незвично звучні, як дивна вість» ) і своїх численних наслідувачів. Слава Верлена дедалі зростала, однак не рятувала його ні від злиднів, ні від самотності, і це дратувало поета: «Так отака ти, людська славо? // 3 тобою я голодувати // І бідувати маю право, // Й кінці потроху віддавати...»
Утім, слава чудового поета-лірика не була ефемерною, вона зростала після смерті Верлена й справедливо стала славою всесвітньою.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
Творчість П. Верлена - це яскрава сторінка в історії розвитку...
A. ...англійського символізму.
Б. ...французького символізму.
B. ...європейського романтизму.
Г. ...європейського неоромантизму.
2. Який з наведених нижче фактів біографії П. Верлена не відповідає дійсності?
А. Навчання на правничому факультеті.
Б. Викладання на правничому факультеті.
В. Шлюб з М. Моте.
Г. Дружба з А. Рембо та їхня спільна подорож Англією і Бельгією.
Д. Дворічне перебування у в'язниці.
3. Укажіть правильне продовження твердження.
Програмним твором, у якому сформульовано найважливіші принципи верленівської поезії і котрий сприймається як її своєрідна емблема, вважається вірш...
A. ...«Плаче моє серце...».
Б. ...«Осіння пісня».
B. ...«Поетичне мистецтво».
Г. ...«Підспів під Поля Верлена».
II рівень
1. Укажіть неправильне продовження твердження.
Творчий розвиток П. Верлена...
A. ...розпочався за ліцейських років.
Б. ...на першому етапі перебігав під впливом творчості «парнасців».
B. ...у зрілій фазі ознаменувався синтезом імпресіоністських і символістських елементів.
Г. ...тривав до останніх днів.
2. Яка з наведених збірок не належить перу П. Верлена?
A. «Сатурналії».
Б.«Галантні свята».
B. «Пісня чистого кохання».
Г. «Романси без слів».
Д. «Останні пісні».
3. Укажіть правильне продовження твердження.
Картини природи у зрілій творчості П. Верлена...
A. ...пройняті настроями захоплення гармонією світового буття.
Б. ...вирізняються реалістичністю зображення.
B. ...переростають у «пейзажі душі» ліричного героя.
Г. ...концентруються довкола осені.
III рівень
1. Ґрунтуючись на відомих вам фактах біографії П. Верлена та текстах його віршів, схарактеризуйте творчу особистість поета.
2. Визначте провідні теми й мотиви лірики П. Верлена.
3. Поясніть засадничі принципи поезії П. Верлена, викладені в його вірші «Поетичне мистецтво». Проілюструйте їх конкретними прикладами з інших творів поета. Чи згодні ви з верленівським розумінням поетичної творчості? Обґрунтуйте свою думку.
IV рівень
1. Чим вирізняється П. Верлен серед французьких «великих символістів»?
2. На конкретних прикладах з лірики Верлена поясніть, як поєднуються в його творчості імпресіоністські та символістські елементи.
3. Розкрийте форми й засоби реалізації принципу музикальності у творчості П. Верлена. У чому полягають головні труднощі перекладу верленівських поезій?
ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
1. Порівняйте шляхи відтворення музикальності «Осінньої пісні» Верлена, обрані різними українськими перекладачами. Визначте найсуттєвіші відмінності між ними.
2. М. Рильський переклав деякі вірші Верлена «у шевченківському ключі». Як це виявилося в перекладі вірша «Тихе небо понад дахом...»? Порівняйте його з перекладом М. Лукаша «Над дахом дому - неба дах...», адекватним за змістом і формою.
Теми проектів, призначених для мультимедійної презентацій «Поезія П. Верлена і французькі художники-імпресіоністи» ; «Поезія П. Верлена та імпресіонізм у музиці».
Теми творів: «“Такий нестерпний сум": провідні настрої та мотиви лірики П. Верлена»; «“Люби відтінок і півтон": своєрідність художнього світу П. Верлена»; «Майстерність “пейзажів душі” в ліриці П. Верлена».