У французькій поезії на межі 60-70-х років найбільш авторитетною течією залишався парнасизм, тож і юний Рембо звертає до нього свої погляди. Він не став «парнасцем», але сприйняв певні елементи їхнього світосприйняття й поезїї, зокрема закоханість у радісно-безмежну стихію життя. Найповніше це втілилося в невеликій поемі «Сонце і плоть», що звучить як гімн природі й античності, пройнятій життєствердним світовідчуттям.
Nota bene. Основним напрямом художньої творчості митець вважав романтизм, до якого включав і парнасизм. Утім, на становлення Рембо- поета впливали не лише сформовані течії і школи. Живучи в провінційному Шарлевілі, він уважно стежив за новими віяннями у французькій поезії, відтак справжнім відкриттям для нього стала творчість Бодлера (її вплив на юного поета був особливо значним). До «справжніх поетів», поетів-«ясновидців», Рембо відносив і Верлена, з поезією якого на той час був уже ґрунтовно знайомий. Привертають його увагу й твори Малларме. Так окреслюється коло видатних поетів-символістів, які витворюють основний контекст поезії Рембо.
Завершення першого періоду творчості митця припадає на другу половину 1870-го - початок 1871 р. й позначене загостренням радикальних негативістських настроїв і різким посиленням викривально-сатиричних тенденцій у його поезії. У той час Рембо також пише яскраві антивоєнні твори, серед яких слід виокремити сонет «Сплячий в улоговині». Цей вірш підводить до розуміння ентузіазму, який викликала в поета Паризька комуна. Ним сповнена патетична, емоційно перенапружена «Паризька оргія», що сягає крайніх меж ліричної експресії, і поезія «Руки Жанни- Марі», у якій створено монументальний і водночас реальний образ жінки- комунарки з кайданами на «святих руках». Разом з тим саме тоді в Рембо визрівав радикальний перелом, концепція «ясновидіння» і поета-«ясновидця».
До символізму Рембо приходить навесні 1871 р., коли течія ще не мала такої назви, і свою новаторську, великою мірою експериментальну поезію називає «поетичним ясновидінням». В одному з листів він висловлює передусім невдоволення лірикою попередніх епох, коли «людина не працювала над собою, не була ще розбуджена і не занурилася в повноту великого сновидіння». За Рембо, найперше, чого має досягнути той, хто хоче стати поетом, - «це повне самопізнання; він відшукує свою душу, обстежує її, спокушає її, пізнає її. А коли він її пізнав, він має її обробити!».
Подробиці. Далі Рембо наголошує: щоб стати поетом, «треба стати ясновидцем, зробити себе ясновидцем», а досягається це шляхом «довгого, безмежного й обґрунтованого розладу всіх відчуттів». Лише так можна осягнути «незвідане», особливий світ, який існує не над реальним і конкретним, а відкривається за ним у ясновидінні. Осягається він не розумом, а інтуїтивно-емоційно: «Поет досягає незвіданого і, втрачаючи розум, перестає розуміти свої видіння - він їх побачив!» Ці видіння не відображення, не «наслідування природи» - вони в осяянні творяться поетом заново, за законами краси; їх Рембо виражає з незвичайною яскравістю, експресією і виразністю, вдаючись до навіювання того, що не піддається прямому висловленню. Видатний чилійський поет П. Неруда писав: «Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до найшаленішої краси».
Хибно вважати «ясновидіння» Рембо суто формалістичним експериментаторством. Насправді це була програма поетичного осягнення буття в усій повноті й цілісності та його тотального поетичного вираження. Від справжніх поетів - «ясновидців» - у ній цілком визначено вимагалося «нового у сфері ідей і форм». Поет, проголошував Рембо, відповідальний за все, «за людство, навіть за тварин». Важливо зазначити, що нова поезія мислилася ним у загальному контексті ідеї Прогресу (це слово Рембо пише з великої літери), де митцеві «належить бути його примножувачем». Власне, це був грандіозний, авангардистський за своїм характером проект оновлення поезії й людства, що провіщав подібні проекти першої половини XX ст. Першорядним завданням його реалізації Рембо вважав творення нової поетичної мови, яка мала робити відкрите поетові в «ясновидінні» відчутним, видимим, таким, що сприймається всіма органами чуття. При цьому «коли те, що поет приносить звідти, має форму, то йому надається форма, а коли воно безформне, то таким і має являтися». Важливо також, що Рембо аж ніяк не збирався творити поезію, призначену лише для втаємничених: те, що відкривається душі поета-«ясновидця», наголошував він, повинне стати набутком «загальної душі», душі всіх. Нова поетична мова, проголошував Рембо, «буде мовою душі до душі, вона вбере в себе все: запахи, звуки, кольори, вона поєднає думку з думкою і приведе їх у рух».
Першим переконливим утіленням нової поетики Рембо став його знаменитий «П’яний корабель», написаний улітку 1871 р. в Шарлевілі перед від’їздом до Парижа. У цій поезії усувається дистанція між зримим символом і значеннєвістю, скасовується порівняння (навіть прямо не висловлене «ніби»), вступає в права тотальна метафоричність, що переростає в образи-символи. Коли юний поет прочитав свій вірш поету-«парнасцю» Т. де Банвілю, який йому протегував, той запитав, чому автор не розпочав з оголошення себе цим кораблем, що відповідало б духу традиційної поетичної символіки, зближеної з алегоричністю. Однак Рембо творив символізм іншого типу і був свідомий того. «П’яний корабель», що носиться світовим океаном без керма й вітрил, насолоджуючись своїм бігом, вільним як політ фантазії, є в нього і образом-символом самого поета, і його внутрішньої свободи й розкутої уяви.
У творі два плани - зовнішній (предметний образ, корабель) і внутрішній («я» поета) — не співвідносяться, а «проростають» один в одного, витворюючи образ-символ, у якому пропущено всі проміжні «пояснювальні» ланки. Зовнішній план розкриває внутрішній, багатство й глибину, порив і напруження суб’єктивного світу поета, але й внутрішній веде в глибини й безмежні далі зовнішнього світу, «поеми моря».
В. Крейн. Коні Нептуна
Загалом же витворюється цілісний і в той же час багатозначний образ-символ, що допускає різні прочитання. У ньому прочитується і «рентгенознімок» душі поета, і його пророче передбачення своєї долі, майбутньої катастрофи, якою завершиться його екстатичне поривання до немислимої «вільної волі»:
Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,
Гіркі усі сонця й пекельний молодик;
Заціпило мені від лютого кохання.
Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!
(Переклад В. Ткаченка)
«П’яний корабель» є класичним утіленням того потрактування символу, що притаманне французькому символізму. Він не привноситься «збоку», для нього характерна спонтанність появи - без аналізу, без будь-яких пояснень. Він виражає змісти, настрої, душевні стани, які не мають прямих позначень у мові. Він залишається нез’ясованим до кінця й багатозначним, таким, що підказує значення й залишає простір для відгадування.
Ще одним знаковим віршем Рембо символістського періоду є сонет «Голосівки». Точна дата його створення, як і більшості поезій митця, невідома, але швидше за все він був написаний навесні 1871 р. Сонет викликав багато різних коментарів та інтерпретацій, від спрощено-біографічних до метафізичних, на яких немає потреби тут зупинятися. Безперечним є те, що «Голосівки» з’явилися в контексті реалізації нової поетичної програми «ясновидіння», яку Рембо розгорнув навесні - улітку 1871 р. Однією із засадничих ідей «поезії ясновидіння» було синтезування мистецтв у напрямку поєднання їхніх виражальних можливостей, у цьому вірші - звуку й кольору. Голосівки (голосні звуки) тут не просто складові слова, що передає певну інформацію, - вони набирають також звукових і колористичних характеристик, виконують музикальне й живописне завдання - функції навіювання певних відчуттів, поза значенням слів, прямої сугестії певних емоцій і настроїв.
На початку сонета поет проголошує: «А чорне, Е біле, І червоне, //У зелене, О синє: голосівки, // Я викажу вашу приховану таємницю». Отже, основні голосівки французької мови постають у відповідності до певних кольорів і функціонально пов’язуються з ними. Ідея Рембо полягає в тому, що, «інструментований» на певну голосівку, вірш викликатиме певні кольорові відчуття й відтінки, завдяки чому практично досягатиметься «відповідність мистецтв», взаємопов’язаність їхніх художніх мов, що була проголошена у знаменитому сонеті Бодлера «Відповідності». Далі читаємо візуальні образні ряди, у яких виявляються відповідні сугестивні можливості голосівок, їхнє, так би мовити, «звукове малювання», як-от:
Е - шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне; І
І - пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів.
(Переклад Г. Конура)
Поезії Рембо 1872 р. прийнято об’єднувати під загальною назвою «Останні вірші», бо вони справді були останніми творами митця, написаними у віршовій формі. Тривалий час ці поезії друкувалися разом з «Осяяннями» й сприймались як «осяяння у віршах» - поряд з «осяяннями в прозі».
Подробиці. В «Останніх віршах» продовжується реалізація програми «ясновидіння», творення нового поетичного світу, розширення й збагачення виражальних можливостей поезії. Приблизно за рік у сповідальному творі «Сезон у пеклі» Рембо напише: «...я тішився надією, що за допомогою інстинктивних ритмів винайшов таку поезію, яка колись стане доступною для сприйняття всіма п’ятьма відчуттями... Спершу це були спроби пера. Я писав мовчання й ніч, виражав невимовне, втілював миті запаморочення...» Тобто писав те, що не піддається прямому висловленню, що навіюється музично або ж підказується асоціаціями, натяками. Образи втрачають окресленість, виходять із часових і просторових координат, у них зливаються об’єктивне й суб’єктивне, конкретне й символічне, «малюнок душі» й стан світу.
Своєї кульмінації поезія «ясновидіння» Рембо досягає в «Осяяннях», створених протягом 1872-1873 рр. До цієї збірки увійшли поезії в прозі, у яких, за незначними винятками, відсутня будь-яка сюжетно-тематична цілісність. Саме в них декларований поетом принцип «слова на волі» набуває завершеного втілення. Ці твори справді видіння поета, що виникали в стані «ясновидіння». Незважаючи на візуально-чуттєву наповненість, вони цілком незалежні від конкретики життєвого досвіду, не мають жодних прикмет часу чи місця, жодних життєвих прототипів. Це суб’єктивні видіння, своєрідні поетичні абстракції, зіткані з позбавлених сюжетного зв’язку образів, зближених несподіваними асоціаціями, та навіювань і доведені до галюцинаційної виразності. Трохи згодом у «Сезоні у пеклі» Рембо скаже про це так: «Я звик до звичайної галюцинації: я насправді бачив мечеть на місці заводу, вправи ангелів на барабанах, коляски на дорогах неба, вітальню на дні озера... Потім я пояснив мої магічні софізми за допомогою словесних галюцинацій. Закінчив я тим, що став вважати священним розлад своїх думок».
Слід зазначити, що «Осяяння» є виходом за межі символізму й проривом до авангардистської поезії XX ст., зокрема до сюрреалізму.
Останнім твором Рембо й водночас його відмовою від поетичної творчості був згаданий «Сезон у пеклі», датований автором квітнем-серпнем 1873 р. Так несподівано завершився творчий шлях митця, який, власне, тільки розпочинався. Існує немало тлумачень цього рішення, але безперечним мотивом (про це йдеться в «Сезоні у пеклі») було розчарування Рембо в шаленому поетичному експерименті, у магії «ясновидіння». «Я спробував, — розповідає поет, — винайти нові квіти, нові зорі, нові види плоті, нові мови. Я повірив, що володію надприродною могутністю. І що ж!.. Я! Я. що вважав себе магом або ангелом, вільним від всякої моралі, я знову кинутий на землю з необхідністю шукати роботу, обійняти грубу дійсність!»
На час смерті Рембо його ім’я вже було відомим у літературних колах Парижа: його вірші увійшли до виданого Верленом збірника «Прокляті поети», друкувалися в часописах, а 1891 р. побачила світ перша збірка - «Релікварій». Однак справжня слава прийшла до митця вже в XX ст., коли французька й світова поезія розвивалася під потужним впливом його творчості.
Українською твори Рембо перекладали Юрій Клен і В. Бобинський (20-ті - початок 30-х років), згодом Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко та інші. У 1995 р. в Україні вийшла друком збірка перекладів Рембо, яка об’єднала всю його поетичну спадщину.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
I рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
A. Рембо є представником...
А символізму.
Б. ...натуралізму.
B. ...реалізму.
Г. ...романтизму.
2. Укажіть правильне продовження твердження.
Творчість А. Рембо тривала...
A. ...двадцять п’ять років.
Б. ...п’ятнадцять років.
B. ...десять років.
Г. ...чотири роки.
3. Назвіть найвідоміші поезії Рембо.
II рівень
1. Чим пояснюються постійні втечі Рембо з рідного міста?
2. Чим зумовлювався інтерес А. Рембо до Паризького повстання 1871 р.? Чи можна віднести його до «поетів Паризької комуни»?
3. Чому А. Рембо називають «метеором європейської поезії»?
III рівень
1. Визначте й стисло схарактеризуйте етапи творчої еволюції Рембо.
2. Які літературні течії вплинули на формування митця? Як ці впливи виявилися в його поезії?
3. Розкрийте теорію «ясновидіння», розроблену А. Рембо. Як вона втілилася у творчості поета? Обґрунтуйте свою відповідь конкретними прикладами з прочитаних віршів.
IV рівень
1. Чи вірите ви в те, що під час перебування в Африці Рембо остаточно порвав з поезією? Аргументуйте свою думку.
2. Визначте принципи символізму, відображені в поезії «Голосівки». Які з асоціацій, наявних у цьому творі, вас найбільше здивували чи вразили? А які «відповідності» між літерами й кольорами запропонували б ви?
3. Чим, на вашу думку, поезія А. Рембо відрізняється від поезії П. Верлена?
Теми проектів, призначених для мультимедійної презентації:
«Поезія А. Рембо і європейський символістський живопис»; «Вірш “П'яний корабель” як втілення “поезії ясновидіння” А. Рембо».
ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
1. Як у поезії «П’яний корабель» втілюється потрактування символу, характерне для французького символізму?
2. Які виражальні функції виконують голосівки в однойменному сонеті А. Рембо?
3. Як Рембо пояснює відмову від поетичної творчості у своєму останньому творі «Сезон у пеклі»?
Теми творів: «Чудеса “відповідностей” у сонеті А. Рембо “Голосівки”»; «Пригоди духу в поезії А. Рембо “П’яний корабель”».
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
1. Які напрями й течії розвивалися в поезії другої половини XIX ст.? Назвіть відомих поетів того часу.
2. Дайте стислу характеристику символізму. Назвіть найвідоміших його представників.
3. Поясніть задум і загальну будову збірки Ш. Бодлера «Квіти зла». Прокоментуйте назву цієї збірки.
4. У чому полягає сутність протистояння ідеалу та дійсності в бодлерівській ліриці? Проілюструйте свою відповідь конкретними прикладами.
5. Що надає підстави визначати лірику М. Некрасова як соціально- громадянську поезію? Аргументуйте свою відповідь конкретними прикладами.
6. У чому полягає новаторство поезії В. Вітмена?
7. Чому вірші П. Верлена називають «пейзажами душі»?
8. Які загальні принципи французького символізму задекларовано у верленівському вірші «Поетичне мистецтво»?
9. У чому полягає незвичайність поетичного розвитку А. Рембо?
10. Які символістські принципи А. Рембо втілював у своїй творчості? Проілюструйте відповідь конкретними прикладами.
11. Що таке сугестивність і хто з поетів, представлених у другій частині підручника, активно використовував її потенціал?