Певний час у четвірці видатних поетів-символістів Франції ім’я Стефана Малларме (1842-1889) згадувалося літературознавцями останнім, хоча за віком він старший від Верлена, не кажучи вже про Рембо. Однак згодом стало зрозумілим, що Малларме можна назвати центральною постаттю французького символізму останньої третини XIX ст. і раннього європейського модернізму.
Рання творчість митця перебігала в середовищі «парнасців», що не могло не позначитися на її поетиці й стилі. Однак найбільшого значення Малларме надавав творчості Бодлера, що виразно відчувається в його доробку 60-х років, зокрема в циклі, опублікованому в альманаху «Сучасний Парнас». Поезії цього періоду здебільшого мають двопланову структуру: на перший план виводяться предметно-чуттєві образи, за якими приховується ідея, абстракція, що в ході розгортання мотиву увиразнюється, підпорядковує ці образи і, зрештою, перетворює їх на образи-символи. Так побудовані поезії циклу з «Сучасного Парнасу» - «Вікна», «Квіти», «Дзвонар», «Блакить» та інші.
Подробиці. В останньому з названих віршів блакить є не лише символом ідеального світу, до якого поривається душа поета, не лише антитезою реальності, а й «пронизливим докором» тому, хто «ділить прим’яту підстилку щасливих людських стад». Вона «прорізаючи кільце твоїх агоній, // Мов невідпорний меч, серед імли гримить. // Ховатися — куди від лютої погоні? // Вона гряде. Блакить! Блакить! Блакить!». У цьому вірші образ- символ блакиті стає містким, неоднозначним, але не затемненим. Загалом блакить у раннього Малларме є образом-лейтмотивом, який по-різному варіюється у віршах: поет - це той, кому при народженні «блакить невинна губи обпалила» і хто на все життя приречений пориватися до неї («Дар поезії»).
Е. Мане. Портрет С. Малларме
Матеріальний світ як такий у Малларме - це важка, застигла матерія, що пригнічує свідомість і підтинає крила духу. Сенсу й краси він набуває лише закріпившись у слові, втілившись в образі й ставши твором мистецтва. У пізнього Малларме це досягається за рахунок «розпредметнення» й «розречевлення» матеріального світу, власне, шляхом підміни його іншою «матерією», яка є витвором мистецького генія. Це свідчить про потужний вияв у творчості Малларме модерністської тенденції, що стане активною складовою поезії XX ст.: виражати у словах і за (чи над) ними глибинне, універсальне; не лише передавати навіяні дійсністю враження, почуття, думки, а й творити особливий художній світ, неадекватний існуючому, що є самовираженням митця. І якщо Верлен в основному виражав свої враження і настрої, залишаючись, зрештою, поетом власної долі, то Малларме був одержимий прагненням, відштовхнувшись від чуттєвих вражень, дійти до «чистої ідеї речі», до надособистісної інтелектуальної реальності.
За Малларме, завдання поезії полягає не в тому, щоб «назвати предмет», а в тому, щоб «навіяти його образ». «Назвати предмет, - заявляв митець, - це означає знищити три чверті поетичного чару, який дається поступовим відгадуванням; навіяти - ось ідеал». Свою поетичну технологію він розкривав так: «Свідомо викликати принишклий в тіні предмет за допомогою слів-натяків, завжди непрямих, спрямованих до чогось такого, що можна було б порівняти з мовчанням, — це ледве не акт творення». Додамо: акт творення нової, поетичної, реальності. Однак це тільки перша половина завдання, друга полягає ось у чому: «Поступово викликати І предмет і через низку розшифрувань видобути з нього стан душі - це означає чудове використання таїни, яка ховає у собі символ».
«Несподівані» метафори й порівняння Малларме «стягують» не лише віддалені речі та явища, а й різні буттєві сфери та рівні. У нього слова, що означають абстрактні поняття, отримують предметне наповнення і навпаки - конкретно-предметні слова набувають абстрактного метафізичного значення. Часто в його поезії предметні й абстрактні слова стоять поряд як однорідні члени з однаковою функціональністю, у чому особливо наочно виявляється названа стратегія.
Подробиці. Для ілюстрації викладеного вище наведемо хоча б відомий сонет, який у деяких виданнях фігурує під назвою «Лебідь»:
Незайманий, палкий, з пишнотою пір’їн,
Ударом п’яних крил чи він зламає нині
Забуте озеро, де укриває іній
Прозорих злетів лід, сяйливу твердь крижин?
І лебідь давніх днів згадав: прекрасний він,
Але не звільниться: у смертному квилінні
Не співано хвали придатнішій країні,
Коли безплідної зими заблисне сплін.
Струсити може він агоній смуток білий,
Усе, чим обшири всевладні полонили,
Але не вбивчий жах замерзлої землі.
В єдиній, спалахом окресленій місцині
Застиглі сни зневаг на крижаному тлі -
В вигнанні марному покрови лебедині.
Звідси «загадковість Малларме», яка свого часу нерідко дратувала не лише пересічних, а й елітарних читачів. Однак найцікавіше й найістотніше те, що ця загадковість позірна: у творах поета немає занурення в ірраціональні глибини й містичні передчування - усе це було йому чужим і неприйнятним.
Новаторство Малларме ґрунтується на принципово новому підході до слова, яке було для нього не лише засобом висловлення, а чимсь незрівнянно більшим, у певному розумінні - засадничою складовою поетики й стилю. Одного разу Е. Дега, відомий живописець-імпресіоніст, який також писав вірші недилетантського рівня, поскаржився: «Ну й диявольське у вас ремесло! Ідей у мене багато, а створити те, що хочеться, я ніяк не можу». На це Малларме відповів: «Вірші, дорогий Дега, створюються не з ідей, їх створюють зі слів». Слово було для нього не просто «позначкою» для речей чи «одягом ідей», а передусім тією «матерією», з якої створюються вірші й нова поетична реальність, що має свої структурованість, сенс і відповідність. За Малларме, вірш завершує виокремлення художньої мови з практично-комунікативної і творить нове мовлення, що звучить ніби заклинання і владно відкидає випадковість, прагнучи до вираження суттєвого, універсалій, що приховуються за строкатістю чуттєвих явищ.
(Переклад М. Москаленка)
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
I рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
Поезія С. Малларме належить до...
A. ...французького романтизму.
Б. ...англійського неоромантизму.
B. ...французького символізму.
Г. ...німецького натуралізму.
2. Укажіть правильне продовження твердження.
«Сучасний Парнас» - це назва...
A. ...альманаху, у якому публікувалися вірші С. Малларме.
Б. ...програмної статті С. Малларме.
B. ...збірки поезій С. Малларме.
Г. ...вірша С. Малларме.
3. Укажіть правильне продовження твердження.
Головним поетичним інструментом С. Малларме є...
A. ...гіпербола.
Б. ...символ.
B. ...соціальний аналіз.
II рівень
1. Прокоментуйте висловлювання С. Малларме: «Вірші... створюються не з ідей. їх створюють зі слів».
2. У чому С. Малларме вбачав головну мету поезії?
3. Чим пояснюється надзвичайна складність лірики цього автора?
III рівень
1. Як рання поезія С. Малларме пов’язана з романтичною традицією і парнасизмом?
2. Які риси притаманні ранньому символізму С. Малларме? Проаналізуйте образ-символ блакиті, розкрийте його багатозначність.
3. Чи властиві символістській поезії С. Малларме містичні прагнення й настрої?
IV рівень
1. Чому С. Малларме вважають «головним ідеологом і закондавцем руху символістів»?
2. Як у поезії С. Малларме задіяно приховані ресурси мови, яку роль відіграють тропи й символи? Прочитайте сонети «Лебідь» і «На йменні Пафос я закрив свої книжки...» і знайдіть у них відповідні приклади.
3. Чим поезія С. Малларме відрізняється від лірики інших відомих французьких символістів - П. Верлена й А. Рембо?
Тема реферату: «Місце і роль С. Малларме в розвитку європейської символістської поезії».