У свій доробок я вклав лише талант. Геніальність я вклав у власне життя.
О. Уайльд
Оскар Уайльд - англійський письменник ірландського походження, знакова постать культури декадансу, автор віршів, п’єс, казок і роману «Портрет Доріана Грея». Приналежність до поширеної за доби декадансу течії естетизму справила значний вплив на життя, особистість і творчість цього митця. Характерними ознаками уайльдівської прози були інтелектуалізм, тяжіння до символічних образів і парадоксів, афористичність думки й вишуканість описів.
Герой декадентської доби
О. Уайльд був талановитим і самобутнім митцем. Його твори завоювали прихильність численних читачів різного віку. Казки, або чарівні історії, роман «Портрет Доріана Грея», п’єси і нині залишаються цікавими для читацької аудиторії, не сходять з театральних сцен, отримують нове життя в екранізаціях. Як особистість Уайльд був винятково оригінальним - і у своїх думках, часто втілених в афористичні парадоксальні висловлювання, що перевертали з ніг на голову звичайні кліше так званого здорового глузду, і у своїй зухвалій поведінці, і в екстравагантному одязі й дивних смаках. Парадоксальність і епатажність, постійне бажання дратувати оточуючих, кидати їм виклик словами, вчинками, іронією, що межувала з цинізмом, - усе це привертало до письменника підвищену увагу, яку можна було б назвати хворобливою. Уайльд не залишав своїх сучасників байдужими: одні ним захоплювалися, інших він обурював, у багатьох викликав бажання наслідувати свої естетські манери, вбрання, недбалу зухвалість, словесну еквілібристику. Проте нікому з наслідувачів не вдалося повторити оригінал, тим більше його перевершити.
У творчому житті О. Уайльда був період досить байдужого ставлення публіки до його творів, зокрема ранньої не зовсім самостійної поезії. А потім прийшли справжня популярність малої прози письменника, роману «Портрет Доріана Грея», успіх постановок його п’єс на сценах провідних театрів, у яких грали найвідоміші актори. Есе, статті, рецензії О. Уайльда викликали жваві обговорення, суперечки, заперечення. Цей ірландський католик, провінціал, вискочка в очах бундючних вікторіанців-пуритан став однією з найвідоміших особистостей культурного життя тогочасної Англії.
Подробиці. Слава О. Уайльда поширилася далеко за межі країни. Навіть те, що художники малювали на письменника карикатури, а англійські драматурги створили на нього пародію в комедії, свідчило про його «зіркову» популярність. Постановка цієї пародійної п’єси в США привела до того, що Уайльда, як своєрідний людський і митецький феномен, запросили до країни з циклом лекцій про англійське мистецтво XIX ст.
І раптом О. Уайльд, одружений чоловік, батько двох синів, став центральною постаттю гучного скандалу. Відомий у світських колах маркіз Квінсберрі звинуватив письменника в розбещенні свого сина Альфреда Дугласа. Обурений Уайльд подав на маркіза в суд, але на судовому засіданні позивача визнали винним в аморальності й запроторили до в’язниці. За два роки ув’язнення ім’я письменника стало табу. Твори Уайльда зникли з книжкових крамниць, а п’єси - зі сцен театрів. Вікторіанське суспільство, яке він часто висміював і так сміливо дратував, тепер взяло реванш. Рідні, друзі й знайомі відвернулися від опального письменника. Навколо Уайльда запанувало глухе, сповнене відрази, мовчання. Вийшовши на волю, він негайно виїхав до Франції й останні три роки життя провів у цілковитій самотності й забутті під вигаданим ім’ям Себастьяна Мельмота. Уайльд узяв цей псевдонім не випадково. Так звали героя відомого роману «Мельмот-Блукач» письменника-романтика Ч.Р. Метьюріна, який був двоюрідним дідом письменника по материнській лінії. Певно, самотній митець почувався грішним гнаним блукачем, схожим на трагічну постать Мельмота. 30 листопада 1900 р. у Парижі нещасний автор «Щасливого принца» помер в готельному номері. В останні роки життя він написав свій найкращий поетичний твір «Баладу Редінзької в’язниці».
Незважаючи на зусилля англійських поборників моралі назавжди викреслити ім’я Оскара Уайльда з історії літератури і культури, воно не було забуте. Навпаки, з роками інтерес до творчості й особистості цього митця зростає.
За походженням Уайльд був ірландцем, як і його одноліток й колега - відомий драматург Бернард Шоу та ще один уславлений оригінал і новатор у літературі геніальний письменник Джеймс Джойс.
Nota bene. Мабуть, є щось таке в національному характері ірландців, що сприяє появі серед них численних бунтівників, зокрема й у мистецтві. Усі вони залежно від масштабів свого таланту повставали проти традиції, прагнули оновлення, ламали канони й викликали загальний інтерес. Усі вони, будучи патріотами Ірландії, більшу частину життя провели за її межами, жили в основному в Лондоні або за кордоном і писали твори не ірландською, а англійською - державною мовою Британської імперії, певно, з тих самих причин і міркувань, з яких українець Микола Гоголь писав російською, а угорець Іштван Сечені - німецькою.
Містер Парадокс
О. Уайльд народився 1854 р. в Дубліні в родині відомого лікаря-хірурга. Мати майбутнього письменника захоплювалася літературою, писала вірші, перекладала, збирала фольклор, займалася громадською діяльністю - виступала за зрівняння прав жінок і чоловіків, за незалежність Ірландії. Здобувши початкову шкільну освіту, Оскар продовжив навчання в найвідомішому вищому навчальному закладі Ірландії Трініті-коледжі, а потім став студентом уславленого Оксфордського університету, де викладали найвідоміші філософи й літератори. Його улюбленим викладачем і старшим товаришем у ті роки був дуже популярний в інтелектуальних колах письменник, історик, публіцист і теоретик мистецтва Джон Рескін, якого дослідники вважають центральною фігурою в історії естетики й літературної критики XIX ст. Як і Рескін, його молодий слухач був досить критично налаштований щодо англійського суспільства, яке вважав ницим, позбавленим духовності, вищих ідеалів, зокрема почуття прекрасного. Як і Рескін, він шукав ідеал у минулому і в індивідуальній творчій праці. Понад усім у мистецтві Уайльд ставив вільну уяву й красу, а не точне відтворення дійсності, яке вважав копіюванням, позбавленим естетичної цінності. Йому були близькі теорії Рескіна, який поєднував красу й правду, красу й добро, красу й справедливість.
В університетські роки під впливом своїх наставників Уайльд захопився естетизмом.
Літературознавча довідка
Естетизм - течія в культурі й мистецтві межі ХІХ-ХХ ст., витоки якої сягають романтизму. Представники цієї течії висували на передній план естетичні цінності мистецтва, зображення краси в досконалості її форм, нерідко - за рахунок згортання змістового компоненту твору. З естетизмом була пов’язана творчість угруповання прерафаелітів на чолі з поетом і художником Д.Г. Россетті й Дж. Рескіним, мистецтво ранніх символістів і прихильників «чистого мистецтва». Художні принципи тих, хто належав до естетизму, були досить суперечливим явищем, що поєднувало елементи, здавалося б, непоєднувані - гедонізм1 та ідеалізм. Проте і в теорії, і на практиці єдиним, цілісним у цих митців було заперечення цінностей вікторіанського суспільства, його самовдоволеної обмеженості, несвободи, фарисейства, громадського цькування інакомислячих тощо. Вони воювали проти так званої офіційної суспільної опінії2, яку О. Уайльд визначив як «спробу організувати громадське невігластво, піднести його до значення фізичної сили».
1 Гедонізм - філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя.
2 Опінія - громадська думка; точка зору, бачення, погляд.
З максималізмом молодості оксфордський студент Уайльд наголошував на своєму естетизмі, на своїй відмінності від інших навіть дивакуватим одягом. Він носив короткі штани, шовкові чорні панчохи, оксамитові й золототкані куртки, у петличку яких замість бутоньєрки встромляв квітку соняшника або лілею, довге волосся завивав локонами. Усі ці зовнішні ознаки естетичного протесту привертали до письменника увагу значно більшу, ніж його рання творчість, викликали палке обурення консервативної публіки взагалі й літературної критики зокрема. Проте, хоч би там що, Уайльд ставав дедалі відомішим і навіть був проголошений вождем естетизму. Його статті, есе, публічні виступи, участь у дискусіях посилювали загальний, хоч і неоднозначний, інтерес. За спогадами сучасників, Уайльд дуже добре володів мистецтвом усного оповідання, говорив іноді навіть цікавіше, ніж писав. Його парадокси, афористичні висловлювання, завжди неочікувані й блискучі, були в усіх на устах.
У першій половині 80-х років Уайльд, який трохи хвалькувато заявляв, що з Оксфорда вийшов «художнім критиком і професором естетики», виробляє свої естетичні засади й форму викладу як теоретик мистецтва. Від 1884 р. він пише статті в різні журнали і навіть два роки редагує часопис «Світ жінки». Результатом активної діяльності в царині критики став, зокрема, блискучий гостро дискусійний трактат «Занепад мистецтва брехні» (1889). Він був написаний у формі діалогу-дискусії між представниками двох протилежних позицій щодо мистецтва - естетської, у дусі самого автора, й консервативної.
Подробиці. Уже починаючи з назви трактат іскриться неочікуваними твердженнями й сміливими парадоксами. «Мистецтвом брехні» один із співрозмовників - Вів’єн (alter ego1 письменника) назвав художню творчість. Слово «брехня» у заголовку звучить зухвало, але насправді йдеться про фантазію, вигадку, поезію - усе що протистоїть натуралістичному копіюванню реальності. Вів’єн заперечує відомі слова Гамлета з шекспірівської трагедії про мету мистецтва - тримати люстро перед природою, тобто точно віддзеркалювати світ. На його думку, «життя наслідує мистецтво значно більшою мірою, ніж мистецтво - життя». Незважаючи на парадоксальність цього твердження, у ньому є глибокий зміст. Варто лише згадати сучасні запеклі дискусії про негативний вплив новітнього масового мистецтва, особливо кіно й телебачення, що нерідко призводить до агресивних, жорстоких, аморальних викривлень свідомості глядачів. Трактат містив багато сумнівних думок, однак спонукав до роздумів, суперечок і мав широкий резонанс.
1 Alter ego - реальна або вигадана особистість людини. Це може бути ліричний герой, образ, що закріпився за псевдонімом тощо. Термін також використовується в літературі в описі персонажів, психологічно схожих між собою або з автором.
Це стосується й інших відомих есе, статей, рецензій Уайльда, як, наприклад, провокативний «етюд у зелених тонах» - «Пензель, перо і отрута» зі збірки «Задуми». У ньому йдеться про поета, художника, критика Вейнрайта, який був водночас кримінальним злочинцем - отруювачем і підроблювачем підписів на векселях. Іронічно й легковажно на основі біографії цього чоловіка Уайльд твердив: «Та обставина, що людина була отруювачем, не має ніякого відношення до її літературного таланту». Звісно, письменник мав на увазі те, що естетичну цінність творчості не можна виводити з моральних й етичних принципів творця, його поведінки в приватному житті. (Пригадаймо прямо протилежне твердження О. Пушкіна з його «Моцарта і Сальєрі»: «Геній і лиходійство - дві речі несумісні»). Утім, суспільство завжди хоче бачити в житті великих митців ті високі принципи, які вони пропагують у своїй творчості. Відтак закономірно, що публіку обурювали зухвалі парадокси Уайльда: «Немає книжок моральних чи аморальних. Є книжки, написані добре або написані погано. От і все» (з передмови до «Портрета Доріана Грея»); «Мораль завжди стає останнім притулком для людей, які не розуміють краси» тощо.
Літературознавча довідка
Парадокс (від грец. paradoxes - дивний) - вислів або судження, що суперечить загальноприйнятій думці, традиційним поглядам або здоровому глузду. Парадокс найчастіше має дотепну форму й належить до царини комічного.
Такі досить непевні висловлювання (що, до речі, суперечили художній практиці Уайльда, бо і в його «Казках», і в «Портреті Доріана Грея» втілено і красу форми, і глибину гуманістичної моральної думки) здобули письменникові сумнівний «титул» іммораліста, що з часом дуже сумно позначилося на його долі. Потрібно пам’ятати: проголошуючи гасло «Мистецтво має нас зворушувати, а не повчати», Уайльд був схильний до шляхетного повчання, але, звісно, у високохудожній формі. На цьому слід наголосити, аналізуючи його найвідоміші твори.
О. Уайльд написав не так багато суто художніх творів. Особливо популярними й досі залишаються його казки, або чарівні історії. Ці твори відносять до дитячої літератури, хоча вони розраховані на значно ширшу читацьку аудиторію. Уайльд видав два томи казок — «Щасливий принц» (1888) і «Гранатовий будиночок» (1891). Вони написані просто і бездоганно щодо мови й стилю. Недарма вивчення англійської мови часто розпочинають з читання казок про «Солов’я і троянду», «Щасливого принца», «Молодого короля», «Відданого друга» або «Чудову ракету», їхня образність прозора й водночас вишукано гарна. Мовні характеристики персонажів небагатьма словами змальовують характер — щирий чи фальшивий, скромний чи зарозумілий, добрий, людяний або злий та егоїстичний. І мораль у цих казках переконлива, базується на гуманістичних засадах, зрозуміла й прийнятна для всіх, хто розрізняє добро і зло. Здається дивним, що автором цих творів є той самий денді, естет-декадент, який так іронічно й епатажно писав про моралізуючу літературу, заперечував повчальне завдання мистецтва у своїх літературних статтях і есе. Утім, суперечливість поглядів виявлялася в усьому, про що писав Уайльд. Пошуки художньої і філософської істини досить часто приводили його до висновків, протилежних один одному. І в цьому втілювалася ще одна теза письменника: про неможливість віднайти одну-єдину істину — універсальну, придатну для всіх і для всього.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
I рівень
1. Укажіть правильне продовження твердження.
О. Уайльд - це...
A. ...англійський письменник американського походження.
Б. ...англійський письменник ірландського походження.
B. ...ірландський письменник.
2. Укажіть правильне продовження твердження. Найзнаменитішим твором О. Уайльда, що вважається знаковим твором літератури межі ХІХ-ХХ cm., є...
A. ...збірка казок «Щасливий принц».
Б. ...поезія «Балада Редінзької в’язниці».
B. ...роман «Портрет Доріана Грея».
Г. ...п’єса «Саломея».
3. Назвіть найвідоміші казки О. Уайльда.
II рівень
1. Назвіть основні факти біографії О. Уайльда, розкрийте їхній зв’язок з творчістю письменника.
2. Укажіть неправильне продовження твердження.
Дж. Рескін - це...
A. ...улюблений викладач О. Уайльда.
Б. ...історик, публіцист і теоретик мистецтва.
B. ...один з впливових діячів культури межі ХІХ-ХХ ст., який розробляв засади естетизму.
Г. ...герой казки О. Уайльда.
3. Укажіть правильне продовження твердження.
Себастьян Мельмот - це...
А. ...справжнє ім’я О. Уайльда.
Б. ...літературний псевдонім О. Уайльда.
В. ...ім’я, під яким О. Уайльд жив у Франції.
Г. ...герой роману «Портрет Доріана Грея».
ІІІ рівень
1. Яка течія в мистецтві й літературі межі ХІХ-ХХ ст. справила визначальний вплив на О. Уайльда? Дайте стислу характеристику цієї течії.
2. У чому виявився вплив зазначеної течії на життя й творчість письменника?
3. Які ідеали О. Уайльд утверджував у своїх казках?
IV рівень
1. Схарактеризуйте творчу особистість О. Уайльда.
2. Які теми й проблеми були центральними в художній творчості та есеїстиці письменника?
3. Визначте характерні для декадентської культури принципи в системі поглядів на життя й мистецтво у творах О. Уайльда. Теми проектів, призначених для мультимедійної презентації: «О. Уайльд - денді декадансу»; «Світ казок О. Уайльда»: «Драми О. Уайльда на театральній сцені та в кінематографі». Теми рефератів: «Творчість О. Уайльда та естетизм»; «Традиції романтизму в прозі О. Уайльда»; «Новаторство драматургії О. Уайльда».
ДОДАТКОВІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФІЛОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ
1. Прочитайте авторську передмову до роману «Портрет Доріана Грея». Які принципи й завдання мистецтва в ній задекларовано?
2. Визначте впливи естетизму в казках О. Уайльда (на прикладі однієї з прочитаних казок).
3. Наведіть приклади парадоксів у висловлюваннях О. Уайльда. Висловте своє ставлення до них.