Утопія як літературний жанр — це абстрактна модель ідеальної соціальної системи. Термін «утопія» (від лат. u — немає і topos — місце, тобто місце, якого немає) походить із назви роману англійського письменника ХVІ ст. Томаса Мора «Острів Утопія», де змальовано ідеальну державу, у якій усе збудовано за законами розуму та всі люди рівні.
Мегафони пропаганди на ілюстрації до роману- антиутопії Герберта Веллса «Сплячий прокидається»
Антиутопія — це зображення в літературі небезпечних наслідків, пов’язаних з експериментами над людством задля його «поліпшення», певних, часто принадливих соціальних ідеалів, антитеза утопії.
Якщо класична утопія народилася з теорії, то антиутопія продиктована крахом усіх реальних утопій ХХ століття. У цьому сенсі дві жанрові моделі «утопія» — «антиутопія» можна вважати тезою і антитезою.
В антиутопії виражений протест проти насильства, абсурдності існуючого суспільного устрою, безправного становища особистості. Автори антиутопій, спираючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагалися передбачити їхній розвиток у майбутньому, попередити про небезпечні наслідки.
Фантастика становить основу поетики антиутопії, але не будь-який фантастичний твір є антиутопією. Антиутопічні суспільства описані в багатьох художніх творах, дія яких найчастіше відбувається в майбутньому. Свого роду ранньою технократичною антиутопією є літаючий острів Лапута, описаний Джонатаном Свіфтом у третій частині «Мандрів Гуллівера». Елементи антиутопії можна знайти й у таких класиків жанру наукової фантастики, як Жуль Верн («П’ятсот мільйонів Бегуми») і Герберт Веллс («Сплячий прокидається», «Перші люди на Місяці», «Машина часу»).
Розквіту жанр антиутопії досяг у XX столітті. Пригадайте тотальне суспільство споживання, у якому пожежні спалюють книжки, здатні збентежити уми обивателів, змальоване Реєм Бредбері в романі «451 градус за Фаренгейтом».
До другої половини XX століття домінантним жанром була соціальна антиутопія, але після Другої світової війни усвідомлення негативних наслідків діяльності людини — науково-технічного прогресу, урбанізації, масштабних впливів на природу, перегонів з озброєння сприяло створенню нових моделей антиутопії: екологічної, технологічної, політичної тощо.
|
НАЙВІДОМІШІ АНТИУТОПІЇ |
|||||
|
Євгеній Замятін «Ми» (1920). Особистість і тоталітарна держава; застереження людства |
Андрій Платонов «Котлован» (1930). Трилогія- літопис трагічної сталінської доби |
Гастингс Маслоу «Місто вічної ночі» (1920). Історія вста- новлен- ня "нацистської утопії" в Німеччині |
Карел Чапек «Війна з саламандра- ми» (1936). Застереження світу про загрозу фашизму, заклик до дій |
Олдос Гакслі «Прекрасний новий світ» (1932). Критика «механічної» цивілізації американського типу; передбачення, застереження, тривога за майбутнє |
Джордж Орвелл «1984» (1948). Деградація особистості в тоталітарній системі |
Модернізованим варіантом антиутопії став класичний кіберпанк — жанр наукової фантастики, що відображає занепад людської культури на тлі технологічного прогресу в комп’ютерну епоху.
Російський письменник, публіцист, драматург Євгеній Замятін (1884—1937) був більшовиком, потім вийшов із партії. У 1920 році написав роман «Ми», який започаткував жанр антиутопії ХХ століття. Роман ходив у списках, у 1925 році був виданий за кордоном англійською мовою, у 1927-му — російською. На батьківщині письменника роман був виданий уперше в кінці 1990-х років.
У романі «Ми» змальовано майбутнє, у якому відмова людей від власної особистості стала основою добробуту: кожний отримує ситий спокій, посильне заняття, задоволення всіх потреб в обмін на повну відмову від власних почуттів, прагнень і бажань. Саме поняття «людина» замінено тут поняттям «нумер» (усі мешканці Єдиної держави, одягнені в уніформу, носять на грудях золоті бляхи з номерами). Тих, хто відмовляється підкорятися бездушній Єдиній державі, безжально знищують.
Євгеній Замятін
Ілюстрація до роману Євгенія Замятіна «Ми»
Деталі описаного у Замятіна тоталітарного суспільства: лоботомія для інакомислячих, загальне стеження за допомогою «жучків», маніпуляції суспільною свідомістю за допомогою засобів масової інформації, заборона на емоції, синтетична їжа — увійшли до класичного арсеналу жанру. Дійсність у Радянському Союзі перевищила найгірші побоювання письменника, мільйони людей стали «нумерами» у сталінських концтаборах.
Ілюстрація до роману Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ»
Україна і світ
На час виходу друком роману «Прекрасний новий світ» Олдос Гакслі (1894—1963) був уже автором есеїв, поезій та кількох романів.
«Прекрасний новий світ» зробив його знаменитим письменником. Дію у романі перенесено на шістсот років уперед, у майбутній світ, перенасичений технікою, яка, здавалося б, полегшує життя. Але технократія тут уже настільки розвинута, що маніпулювання людиною відбувається на рівні біохімії й генетики. Людей вирощують у своєрідних інкубаторах, де в них закладають необхідні для майбутнього життя й діяльності функції та навички. Книжок тут не знають, усе природне заборонене, у тому числі й людські почуття. Кожен має чітко визначене місце, усі навкруг задоволені, бо від негараздів рятують всевладні пігулки.
Важливий тут не фантастичний, а філософський аспект. Технічно довершений, цей майбутній світ цілковито знеособлений і непридатний для існування в ньому повноцінної людини. Тут ліквідовано такі поняття, як сім’я і любов, дітей вирощують штучно з використанням досягнень генної інженерії і клонування, а всі психологічні проблеми вирішують за допомогою легкого наркотику під назвою «сома». Літочислення в «чудовому новому світі» ведеться від Різдва Генрі Форда, творця масового виробництва.
Перша українська антиутопія — роман Володимира Винниченка «Сонячна машина» (1928).
Після майже столітньої перерви в Україні твори в жанрі антиутопії почали з’являтися один за одним. У 2011-2014 роках Юрій Щербак видав трилогію політичних трилерів: «Час смертохристів: Міражі 2077 року», «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року», «Час тирана. Прозріння 2084 року».
Також у жанрі антиутопії написані «Хронос» Тараса Антиповича (2011), «Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника (2013), «Червона зона» Артема Чапая (2014), «Кагарлик» Олега Шинкаренка (2014), «Коли у місті N дощить» Марії Косян (2015).
1. Розкрийте особливості роману-антиутопії як жанру літератури.
2. Назвіть авторів класичних антиутопій.
3. Простежте розвиток жанру антиутопії в ХХ столітті.
4. Поясніть, чим антиутопії відрізняються від наукової фантастики.
5. Проаналізуйте, про що попереджають людство антиутопії.
6. Поміркуйте, чому в Україні в останнє десятиліття з’явилося багато творів, написаних у жанрі антиутопії.
Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення або презентацію на теми:
• Жанр антиутопії в українській літературі;
• Жанр антиутопії в кіно;
• Відеоігри в жанрі антиутопії;
• Кіберпанк.